«Обіцяю, що більше не злитимусь». Що провокує агресію та як давати їй раду

22 Січня 2021

Авторка: Єлизавета Чеховська

Згадайте випадок, коли вас охопив безмежний гнів — такий, що в очах потемніло, хотілося чи то руйнувати все довкола, чи то втекти й ніколи не повертатися, тільки б припинити відчувати цю бурхливу емоцію. 

Якщо ви не змогли опанувати себе й обрали перший варіант, ви вдалися до агресії. Якщо другий, то, ймовірно, убезпечили себе й оточуючих від деструктивних наслідків люті. А у випадку, якщо ви почали стишувати свої емоції, зачекали, поки вляжеться пил і спокійно та чемно пояснили опоненту причину своєї злості, ви — титан. І маєте бути взірцем для всіх нас.

У цьому випуску «Психеї» досліджуємо агресивну поведінку. Разом із дитячою й підлітковою психіатринею і психотерапевткою Юліаною Маслак та психотерапевткою Анною Зозулею ми розбиралися в низці питань, зокрема, чим керуються люди, коли вдаються до агресії, як вона проявляється в різних вікових групах та як діяти, якщо ви зрозуміли, що агресор — це ви.

Що таке агресія та чому вона виникає

Агресією називають деструктивну поведінку, що має на меті завдати шкоди об’єкту нападу — іншій людині, тварині, предмету або ж і собі. Вона пов’язана з емоціями страху, люті та фрустрації, бажанням відстояти свої кордони та захиститися від небезпеки.

Важливо не плутати агресію та злість. Остання є базовою емоцією, необхідною для виживання — злість сигналізує про неприйнятну ситуацію, що потребує вирішення. Цю емоцію можна втамувати, спокійно висловити або (що все ж небажано) приховати. Трапляється, що злість переростає в лють, яка затьмарює всі інші емоції і виплескується в деструктивну поведінку, яка є агресивною.

З перспективи агресора така поведінка є виправданою та обґрунтованою, навіть якщо він розуміє, що опісля шкодуватиме про скоєне.

Вважається, що людина вдається до агресивної поведінки, коли вона:

Агресію можуть спровокувати різноманітні чинники та ситуації.

— Незадоволені потреби. Ви можете відчувати, що ваші потреби незадоволені, якщо не маєте змоги зустрітися з рідними через пандемію, знайти спільну мову з партнером, поїхати на відпочинок або (в екстремальних випадках) придбати їжу чи одяг.

— Розчарування або нездійснені очікування. Ви тяжко працювали весь рік, але не отримали підвищення; улюблена команда так і не забила вирішальний гол; а дочка знову принесла додому дикого їжака, хоча ви вже стільки разів розповідали про небезпеку такого вчинку. Це може викликати неабияку фрустрацію, що ризикує перерости в агресію.

— Травматичний досвід. Коли людина, яка пережила травму, опиняється в умовах, що нагадують про цю подію, вона може переживати ретравматизацію. Агресія — одна з імовірних реакцій у таких ситуаціях.

— Порушення особистих кордонів. Це можуть бути непрохані поради, нетактовні питання, грубі коментарі, небажані доторки або проникнення до вашого житла. Такі порушення меж з легкістю викличуть бурю негативних емоцій.

— Зловживання алкоголем. Алкоголь погіршує здатність мислити чітко та приймати раціональні рішення, що може вилитись в агресію. Особливо це стосується людей, які мають труднощі з емоційною саморегуляцією і схильні до злості.

— Синдром відміни. Раптове припинення вживання психотропних і наркотичних речовин або лікарських препаратів може призвести до низки симптомів, один із яких — роздратування та злість, які важко контролювати. 

— Наявність психічних розладів. Агресія може бути симптомом депресії, шизофренії, обсесивно-компульсивного розладу, синдрому порушення активності та уваги, психозу, біполярного розладу, синдрому епізодичного порушення контролю, посттравматичного стресового розладу тощо. 

Від редакції. Пам’ятайте, що агресія не обов’язково сигналізує про наявність того чи іншого розладу. Якщо ви підозрюєте в себе якийсь зі згаданих діагнозів, обов’язково зверніться до фахівця з ментального здоров’я, щоб отримати кваліфіковану допомогу.

Є два основні типи агресії: інструментальна (проактивна) та імпульсивна (реактивна). Різниця між ними полягає в цілях, які переслідує агресор. 

Вдаючись до інструментальної агресії, він діє цілеспрямовано та скоює спланований напад, який принесе йому винагороду. Наприклад, гроші, власність іншої людини чи організації, владу або статус. Під цю категорію можуть підпадати дії, як-от булінг, розповсюдження пліток, переслідування, шантаж або навіть умисне вбивство.

Люди, схильні до інструментальної агресії, зазвичай мають низький рівень емпатії та не відчувають провини за скоєне. Часто це є результатом систематичного скривдження у дитинстві — але про це трохи згодом. 

Водночас імпульсивна агресія є відповіддю на загрозу, розчарування або злість. Її мета — зупинити та виплеснути сильні негативні емоції. Наприклад, накричати на людину, яка ніяк не припинить дратувати, або зі злості навмисне розбити посуд і цим налякати когось.

«Ми всі час від часу злимося. Злість продукується мозком, і ми не можемо вимкнути її, сказавши: “Ну, все, я більше не буду злитися”. Агресія — це один зі способів, як ми справляємося з цією емоцією. І, залежно від темпераменту, ми можемо по-різному реагувати, відчуваючи сильні емоції», — стверджує Юліана Маслак.

Нейробіологічний аспект агресії

Найбільшу роль у виникненні агресії відіграє мигдалеподібне тіло або ж мигдалина, що відповідає за формування емоцій (зокрема, злості та страху) та гіпокамп, який «архівує» пам’ять.

«Мигдалина є своєрідною сиреною мозку — вона активується, коли ми відчуваємо, що щось не так. Вона тісно співпрацює з гіпокампом, вишукуючи схожі ситуації, коли з нами вже так говорили або чинили. Злість активізує нашу психіку, активізує наше тіло до боротьби, змушуючи захищатись або нападати.

Водночас із цим у гру вступає префронтальна кора — найбільш розвинена частина людського мозку, яка відповідає за наші найвищі когнітивні здібності. Вона може спонукати нас зупинитись, мовляв, “зачекай, давай поглянемо на цю ситуацію ще раз, це може бути щось зовсім інше, ніж здалося на перший погляд”, і тоді ми маємо змогу заспокоїтися». 

Утім, якщо неприємна ситуація повторюється багато разів, ми вже не дослухаємося до цих думок і вчимося агресії як навичці.  

Як проявляють агресію діти й підлітки

Діти, так само як і дорослі, переживають бурхливі емоції. Вони лише вчаться емоційній саморегуляції, а відтак повсякчасні прояви агресії є неминучими.

Анна Зозуля зауважує, що емоційний стан дітей значною мірою залежить від дорослих:

«Дітям важко (а іноді й неможливо) самостійно задовольнити свої потреби та відстояти кордони. Вони не мають влади дорослих, тому є більш беззахисними й безпомічними перед ситуаціями, які викликають агресію».

Фактори, що провокують агресивну поведінку малечі, переважно такі ж, як і в дорослих людей: незадоволені потреби, розчарування, порушення особистих кордонів. Тобто те, що найімовірніше викличе злість, яка (не втомлюємось нагадувати!) є надзвичайно важливою емоцією.

«Ми не обираємо, відчувати її чи ні. І маємо розуміти, що злість є дуже значущою емоцією, яка вказує на те, що потрібно щось змінити. Можна порівняти її з багаттям — на ньому можна приготувати їжу і зігрітися, але якщо воно вийде з-під контролю, розпочнеться пожежа. І залежно від того, як батьки вчитимуть дитину емоційній регуляції, це буде або багаття, або пожежа», — стверджує Юліана Маслак.

За словами психіатрині, інтенсивність спалахів злості залежить від темпераменту, який успадковується генетично. Але навіть коли дитина успадкувала вибуховий темперамент, якщо ми належно задовольняємо її базові потреби — любимо, приймаємо, навчаємо, не створюємо ситуацій, у яких їй доводиться себе агресивно захищати, — пожежі не виникатимуть.

Між «дорослими» й «дитячими» причинами для агресії є й важливі відмінності. Діти можуть вдаватися до неї, наслідуючи поведінку членів сім’ї, коли інші методи привернення уваги дорослих не працюють, або ж коли це єдиний спосіб бути почутими.

— Немовлята виявляють агресію плачем, криками, злісним розкиданням їжі або іграшок.

— Дошкільнята додають до вищевказаного вербальні образи та бійки.

— Підлітки мають в арсеналі більше способів вирішення проблем, краще вербалізують агресію, хоча теж можуть вдаватись до бійок. Можуть маніпулювати, вдаватися до булінгу та погроз; у важких випадках може йтися про антисоціальні дії — наприклад, вандалізм, пошкодження майна або насильство.

На думку Юліани Маслак, батьки не мають толерувати агресивність дитини, але повинні намагатися зрозуміти причини такої поведінки та навчитися спрямовувати її в екологічне русло. 

«У такі моменти важливо зрозуміти, що відбулося. За агресивною поведінкою завжди щось стоїть. Це не просто невихована, не просто агресивна та не просто погана дитина чи підліток, на якого потрібно махнути рукою. За цим завжди стоїть великий біль, страх або зранення». 

Як запобігти дитячій агресії?

По-перше, моделюйте хорошу поведінку. Станьте для дитини прикладом того, як можна регулювати різні конфліктні ситуації. Стежте за тим, аби вона не билася та не кусалася, коли їй не вистачає слів, щоб домовитися з опонентом. Якщо це все ж стається, акуратно зупиніть її і, відвевши у сторону, рішуче скажіть, що так робити не можна.

По-друге, навчіть співпереживати. Коли ви читаєте книги або дивитеся мультфільми разом з дитиною, обговорюйте поведінку героїв історії. Спитайте, як дитина поводилася б на місці цих героїв, як вона почувалася б та чи вчинила би інакше. 

Коли дитина проявляє емпатію, хваліть її, тим самим закріплюючи цю модель поведінки. Заохочуйте дітей дружити з неагресивними однолітками — так вони матимуть позитивний взірець для наслідування. 

По-третє, встановіть правила поведінки. Нехай у вашій сім’ї з’являться чіткі правила, яких дотримуються усі. За недотримання цих правил — чітке і неагресивне покарання (у вигляді позбавлення якихось розваг тощо).

Для дітей молодшого віку можна встановити систему нагород. Наприклад, за кожен позитивний випадок наклеюйте на дошку зірочку та за підсумками місяця або тижня тіште дитину винагородами — це може бути щось символічне, але приємне. 

Часом батьки ненавмисно поглиблюють агресію дитини — це трапляється у випадках, коли покарання за погану поведінку також є агресивним. Реагувати агресією на агресію — це підливання олії у вогонь, що призведе до ескалації конфлікту. У такому випадку дитина стримуватиме злість та імпульси до агресії у присутності батьків, але на повну силу виявлятиме їх тоді, коли дорослих поряд не буде.

«Для гармонійного розвитку дитини надзвичайно важливе встановлення чітких меж і правил — передбачуваних, послідовних, структурованих, зрозумілих і безпечних. Але ці межі мають йти пліч-о-пліч із близькістю та любов’ю. 

Коли ми не створюємо правил, дитині важко зорієнтуватися, що є добре і як себе потрібно поводити. А коли робимо це, не маючи теплих і міцних стосунків, встановлені межі сприймаються як тиск і нав’язування», — пояснює Юліана Маслак.

Часто батькам може бути вкрай важко впоратись самостійно — через вигорання, тиск суспільства щодо того, як має поводитися дитина, власні травми й патерни поведінки, що утворилися внаслідок цих травматичних подій. Якщо ви відчуваєте, що не можете самостійно дати раду ситуації, обов’язково зверніться по допомогу до психотерапевта або психолога. Не забувайте, що звертатися до фахівців з ментального здоров’я — це нормально. І точно не робить вас поганими батьками.

Візит до лікаря необхідний, якщо ви підозрюєте, що агресія дитини або підлітка обумовлена психічним розладом. Це може бути: розлад дефіциту уваги, розлад аутистичного спектру, депресивний або тривожний розлад, посттравматичний стресовий розлад, психотичний розлад.

Передчуваючи, що ваша дитина може отримати якийсь з цих діагнозів, ви, ймовірно, відчуватимете неабияке хвилювання, а може й страх. Утім, щойно ви дізнаєтеся про розлад (якщо він все ж є), то знатимете, чим керуватися, аби допомогти їй.

Психічний розлад врешті перестає бути клеймом або чимось, що всіма правдами й неправдами потрібно приховувати. Наразі значна їх частина піддається лікуванню — часто навіть без медикаментів.

Як впоратися з підлітковою агресією

Джерело: https://www.nhs.uk/conditions/stress-anxiety-depression/teen-aggression-and-arguments/

Агресія, що змінює структуру мозку

Агресивна поведінка є такою, що травмує — особливо в дитинстві.

Якщо вона нетипова, тобто стається вкрай рідко, це може ні до чого не призвести. Але якщо вона систематична, то ймовірно спричинить порушення психічного розвитку дитини.

«У випадку, коли батьки інколи сварять дитину, але завжди ставляться до неї з любов’ю та розумінням, негативних наслідків, найімовірніше, не буде. Винятком є ситуації, коли сварка спричиняє такий стрес для дитини, що це сприймається як зрада. Тоді подія є травматичною.

На іншому краю спектру знаходиться систематична агресія. Часто це погрози, знецінення, приниження або й фізичне насилля. Це може призвести до значних психологічних проблем — депресії, дисоціативного розладу особистості, затримки розвитку (когнітивного або психічного), посттравматичного синдрому, антисоціальної поведінки тощо. Від психіки дитини та від стосунків з батьками залежатиме, в якій формі проявлятимуться ці негативні наслідки. Але вони неминуче будуть», — пояснює Анна Зозуля.

Дослідження свідчать про те, що агресивні дії впливають на розвиток мозку дітей і підлітків навіть у випадку, якщо вони не були об’єктами агресії, але часто ставали свідками такої поведінки. Водночас вплив агресії на тих, хто зазнає її безпосередньо, значно більший.

«Мозок людини, яка часто зазнавала скривдження — різного, переважно насильницього або дуже агресивного — розвивається інакше. Може зменшуватися об’єм гіпокампа та мигдалини, що зумовить агресивну поведінку та схильність до насилля в майбутньому. Можливим є “відключення” системи дзеркальних нейронів, які пов’язані з емпатією та співчуттям. І це дуже важливо — аби навмисно вчинити комусь непоправної шкоди (наприклад, убити), ця система має бути “вимкненою”», — запевняє Юліана Маслак.

Діти настільки сильно люблять батьків, що можуть не розуміти, що агресія щодо них — це не нормально. Тоді вони будуть вірити в те, що заслуговують на таке ставлення, тому що з ними справді щось не так. 

«Зазнаючи агресії від батьків, діти радше ненавидітимуть себе і старатимуться виправити те, що не подобається агресору. Вони намагатимуться зробити все, аби відновити хороші стосунки з батьками, зокрема й за рахунок свого ментального здоров’я».

Коли агресія непомітна

Вона не завжди є гучною та очевидною. Часом ми виражаємо агресію в настільки непрямий спосіб, що людина, на яку вона спрямована, може навіть не зрозуміти цього.

Водночас часто ми й самі не знаємо, що діємо пасивно-агресивно. 

Можливо, ви впізнаєте себе в таких прикладах:

— Замість того, аби сказати, що не хоче йти за покупками, пасивно-агресивна людина погодиться, візьме список продуктів, які треба придбати, і... купить щось зовсім не те. При цьому вона необов’язково робить це навмисне — можливо, злість через те, що їй довелося йти в магазин, змушує її усе переплутати. Втім вона все одно не говорить «ні» проханням, які не хоче виконувати.

— Образившись на партнера/ку, вона не висловлюватиме свої негативні почуття, але непомітно «покарає» його/її за образу. Наприклад, розіб’є або зіпсує річ, якою він/вона дорожить, і стверджуватиме, що це випадковість.

— Пасивно-агресивна людина не висловлює своїх потреб прямо. Направду, навіть натяками часто не висловлює. Але ображається, якщо її близькі не задовольняють ці потреби. І «карає» їх за це теж пасивно-агресивно — придумуючи причини, чому не може зустрітися з ними, допомогти їм або просто бути поряд.

Як приклад пасивної агресії часто використовують ситуацію, коли хтось запитує: «А ти сам/а не можеш здогадатись?» Утім, щойно ця фраза пролунала, агресія стає активною, адже той, хто її вимовив, вступає в конфронтацію зі співбесідником.

Пасивно-агресивна людина уникатиме прямих конфронтацій з усіх сил. 

Вона може почуватися ображеною, зраненою, розчарованою, але робитиме вигляд, що нічого не сталося. І непомітно мститиметься тим, хто її скривдив.

Наприклад, через глибоку образу на партнера або партнерку людина зрадить йому/їй, щоб таким чином помститися — але лише у випадку, якщо він/вона ніколи про це не дізнається. Зовсім інша ситуація, коли хтось залицяється до іншої людини, знаючи, що партнер/ка про це дізнається, йому/їй буде боляче і в цих дій будуть наслідки, — це є активною агресією.

Найбільша шкода пасивно-агресивної поведінки полягає в тому, що вона ніяким чином не вирішує проблеми, а лише нагромаджує нові. Агресори, не висловивши своїх потреб і справжніх бажань, приречують себе на злість і фрустрацію. Водночас об’єкти агресії можуть навіть не розуміти, що щось відбувається, але теж злитимуться і почуватимуться розчаровано через те, що їм принесли не ті продукти, розбилася улюблена ваза, а друг уже цілий тиждень не може зустрітися через невідкладні справи.

Пасивно-агресивна поведінка не є психічним розладом, але є симптомом деяких з них. Це може бути межовий розлад особистості, депресія, тривожний розлад або ж синдром порушення активності та уваги.

Люди схильні до пасивної агресії, якщо:

— Їм не дозволяли або навіть карали за пряме вираження емоцій та почуттів у дитинстві. У такому випадку вони не можуть наважитись прямо заявити про свої потреби або показати невдоволення, тому що бояться бути відторгнутими.

— Так прийнято поводитися в середовищі, в якому вони зростали. Тоді пасивно-агресивна поведінка сприймається як «норма», а виявлення негативних емоцій, навіть помірних, вважається грубістю.

— Вони перебувають у ситуації, в якій застосування прямої агресії неможливе. Наприклад, не можуть відмовитися від додаткових завдань на роботі, тому що знають, що через це можуть її втратити. У такому разі вони, найімовірніше, саботуватимуть ці завдання.

Якщо ви зрозуміли, що самі вдаєтеся до пасивно-агресивної поведінки і хочете змінити це, спробуйте втілити в життя наступні кроки:

— Розвивайте емоційну грамотність і самоусвідомлення. Коли ви не розумієте, що саме відчуваєте або через що засмучуєтеся, ризик виникнення пасивної агресії є вищим. Спостерігайте за своєю реакцією на людей та події, щоб отримати чіткіше розуміння того, як ви до них ставитеся насправді.

— Приготуйтеся до того, що набуття розуміння і зміна власної поведінки виявиться довготривалою справою. Не картайте себе за те, що все не виходить зробити за короткий термін.

— Вчіться висловлювати свої почуття і емоції, навіть якщо це призведе до конфронтації. Вас може лякати можливий конфлікт, але часом це необхідно для ефективного відстоювання ваших меж і потреб.

Що робити, якщо я відчуваю агресію «тут і зараз»

Найперше і найголовніше, чого робити не варто — підлаштовуватися під агресора, ігноруючи власні емоції та потреби. Це лише дає зелене світло його діям, але ніяк не вирішує проблеми, що початково призвела до агресії. 

Анна Зозуля пропонує наступний алгоритм дій:

1. Розпізнати агресію (це особливо важко з пасивною агресією) та визнати, що це агресія у ваш бік.

2. Якщо можливий шлях переговорів, сказати напряму, що це ранить, зачіпає, злить, це неприємно, і ви не хочете, аби така ситуація повторилася.

3. Якщо перемовини не дають бажаного результату, варто розірвати контакт і звернутися по допомогу до друзів, сім’ї, правозахисних організацій. В екстрених випадках — захистити себе, протиставивши свою більшу агресію. Зрештою, це її пряме призначення.

На думку Юліани Маслак, вкрай ефективним способом протистояти агресії є стишити власні емоції (які волітимуть вийти з-під контролю через відчуття нападу) і дати зрозуміти агресору, що ви не толеруватимете його вчинків.

«Важливо розуміти власні потреби, чітко виставляти межі, говорити, повідомляти і бути почутим. Проговорювати те, що сталося, чітко даючи зрозуміти, що вас це не влаштовує [якщо йдеться про агресію, вчинену близькими, — прим. ред.], сідати за стіл переговорів і разом шукати рішення, відновлюючи стосунки». 

Утім, якщо йдеться про насилля з боку інтимного партнера або партнерки (intimate partner violence), переговори варто відкласти на другий план. У таких ситуаціях потрібно одягати кисневу маску спочатку на себе — убезпечити і відсторонити себе від агресора, навіть якщо ви співчуваєте йому і знаєте, що це завдасть йому (або їй) сильного болю. 

Часто в таких стосунках здаватиметься, що насилля щодо вас є виправданим, але, направду, воно ніколи таким не є. Не бійтеся розповідати і залучати до цієї ситуації друзів, родину, поліцію — усіх, хто може допомогти вам протистояти насиллю і, зрештою, вийти з цих стосунків.

Якщо вам потрібна юридична чи психологічна допомога або ви хочете потрапити у шелтер (прихисток для жертв домашнього насилля), ви можете зателефонувати:

— на урядову гарячу лінію з протидії домашньому насильству за номером 1547

— на національну гарячу лінію із попередження домашнього насильства за номером 116 123

— на національну дитячу гарячу лінію за номером 116 111

— до поліції за номером 102

Або написати:

— Електронна пошта [email protected]

— Telegram @NHL116123

— Messenger @lastradaukraine (m.me/lastradaukraine)

— Skype @lastrada-ukraine

Що робити, якщо ви розумієте, що агресор — це ви

Перш за все, навчіться розпізнавати в собі стани, коли злість може перерости в агресію. 

«Це може супроводжуватися ще якимись тілесними симптомами, відчуттями, думками: калатає серце, темніє в очах, паморочиться в голові. Щось таке, що дасть зрозуміти, що ви от-от втратите самоконтроль», — пояснює Анна Зозуля.

Коли ви відчуваєте наближення цього стану, переключіть увагу на щось інше. Це можуть бути:

Потім, коли ви зрозумієте, що почуваєтеся спокійно і перебуваєте в безпеці, потрібно зупинитися і поміркувати над тим, що викликає ці бурхливі емоції. 

«Інколи на це питання вдається віднайти відповідь, якщо сісти і чесно подумати наодинці з собою. Але буває так, що відповідь лежить десь глибше. У цьому випадку може знадобитися допомога фахівця.

Психотерапевт допоможе зрозуміти, що робити з причиноюагресії (наприклад, як задовольнити потребу або впоратися з травматичним досвідом). Психотерапія вчить більш екологічним способам поводитися зі своєю агресію та проявляти її конструктивно», — пояснює Анна Зозуля. 

Експертка радить виражати негативні емоції та потреби вербально, використовуючи «я-висловлювання». Це звучатиме так:

— «Я розлючений/на, бо...»

— «Я дратуюсь, тому що...»

— «Я хочу, щоб….»

— «Я розчарований/на, тому що….»

— «Мені не до вподоби те, що….»

Якщо агресія все ж сталася і ви розумієте, що вчинили неправильно і відчуваєте провину — вибачіться перед тими, хто став об’єктом або свідком вашої агресії. Поясніть причини такої поведінки (але не прикривайтеся цими причинами як виправданням) і розкажіть, яких заходів ви плануєте вжити, аби це не повторилося.

Наприклад:

— Ви повернулися з роботи шалено втомлені й тільки-но прилягли на ліжко, сподіваючись побути в тиші. І тут ваш партнер (або ж партнерка) запитує, чи не хочете ви разом із ним приготувати вечерю. Ви не стримуєтеся, починаєте кричати і звинувачувати партнера. 

Через деякий час, коли «пару випустили», ви можете зрозуміти, що причина вашої люті полягає зовсім не в партнерові (і навіть не увечері). Тоді можна сказати: «Вибач, будь ласка, що зірвався/лася на тобі, мені дуже прикро. Я шкодую про це. Це сталося через те, що я вже тиждень затримуюся на роботі і дуже втомлююся. Завтра обговорю це з проєктним менеджером, попрошу делегувати кілька моїх робочих завдань колегам, щоб розвантажитися».

— Ваша п’ятирічна дитина розбила/зіпсувала дорогу річ, і ви не змогли стриматися та накричали на неї. Вибачення виглядало би так: «Пробач, що налякала тебе, мені не варто було кричати. Справа в тім, що ця річ була дорогою для мене і мене дуже засмутило те, що тепер вона зруйнована. Давай я заберу крихкі цінні речі з коридору, щоб ти не зачіпляла їх більше».

— На роботі стався конфлікт із колегою, який ненавидить протяги. І у вербальній битві за те, чи відкривати вікно, ви явно наговорили зайвого. Коли пил вляжеться, незалежно від того, хто отримав перемогу, ви можете сказати: «Вибач за те, що наговорив тобі до цього. Насправді, я не вважаю тебе поганою людиною і розумію, що тобі часто холодно. Але мені настільки душно в цій кімнаті, це просто зводить мене з розуму. Давай встановимо графік відкриття вікна, який влаштовуватиме нас обох».

Як діяти, якщо ви підозрюєте в себе психічний розлад, спричинений агресією

Найчастіше наслідки агресії проявляються у таких розладах та симптомах:

Ви можете переживати наслідки агресії навіть через багато років після того, як вона трапилася. Ба більше, симптоми й розлади можуть лишитися навіть тоді, коли ви впевнені, що відпустили цю ситуацію і вже не відчуваєте стосовно неї гострих емоцій.

Якщо ви підозрюєте, що переживаєте якийсь (або декілька) з вищенаведених розладів, найкращим рішенням буде звернутися до фахівця з ментального здоров’я. 

Навіть якщо вам здається, що ці симптоми з вами так довго, що вже вкорінилися і стали частиною вашої особистості, яку вже ніяк не виправити, — терапія може цьому зарадити. Психолог або психотерапевт допоможе вам дістатися до суті проблеми і знайти шляхи її вирішення.

Leslie Morgan Steiner  Why domestic violence victims don't leave (Video)

 

 

поділитися