Чим небезпечний поділ на "своїх" та "чужих"

23 Вересня 2019

Стать, раса, вік, національність, релігія, соціально-економічний статус, колір волосся чи політичні вподобання — будь-яка навіть найменша відмінність у цих поняттях може створити підґрунтя для розподілу на “своїх” та “чужих”.

Здатність до цього прошита в нашому мозку. Саме тому людський розум схильний до категоризації людей на соціальні групи. При цьому такий розподіл зазвичай відбувається у негативному контексті — коли хтось з вами не погоджується, виглядає інакше чи має якісь особливості у поведінці, не притаманні вашим. Це означає, що він/вона — “чужі”. Водночас мозок такий розподіл виконує дуже швидко — для цього йому достатньо кілька тисячних секунди. 

Мозок спершу оцінює обличчя на приналежність до своєї категорії за расою чи етнічною приналежністю. Якщо є ознаки "чужих", то активується амигдала — ділянка, що обробляє емоційні сигнали, дані про небезпеку. Якщо обличчя проаналізовано спершу як "свої", то активується і ділянка кори півкуль, що аналізує обличчя. Це також пояснення феномену, що європейцям всі азійці на одне обличчя, поки вони не починають з кимось спілкуватися більше чи будувати дружні стосунки. Азійцям так само всі інші раси здаються однаковими, бо чужі обличчя таким чином не аналізуються. Детальніше

Такі упередження діють поза нашим свідомим контролем. Ця тенденція бути підозрілими до людей, яких ми сприймаємо як “чужих” або “не таких як ми”, ймовірно, розвинулася ще з давніх часів, коли людям доводилося боротися за виживання з іншими. Сьогодні ж ця здатність найчастіше є передумовою для прояву дискримінації, несправедливості та конфліктів. 

Тобто ми еволюційно здатні до неприйняття, ненависті чи ізоляції конкретних людей, чи груп людей, які начебто становлять для нас загрозу. При цьому в межах “своїх” ми відчуваємо любов і солідарність. 

На любов до “своїх” чи ненависть до “чужих” впливає також гормон та нейромедіатор окситоцин. У випадку зі “своїми” він зближує, створює відчуття об’єднаності, любові та прихильності. Напротивагу до умовно “чужих” окситоцин може викликати неприязнь, ненависть чи спроби ізолюватися. 

Оскільки такі упередження мають біологічний характер та “запрограмовані” у нашому мозку, ними можна легко маніпулювати. Цим часто користуються особи, які прагнуть розпалити ненависть, страх, продукувати конфлікти чи поляризувати суспільство. Апелювання до такого розподілу — простий шлях до расизму, стереотипізації, ненависті та в цілому дискримінації за будь-якою ознакою.

Втім, люди значно різноманітніші, ніж може здатися з огляду на походження, національність чи політичні погляди. Тепер не є актуальним розрізнення свого племені та чужого за виглядом зброї чи прикрас. Зараз мають значення спільні цінності і дії. Скоріш за все серед людей, які підтримують різні політичні сили чи кандидатів є ті, що однаково прагнуть успішного економічного розвитку України, її суверенітету, перемоги та дотримання прав людини. Розподіл на “своїх” та “чужих” через їхній вибір створює ілюзію протистояння, хоча насправді ці люди можуть мати однакову мету.

Сприйняття різних груп соціуму як “свої” та “не такі, як ми” — це наша природна здатність. Але крім стародавніх механізмів аналізу зовнішніх загроз у вигляді чужинців, є ще аналіз передньою корою головного мозку, навчання розрізняти друзів і ворогів на основі дій, слів, досвіду, а не завдяки стереотипам. Цьому ми і маємо навчатися. Це дасть можливість розуміти, коли нами маніпулюють, апелюючи до “інакшості”, та намагатися цьому протидіяти.

В умовах гібридної війни з Росією наше суспільство постійно намагаються штучно розбити на якомога більше груп “своїх і чужих”. Такі маніпуляції створюють небезпеку посилення внутрішньої дискримінації та ненависті, що робить нас слабшими. Цього не можна допускати.

Не культивувати “інакшість” як шлях до зневаги, ненависті, ізоляції чи штучного створення негативного дискурсу — це ознака “здорового” суспільства.