Мир, труд, май - ГУЛАГ

01 Травня 2019

1 травня 1886 року у північноамериканських штатах почалися масові страйки. Основна вимога — запровадження 8-годинного робочого дня. Страйки продовжилися сутичками, в результаті яких загинули люди.

Так почалась історія першого травня як Дня міжнародної боротьби за трудові та соціальні права. В цей день робітники в різних країнах підтримували одне одного. З того часу це свято охопило практично весь світ.

В Україні День робітничої солідарності вперше відзначили у Львові — 1890 року. 1 травня 1890 у Львові біля міської ратуші (пл. Ринок) зібралися близько 4 тисяч українських, польських та єврейських робітників. Серед присутніх зокрема був Іван Франко. Віче ухвалило резолюцію, в якій вимагало встановлення 8-годинного робочого дня, заборони праці дітей та нічної праці для жінок, запровадження загального виборчого права.

Пізніше цей день та його святкування став візитівкою Совєцького Союзу як диктатури пролетаріату, яка планувала об’єднати трудящих усього світу. Наслідки цієї диктатури ми з вами досі відчуваємо у повсякденному житті.

Колективізація і геноцид українців заради проведення індустріалізації та розбудови армії. Жорстокі репресії і брутальні вбивства мільйонів людей з усіх верств з метою зміцнення диктатури та страху перед режимом більшовиків. У той самий час, жахливі умови праці та експлуатація того самого пролетаріату, в ім’я якого наче все й відбувалося.

Але нема нічого, що може краще описати відношення Cовєтів до людей як ГУЛАГ. Система концентраційних таборів, яка перемолола мільйони українців та представників інших народів, використовуючи їх для рабської праці в нелюдських умовах. Це справжнє обличчя імперії, якою був Союз. Імперії, в якій не було місця для вільних людей — лише для дешевої робочої сили.

“Того року 1951-1952-го зима навіть для Норильська була небувало холодною. Морози доходили до -74॰С. Свинець від удару розсипався на порох, а залізнична колія від морозу розривалася. Дефекти досягали 35-40 сантиметрів. В наші обов’язки входило замінити розірвані рейки”. Зі спогадів Єфросинії Керсновської, 1907 року народження.

“За шість місяців перебування в цьому пеклі при рості 172 сантиметрів я важила 26 кілограмів. З 250 дівчат залишилося 107”. Зі спогадів Ганни Юрчик-Івасенко, рік народження невідомий.

На жінок, які опинялися в таборах, не поширювалися норми охорони праці, які діяли на той час. Тому жінок-невільниць використовували на всіх важких і небезпечних видах робіт — в шахтах, на лісоповалах, на торфовищах, на будівництвах залізниць чи споруд у вічній мерзлоті, де доводилося вручну копати котловани.

Багато українських сімей мають такі історії, але звикли їх не розповідати. Натомість міф про спробу побудови комунізму, якій не дали відбутись, і велику країну, яку розвалили — потужно розкручується Кремлем. А на окупованих росіянами територіях повторюють найжахливіші практики НКВД.

Не будьте носіями міфів про “мір. труд. май”, бо це жахіття може повторитись. Дізнавайтесь і поширюйте правду. Пам’ятайте.