Про обмежувальні заходи під час карантину

19 Квітня 2020

Відкритість і прозорість даних, широке інформування населення та довіра до державних інституцій, схоже, мають вагому роль у протидії поширенню вірусу SARS-CoV-2. Напротивагу примусу і заборонам, заходи, засновані на цих принципах, мають вищу ефективність та працюють без суворих обмежень.

Яскравими прикладами застосування такої стратегії стали Південна Корея і Тайвань. Обидві зреагували дуже швидко та від самого початку мали план, запроваджуючи заходи одразу після появи тривожних сигналів щодо вірусу в Китаї. При чому акцент був зроблений саме на запобіганні поширенню вірусу на ранніх етапах через комунікування з населенням та відкритість. У цьому також допоміг досвід боротьби з попередніми спалахами хвороб, спричинених вірусами — MERS-CoV у Південній Кореї, та SARS-CoV у Тайвані.

Про кейс Південної Кореї докладно писали тут.  Щодо Тайваню, то тут шляхом раннього визнання можливої кризи, поширенням щоденних інструкцій для громадськості та простих повідомлень про запобігання інфікуванню, уряд зміг заспокоїти людей, надаючи своєчасну, точну та прозору інформацію про вірус і захист від нього.

Саме тому, Тайвань став прикладом того, як країна може швидко реагувати на можливу кризу та захищати інтереси своїх громадян без запровадження примусу та жорстких обмежень. 

З європейських країн особливим на фоні інших країн став досвід Швеції. Якщо коротко, у країні фактично не було запроваджено суворих обмежувальних заходів, дозволене пересування людей вулицями, працює громадський транспорт та заклади харчування, а діти відвідують дитячі садки і школи.

Станом на сьогодні кількість випадків у Швеції складає майже 14 тисяч і трохи більше ніж 1500 смертей (http://bit.ly/2OHnKcs), що значно менше у порівнянні з країнами, які ввели жорсткіші заходи. Чому?

Насамперед, Швецію вирізняє дуже високий рівень довіри громадян до державних інституцій, що означає дослухання до рекомендацій уряду та їхнє виконання, а також високий рівень відповідальності громадян перед суспільством.

Тобто помітна тенденція, що у відкритих та демократичних країнах, де влада і суспільство довіряють одне одному, поширений здоровий глузд та взаємна відповідальність на всіх рівнях, не обов’язково застосовувати суворий примус.

Напротивагу цьому, Китай дуже довго приховував реальну загрозу вірусу, репресував та переслідував лікарів, які повідомляли про небезпеку, не вводив жодних заходів та загалом удавав, що все в порядку. Саме брехня та переслідування правди Китаєм на початку стала каталізатором пандемії і цьому є безліч доказів. Більше про це писали тут 

Але ж в Китаї вірус локалізований і під контролем, і здається, саме завдяки жорстоким і суворим заходам? Не можна беззаперечно стверджувати, що щось спрацювало чи ні, коли відомо, що країна бреше і приховує реальну інформацію. Дії (чи бездіяльність) Китаю у випадку реакції на вірус можна порівняти з реакцією совєцького союзу на Чорнобильську катастрофу. Коли приховування правди стало причиною глобальної катастрофи та вартувало здоров’я та життя великій кількості людей.

Схоже, сьогодні запроваджувати жорсткі обмежувальні заходи, стало однією з основних стратегій, аби протидіяти поширенню вірусу SARS-CoV-2 в Україні. Крім цього, все частіше від представників влади звучать заяви, що обмежувальні заходи і заборони мають бути ще жорсткішими. І навіть непогано б було внести зміни до Конституції і розписати законодавчі акти, які дозволять владі реагувати жорсткіше.

Схилятися до досвіду авторитарних держав, аргументуючи це тим, що в країнах, де не застосовують примус, “інші люди” і в нас не зрозуміють — це перекладання відповідальності на громадян та небажання будувати здоровий діалог і докладати до цього зусиль.

Звісно, значно легше заборонити, закрити чи примусити щось зробити, ніж почати будувати довіру до своїх дій. Але важливо розуміти, що побудова довіри — це тривалий процес, і часи кризи можуть стати гарною нагодою хоча б здійснити спробу це зробити.