Психічне здоров’я в Україні. Проблеми та вирішення

21 Липня 2020

Автори: Валерія Діденко, Леся Любченко, Юта Коргун, Іванна Павлюк, Олександр Кір'яков, Олег Магдич, Станіслав Грещишин, Уляна Супрун, Марко Супрун

Дослідження “Психічне здоров’я в Україні. Проблеми та вирішення” від Arc.UA — це аналіз системи ментального здоров’я в Україні, окреслення головних проблем, з якими стикається сфера психологічної допомоги, та пропозиції щодо їхнього вирішення з огляду на досвід інших країн. 

В Україні не існує системи ментального здоров’я (mental health system), натомість є система психічного здоров’я, яка зосереджена на психічних розладах, їхньому діагностуванні та лікуванні. Саме орієнтація на людину та її стани й почуття відрізняють систему ментального здоров’я від системи психічного здоров’я, яка, у свою чергу, базується на совєцьких принципах і практиках. 

Система ментального здоров’я в Україні успадкувала організаційну структуру, стратегії та практики совєцької доби і суттєво не змінилася з часів набуття Україною незалежності. Централізована система з біомедичними підходами, ізоляцією людей з психічними розладами в психіатричних лікарнях та записом в особисту справу про діагноз — так можна описати сучасну психіатрію в Україні. 

Виклики та проблеми, з якими стикається українська психіатрія, можна поділити на три групи: власне система охорони здоров’я, адміністративна та законодавча складові, освіченість громадськості щодо ментального здоров’я. Переважно усі проблеми є відлунням совєцьких підходів та практик у країні, яка вже майже три десятиліття тому розірвала свої зв’язки з репресивним совком і є незалежною. 

Вирішити ці проблеми можна, відійшовши від совєцького спадку, ідей ізоляції та сепарації людей з психічними розладами й обравши за приклад іншу модель, яка не зосереджується винятково на біомедичних підходах. 

Концепцію розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року ухвалили 2017 року. В її основі лежить ідея community-based mental health services,тобто системи соціальної та психологічної підтримки людей з психічними розладами або ментальними проблемами поза межами психіатричних закладів. 

Затвердження і втілення цієї моделі в життя разюче змінює ставлення до людей з психічними розладами в суспільстві, методи та підходи до лікування, власне побут та створює умови для їхньої інтеграції в соціум. Про те, чому це допоможе та як саме це має відбуватися, читайте більше в самому дослідженні. 

Глосарій 

Амбулаторне лікування — пацієнтоорієнтоване лікування, яке людина відбуває вдома та/або з періодичним відвідуванням лікаря в медичному закладі. 

Багатопрофільна лікарня — медичний заклад, де надається стаціонарна кваліфікована медична допомога, проводиться діагностика та лікування широкого спектру захворювань.

Вялотєкущая шизофренія або млява шизофренія — фейковий діагноз, який використовували в совєцькому союзі в межах каральної психіатрії щодо дисидентів, правозахисників та інших незручних для влади людей, аби ізолювати їх від суспільства у психіатричних лікарнях та пригнітити волю сильними психотропними засобами. 

Громадське здоров’я — наука та практика попередження захворювань, збільшення тривалості життя і зміцнення фізичного та ментального здоров’я шляхом організованих зусиль суспільства. 

Довідка 122-2/о або форма №122-2/о “Медична довідка про проходження обов’язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів” — медичний документ, що є висновком лікаря-психіатра про проходження психіатричного огляду, який визначає наявність чи відсутність психіатричних протипоказань до виконання певної роботи.

Здоров’я — стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя.

Каральна психіатрія — використання психіатрії в політичних цілях у совєцькому союзі як практика боротьби совєцької влади з дисидентами і правозахисниками. В основі каральної психіатрії лежить зловживання психіатричним діагнозом, примусове лікування та ізоляція від суспільства. 

Ментальне здоров’я — стан благополуччя, при якому людина усвідомлює свої здібності, може впоратися зі звичайними життєвими стресами, може продуктивно працювати і вносити свій вклад до спільноти. В Європі, США та інших країнах світу, які не мають під собою совєцького підґрунтя, поняття ментального здоров’я охоплює і психічне. 

Ментальна проблема — емоційні порушення; глибока особиста проблема, яка викликає переживання, смуток, роздратованість тощо, і не досягає рівня психічного розладу. З ментальними проблемами працюють психологи та/або психотерапевти. 

Міжнародний класифікатор хвороб-10 або МКХ-10 — нормативний документ, в якому визначено перелік хвороб і розладів та який забезпечує єдність підходів у міжнародних медичних спільнотах. 

Психіатр — лікар з вищою медичною освітою, який володіє методами діагностики, лікування та експертизи психічних розладів. Психіатр розуміється на роботі нервової системи і мозку та займається корекцією гострих станів.

Психолог — людина, яка отримала вищу освіту за фахом “психологія”, але не є медичним фахівцем. В Україні психолог не може ставити діагноз та призначати ліки, але може проводити психологічні консультації.

Психотерапевт — психолог або психіатр, який здобув додаткову освіту в галузі психотерапії. Психотерапевт допомагає розібратися з глибинними проблемами, розрізняє соматичні симптоми і хворобу та зазвичай працює у певному методі психотерапії (одному або кількох). 

Психіатрична допомога — спеціалізована медична допомога, яка спрямована на профілактику, діагностику, лікування психічних розладів, медичну та психологічну реабілітацію людей, які мають такі розлади. 

Психологічна допомога — практичне застосування психології щодо людини або людей, які потребують допомоги у вирішенні психологічних проблем, особистих та особистісних зокрема. Психологічна допомога містить власне психологічне консультування, психотерапію, психіатрію та психокорекцію. Вона базується на принципах добровільної згоди та індивідуального підходу.

Психоневрологічний диспансер (зараз: заклад соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади) — соціально-медичний заклад, що призначений для постійного перебування в ньому людей з психічними розладами, які не можуть піклуватися про себе самостійно та потребують постійної опіки. Водночас із медичною допомогою люди з психічними розладами отримують і соціальну підтримку (ресоціалізація тощо).

Психічне здоров’я — термін, який доцільно використовувати відносно країн, що входили до складу совєцького союзу. Поняття психічного здоров’я стосується наявності або відсутності психічних розладів, але не зосереджене на загальному стані благополуччя й самопочуття людини як ментально здорової. 

Психіатрична лікарня — медичний заклад, в якому надається стаціонарна кваліфікована психіатрична допомога.

Психічний розлад — наявність симптомів або поведінкових ознак, які заважають жити повноцінним та збалансованим життям; відсутність ментального (психічного) здоров’я. Термін використовується в Міжнародному класифікаторі хвороб-10.

Система ментального здоров’я — система, яка націлена на піклування про ментальне здоров’я, запобігання появі й поширенню психічних розладів та інтеграцію людей з психічними розладами в соціум.

Система психічного здоров’я — система, яка зосереджена на психічних розладах, їх діагностуванні та лікуванні, але аж ніяк не на станах і почуттях людей. Така система існує в постсовєцьких країнах та ґрунтується на совєцьких принципах і практиках: ізоляції та лікуванні в стаціонарних умовах.

Сімейний лікар — лікар загальної практики сімейної медицини, який має багатопрофільну підготовку та є первинною ланкою в системі надання медичних послуг.

Стаціонарне лікування — лікування, яке пацієнт проходить в стінах медичного закладу. Пацієнту виділяють ліжко-місце, і весь курс лікування він проводить під цілодобовим наглядом лікарів. 

Фізичне здоров’я — стан благополуччя, який характеризується високим рівнем розвитку і функціональними можливостями органів і систем людського організму. Він забезпечує енергію для повсякденного життя, полегшує адаптацію до навколишнього середовища та допомагає виживати в екстремальних ситуаціях.

Сommunity-based mental health services — система соціальної та психологічної підтримки людей з психічними розладами або ментальними проблемами поза межами психіатричних інституцій із залученням громади до процесу.

eHealth — електронна система охорони здоров’я, що забезпечує обмін медичною інформацією та реалізацію програми медичних гарантій населення.

Вступ

На сьогодні майже 75% українців із поширеними психічними розладами не знають (Група Світового банку, 2015) як отримати допомогу та не мають доступу до відповідних служб і фахівців. 

До перешкод для отримання допомоги належать: стигматизація та сором, страх перед психіатрією та відсутність довіри до системи охорони здоров’я, брак інформації та обізнаності, висока вартість лікування, страх перед отриманням запису в особисту справу про діагностування психічного розладу та географічна віддаленість. 

Це дослідження — аналіз системи ментального здоров’я в Україні. Ми визначаємо головні проблеми, з якими стикається сфера психологічної допомоги, а також пропонуємо можливі шляхи їхнього вирішення, спираючись на досвід інших країн. В основі Концепції розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року (далі — Концепція) лежить ідея community-based mental health services,тобто система соціальної та психологічної підтримки людей з психічними розладами або ментальними проблемами поза межами психіатричних закладів. (КМУ, 2017a)

Сучасна система ментального здоров’я в Україні загалом успадкувала організаційну структуру, стратегії та практики совєцької системи. І ця система не зазнала істотних змін після набуття Україною незалежності, а тому й надалі фокусується на біомедичних підходах. 

Зараз ця система є централізованою, і більшість послуг надаються в психіатричних, наркологічних лікарнях і стаціонарних відділеннях. Це зумовлює високий рівень інституціалізації і, відповідно, ізоляції та стигматизації людей, що мають психічні розлади. 

В Україні не існує системи ментального здоров’я (mental health system), натомість є система психічного здоров’я, яка зосереджена на психічних розладах, їхньому діагностуванні та лікуванні. Саме орієнтація на людину та її стани й почуття відрізняють систему ментального здоров’я від системи психічного здоров’я, яка базується на совєцьких принципах і практиках. У цьому документі ми розповімо про систему психічного здоров’я в Україні та те, як можна змінити її на користь системи ментального здоров’я. 

Передісторія

Епілог: постсовєцький бекграунд

Протягом сімдесяти років режиму совєтів медицина розвивалася за власним сценарієм — совєцьким, оминаючи світові відкриття й досягнення. Медична система, що формувалася як частина комуністичної ідеології, ставила в пріоритеті не людину та її здоров’я (ментальне чи фізичне), а партію. І, відповідно, діяла переважно в інтересах партійних. 

Змінювати постсовєцьку систему медицини в Україні почала в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун разом зі своєю командою. Кінцевим результатом мала стати пацієнтоорієнтована медична система. (Урядовий Портал, 2018)

Міністерство охорони здоров’я розпочало реформу на первинній ланці 2018 року. А реформа вторинної ланки, до якої входить охорона психічного здоров’я, почалась 1 квітня 2020 року. (Модіна, 2020) Було ухвалено Концепція розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року, проте Верховною радою не було затверджено Плану дій її реалізації. (КМУ, 2017а); (КМУ, 2018с) Обидва документи розробили провідні міжнародні та українські експерти. 

Совєцький режим часто використовував психіатрію саме в політичних цілях. (Діденко et al., 2020) У такий спосіб влада боролася з незручними їй людьми. Практика полягала у зловживанні психіатричними діагнозами, “лікуванні” препаратами з руйнівною для організму дією та утриманні людини в ізоляції. На відміну від тюремного ув’язнення, термін шпиталізації майже ніколи не визначали завчасно, і лікарі психіатричних відділень могли утримувати людину, поки вона не переставала бути загрозою чинній владі.

Досвід перебування у спеціалізованому закладі міг означати, що людина не позбудеться статусу “пацієнта психлікарні” до кінця життя. (Широкова, 2012) Це має своє історичне підґрунтя. 

Першою жертвою каральної психіатрії (так вперше визначив цей термін радянський дисидент та правозахисник Олександр Подрабінек 1979 року) стала Марія Спірідонова, лідерка партії лівих соціалістів-революціонерів. (Podrabinek, 1977) Її партія спершу була союзником більшовиків, але у березні 1918 року виступила проти укладення Брестського миру. Саме через це її визнали неосудною та запроторили до психіатричної лікарні. (Прокопенко, 1971)

На початку 1960-х років совєцький професор Андрій Снєжнєвський винайшов концепцію так званої вялотєкущої шизофренії, яка стала основним “діагнозом” для дисидентів, правозахисників та незручних для влади людей. (Reich, 1983) Після того психіатрія перетворилася на потужний інструмент репресій в СРСР. (Широкова, 2012)

Пітер КонрадтаМішель Фуков різні часи говорили про використання психіатрії як інструменту для соціального контролю. (Conrad, 1992; Stone, 2004) Зі зростанням потужностей психіатрії та більш чітким окресленням тоталітарної політики різних держав можна бачити, як відбувавсяпошукпсихіатричних діагнозів задля вирішення політичних проблем. (Moncrieff, 2010) Основними характеристиками такого явища були покарання за інакодумство та подальша ізоляція від суспільства. 

Одним із таких репресованих став дисидент та правозахисник Леонід Плющ, який потрапив 1972 року до Дніпропетровської психіатричної лікарні із суворим наглядом (сьогодні — Українська психіатрична лікарня із суворим наглядом). (Історична Правда, 2017) 

КҐБ оголосило Плюща “психічнохворим”, адже після арешту за “антирадянську агітацію та пропаганду з метою підриву Радянської влади” (ст. 62 КК УРСР) він відмовився свідчити. Тоді ж його відправили на вісім місяців “лікуватися” галоперидолом. Саме перебування в лікарні дисидент згадує так: не лікарі, а “КДБ ставить діагноз, призначає лікування і вирішує, коли в’язень видужав і може бути звільнений”. (Крупник, 2019)

Лікарня, в якій примусово утримували Плюща, все ще функціонує в Україні. Судово-психіатрична експертиза визначає, чи людина, яка скоїла кримінальний  злочин, є осудною. Якщо ж підозрюваного визнають неосудним, його відправляють на примусове лікування до психіатричної лікарні у Дніпрі (станом на 2019 рік таких пацієнтів в Україні — більше тисячі). (Лопатіна, 2019)

Методи лікування в цій лікарні з совєцьких часів змінилися, але умови перебування в ній більше нагадують тюремні. Це суперечить світовим нормам і оновленим положенням законодавства України, на чому неодноразово наголошували Омбудсмен та українські й міжнародні правозахисні організації.(МОЗ, 2018f) А також до 2018 року проводили медичну стерилізацію пацієнтів без їхньої згоди. (Імереллі, 2018)

Саме тому того ж року Міністерство охорони здоров’я на чолі з Уляною Супрун почало реорганізацію самої Дніпровської психіатричної лікарні суворого режиму та реформу судової психіатрії загалом. (МОЗ, 2018f)

Колишній дисидент і правозахисник (нині — голова Асоціації психіатрів України) Семен Глузман, який сам боровся з каральною психіатрією та зокрема публічно заявив, що діагноз, поставлений генералу Петрові Григоренку, є хибним і політично вмотивованим — за що й поніс покарання у вигляді семи років концтаборів та трьох років у засланні — сьогодні виступає проти змін в системі психічного здоров’я, що покликані зробити психіатричну допомогу більш пацієнтоорієнтованою. (Sabshin, 2008)

Його інформаційні вкиди націлені проти деяких новітніх підходів в медицині, особливо тих, які стосуються амбулаторного лікування людей з психічними розладами та реорганізації психіатричних лікарень. (Глузман, 2017; Глузман, 2019) У медіа почали поширюватися фейкові та маніпуляційні матеріали, що через реформу “психічнохворих вбивць і гвалтівників відпустили гуляти вулицями”. (Кузнєцова, 2018)

З введенням у дію Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги”, права пацієнтів у психіатричних закладах значно розширили. (ВРУ, 2017а) Тепер винятково на прохання людини та/або за її письмової усвідомленої згоди (або за рішенням суду, якщо людина є небезпечною для себе та оточення) проводиться психіатричний огляд, обирається метод лікування та, власне, проводиться терапія. Якщо ж людина не досягла 14-річного віку, згоду дають її батьки або опікуни. Також тепер пацієнти можуть самі звернутися до суду або незалежного лікаря-психіатра, щоб отримати альтернативний висновок про своє психічне здоров’я. 

Для того, аби була можливість ізолювати людей з психічними розладами або тих інакодумців, яким діагностували “вялотєкущую шизофренію”, була заснована ціла система. (Історична правда з В.Кіпіані, 2015) Створена для потреб КҐБ, вона стала основою для формування усієї структури психіатричної допомоги в совєцькому союзі. 

Ця система майже без змін дісталася Україні після розпаду совєцького режиму — з усіма підходами до лікування, психіатричними лікарнями закритого типу, страхом звернутися до психіатра та стигматизацією людей з психічними розладами. 

З 1980 року діагноз “вялотєкущая шизофренія” визнали фейковим, КҐБ уже не існує, і ув’язнити людину за вказівкою “згори” де-юре неможливо. (Lavretsky, 1998) Але система психічного здоров’я в Україні функціонує так, що запроторити потрібну людину в лікарню де-факто реально. (Попова, 2015)

Незважаючи на те, що Україна працює згідно з Міжнародним класифікатором хвороб-10, де діагнозу “вялотєкущая шизофренія” просто не існує і офіційно українські психіатри не мають права його встановлювати своїм пацієнтам, часом це трапляється. (WHO, n.d.e) Діагноз можуть встановлювати неофіційно без реєстрації випадку лише тому, що вірять у його правдивість.

Зокрема, у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ у конспекті дисципліни “Судова медицина та психіатрія” зустрічаємо термін “помірно-прогредієнтна шизофренія” або “млявоперебіжна шизофренія”, що є повним аналогом до совєцького діагнозу “вялотєкущая шизофренія”. (Юнацький, 2016) Конспект лекцій затвердили на рівні кафедри університету 2016 року, але станом на сьогодні його не використовують у навчальному процесі. 

Більшість викладачів в університетах, професорів та провідних психіатрів здобували освіту в совєцьку добу, а середній вік докторів наук, які зараз працюють в університетах, досягнув 58 років. (Ходаков, 2006) Тоді студентів навчали відповідно до потреб партії, і в переліку діагнозів була “вялотєкущая шизофренія”, наприклад як у “Посібнику з психіатрії в двох томах” 1983 року під редакцією Андрія Снєжнєвського. (Снежневский, 1983) Отже, здобувши освіту в студентські роки та не пройшовши перекваліфікацію за часів незалежної України згідно з міжнародними стандартами, вони досі можуть послуговуватися тими знаннями. Відтак, постає питання чи актуальними є новітні документи та міжнародні класифікатори, якщо професори можуть їх ігнорувати.

Постсовєцький бекграунд і став однією з причин формування страху звертатися до психологів, психотерапевтів або психіатрів за потреби. Побоювання підсилюються й стигматизацією людей з психічними розладами, а також самостигмою — накладанням на себе певних ярликів або ганебного тавра через ментальні проблеми. (Клименко et al., 2012)

Як наслідок, в Україні досі не існує системи ментального здоров’я, але повноцінно функціонує совєцька система психічного.

Ментальне здоров’я в контексті громадського

“Здоров’я — це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не просто відсутність хвороб або нездужання”, за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я. (WHO, 2006c)

Натомість, ментальне (або психічне) здоров’я визначається станом благополуччя, при якому людина усвідомлює свої здібності, може впоратися зі звичайними життєвими стресами, продуктивно працювати і вносити свій вклад до спільноти. 

“Ментальне здоров’я — це більше, ніж просто відсутність психічних розладів або інвалідності”, — наголошує ВООЗ. (WHO, 2004j) Під нормальним ментальним здоров’ям мають на увазі гармонійний розвиток психіки, що відповідає віковій нормі конкретної людини. 

Зокрема за визначенням Національного центру біотехнологічної інформації США, ментальне здоров’я — відчуття внутрішнього балансу та гармонії (як-от гармонії між тілом і розумом), яке допомагає людині на повну використовувати свої вміння та здібності в житті. Невід’ємними складовими ментального здоров’я є “основні когнітивні та соціальні навички; вміння  розпізнавати, виражати та моделювати власні емоції, а також співпереживати іншим; гнучкість та здатність справлятися з несприятливими життєвими подіями й функціонувати в різних соціальних ролях”.(Galderisi et al, 2015) 

Це впливає на те, як ми думаємо, відчуваємо й діємо. Це також допомагає визначити, як ми справляємося зі стресом, ставимося до інших і робимо вибір. Тому ментальне здоров’я важливе на всіх етапах життя, починаючи від дитинства і юності до зрілого віку. (Shastri, 2009) Воно надає людині відчуття (само)цінності та (само)контролю, а також сприяє формуванню “Я” у всіх його проявах і в різних міжособистісних зв’язках. (Любченко, 2020b)

У цьому позитивному сенсі ментальне здоров’я є основою добробуту людини та її ефективної діяльності у спільноті. Це реалізується внаслідок стабільного функціонування психіки, а також основних пізнавальних процесів: пам’яті, уваги та мислення. (Morgan et al., 2018)

Ментальному здоров’ю сприяють багато факторів — біологічні (як-от хімія мозку), життєвий досвід (наприклад, травма або насильство), генетичні (сімейна історія проблем з психічним здоров’ям) тощо. Тобто ментальне здоров’я — це важлива та невід’ємна складова частина здоров’я людини. (WHO, 2018h)

У першу чергу, це зумовлено тим, що організм людини — це єдина система, в якій всі елементи є взаємопов’язаними. Значна частина цих взаємодій відбувається через нервову систему, тому психічний стан впливає на роботу внутрішніх органів, а їхній стан, у свою чергу, впливає на психіку. (Jeoung et al., 2013)

Утім, в Україні психічне та фізичне здоров’я розділені між собою в медичній площині, і в пріоритеті — фізичне. А ментальне здоров’я вважається чимось ефемерним та недосяжним, і турбота про власний психічний стан не входить до переліку звичних ритуалів.

Хоча насправді ментальне та фізичне здоров’я напряму пов’язані між собою. Вони у різні способи впливають одне на одного.(Ohrnberger et al., 2017) “У перший — через фізіологічну та імунну функції; у другий — через здорову поведінку. До останнього відносять збалансоване харчування, фізичні навантаження, відсутність шкідливих звичок (куріння, алкоголь), безпечний секс та використання ременів безпеки”. (WHO, 2001m)

Наприклад, недостатнє фізичне навантаження погіршує фізичну форму та шкодить ментальному здоров’ю, адже спортивні активності допомагають розвивати стресостійкість і емоційно розвантажуватися. (Ohrnberger et al., 2017)

Вплив ментального здоров’я на фізичне є очевидним у світі, але не в Україні. (WHO, 2001m) У результаті дослідження виявилося, що пацієнти з депресією не дотримуються рекомендацій лікування втричі частіше, ніж пацієнти без депресії. “До прикладу,пацієнти з депресією з більшою ймовірністю не слідкуватимуть за дієтою, матимуть глікемію та будуть менш працездатними. Також вони потребують більших витрат на лікування, ніж люди з цукровим діабетом, які не мають депресії, адже схильні ігнорувати настанови лікарів”. 

Загалом людина з хорошим ментальним здоров’ям повноцінно функціонує в суспільстві, взаємодіє із ним та приносить йому користь. Державі вигідні люди, які мають достатньо ресурсів, аби жити та функціонувати в системі — зокрема працювати, сплачувати податки, робити внески в різні сфери життя. 

Якісна та доступна медицина є базисом для економічного розвитку країни, а здорова й освічена людина є його невід’ємною частиною. Проєкти “World Bank Group”, як-от “The Human Capital Project” та “The Human Capital Index”, фокусують увагу на користі інвестування у громадське здоров’я й охорону здоров’я.Зокрема, дослідження на Ямайці показало, що залучення фахівця з ментального здоров’я до команди може допомогти збільшити дохід компанії на 25% за 20 років. (Roder-Dewan et al., 2019)

“Профілактика є найбільш ефективно доцільним способом підтримувати здоров’я населення на стабільному рівні. А також — можливість створити здорове суспільство, користь від чого отримує кожна людина”.(WHO, 2014l)

Джерело тут. (Ohrnberger, 2017)

Україна 2016 року підписала Концепцію розвитку системи громадського здоров’я. Ратифікація Концепції Україною означає, що ми автоматично приймаємо визначення терміну громадського здоров’я від ВООЗ, яке передбачає турботу і про психічне здоров’я. (КМУ, 20016а; Marks et al., 2011)

“Громадське здоров’я — це наука та практика попередження захворювань, збільшення тривалості життя і зміцнення фізичного та психічного здоров’я шляхом організованих зусиль суспільства”. (WHO, 2014d)

“Важко бути здоровим особисто, якщо ваша громада — нездорова. Здоров’я громади — це перетин сфер охорони здоров’я, економіки та соціальної взаємодії. Це взаємодія, для якої головними є фізичний та психічний добробут людей у конкретному географічному регіоні”.(Brooks, 2019) Вона містить ініціативи, які допомагають громадянам підтримувати та покращувати своє здоров’я, запобігати поширенню інфекційних і неінфекційних хвороб. 

Люди можуть бути активними та приносити користь своїй громаді — долучатися до створення безпечного простору, зелених насаджень, велосипедних або пішохідних доріжок, універсального дизайну тощо, стати донором або волонтером. Так можна подбати про власне здоров’я та покращити здоров’я інших. Спільні обов’язки, які люди несуть за своє колективне здоров’я, можуть призвести до позитивних взаємодій у громаді в цілому. (Brooks, 2019)

Наприклад, здоров’я дитини впливає на здоров’я сім’ї у такий же спосіб, як здоров’я сім’ї впливає на здоров’я громади. А здоров’я громади, у свою чергу, впливає на все: працездатність людей, тривалість життя, відчуття щастя тощо. Здоров’я впливає на будь-який інший аспект життя та має вирішальне значення для фінансового добробуту та освіти громади. (ODPHP, 2020)

Несфокусованість української системи на ментальному здоров’ї

Несфокусованість на профілактиці психічних розладів з боку системи охорони здоров’я України та недостатня обізнаність людей про ментальне здоров’я є одними з причин стигми та дискримінації тих, хто має ментальні проблеми. (Басій, 2017); (Мединська, n.d.)

Чи можна говорити про те, що медична система має на меті піклування про ментальне здоров’я, якщо робота державних інституцій та громадських організацій була більше зосереджена на фізичному?

Створений 31 травня 2016 року Центр громадського здоров’я МОЗ України, описуючи сферу своєї роботи на головній сторінці свого сайту, не додає до переліку ментальне здоров’я та не має відділу, який напряму ним опікується. Однак проєкт “Психічне здоров’я для молоді” впровадили 2019 року. (ЦГЗ, a;ЦГЗ, b; ЦГЗ, c)

Справді, до діяльності Центру громадського здоров’я МОЗ України не вводили турботу про ментальне здоров’я, адже на той момент в українському медичному просторі не було сформоване уявлення про громадське й ментальне здоров’я, а особливо — їхню взаємодію між собою. А тому не було підстав говорити про цілеспрямовану роботу в цьому напрямі.

Пізніше створили Центр психічного здоров’я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України. За пріоритет Центр ставить запобігання алко- і наркозалежності й боротьбу з ними, але в майбутньому Центр мав би займатися розвитком ментального здоров’я в Україні. Це вказано в статуті Центру. (МОЗ, 2018g)

Зокрема, “розробка та реалізація комплексних заходів та програм з профілактики та лікування психічних та поведінкових розладів, які чинять найбільший негативний соціально-демографічний вплив та важкі економічні наслідки”. Затвердження законопроєктів та законів в Україні відбувається простіше й швидше, аніж власне їх імплементація.  

А Державна служба статистики не включає психічні розлади до загального переліку статистики захворюваності населення в Україні, що лише підтверджує неорієнтованість медичної системи на проблеми психічного здоров’я. (ДССУ) Натомість у таблиці нижче можна побачити розподіл найбільш поширених фізичних хвороб. 

Скріншот статистики захворюваності населення з Держстату

Система ментального здоров’я орієнтована радше на профілактику та ранню діагностику психічних розладів, аніж безпосередньо лікування. Натомість, система, яка дісталася Україні у спадок від совєцького союзу, має інший фокус. Система психічного здоров’я є централізованою й складається з психіатричних і наркологічних лікарень, амбулаторних клінік та психіатричних відділень в лікарнях тощо. В Україні не розвинена система, де громада залучається до надання психологічної допомоги. (WHO, 2019n)

Проаналізуємо, де сьогодні людина може отримати психологічну допомогу в межах медичної системи та поза нею. Це умовний поділ на рівні, який відбувався з орієнтацією на системи психічного здоров’я в Європі. Українські ж реалії такі, що фактично працюють останні три рівні з перемінним успіхом. 

Перший рівень — побутове спілкування, підтримка друзів, рідних, близьких та колег. Сюди відносять першу психологічну допомогу від інших людей та самодопомогу. (Коргун et al., 2020b); (Діденко et al,, 2020)

Другий рівень — сімейний лікар та первинні послуги з охорони психічного здоров’я. До обов’язків сімейного лікаря входить ведення пацієнта з психічним розладом, зокрема за вказівками вузького спеціаліста. (МОЗ, h) Тобто, він працює з людиною, яка вже має встановлений психіатром діагноз, але сам його не встановлює. 

Первинна ланка передбачає спостереження за пацієнтом, його фізичним та психічним станом. Також сімейний лікар може скерувати пацієнта на консультацію до психіатра, якщо підозрює в нього психічний розлад. Проте сімейний лікар не має супервізора та не є навченим надавати першу психологічну допомогу й розпізнавати ментальні проблеми. Для того йому необхідно підвищувати кваліфікацію. (КМУ, 2018с)

Третій рівень — приватна практика психологів та психотерапевтів. Вони переважно не залучені в державну систему психіатричних або багатопрофільних лікарень. У системі працює велика кількість психіатрів, але спостерігається менша кількість психологів, психотерапевтів та соціальних працівників. Так, психіатрів близько 70% відносно загальної кількості фахівців з ментального здоров’я. (Група Світового банку, 2015)

Такий розподіл фахівців створює умови для ведення приватної практики психологів та психотерапевтів — через відсутність робочих місць або попиту на такі спеціальності в державній медицині. Водночас дипломи та членство в Асоціації психологів чи Асоціації психотерапевтів України не гарантують, що цю практику вестиме професіонал. 

Четвертий рівень — психіатр у багатопрофільній або психіатричній лікарні. Людина проходить лікування у спеціалізованому закладі за усвідомленої письмової згоди у випадку гострих станів. Також можлива примусова шпиталізація до психіатричної лікарні за рішенням суду, якщо людина є небезпечною для себе та оточення. (ВРУ, 2020с)

Другий етап медреформи, той, який викликає безліч запитань та спричинив появу фейків та маніпуляцій у медіа (“В Україні можуть закрити всі психлікарні та тубдиспансери: апокаліпсис a la Ukraine”), стосується саме реформи вторинної ланки, зокрема, роботи та реорганізації психіатричних лікарень. (СТС, 2020)

П’ятий рівень — психоневрологічні інтернати/диспансери як місця тривалого перебування. Часом пацієнти не мають можливості повернутися додому через певні життєві обставини або не можуть самостійно про себе подбати. За направленням лікаря вони продовжують терапію в геріатричних закладах, інтернатах, диспансерах. (ВРУ, 2018b)

Така система не є орієнтованою на ресоціалізацію людей з психічними розладами (повернення до соціального життя), а лише підтримує ідею їхньої сепарації, тобто відокремлення від суспільства. Отже, замість того, аби допомогти людям з психічними розладами бути частиною суспільства, система націлюється на їхню ізоляцію. 

Це і є однією з причин стигматизації, дискримінації людей з психічними розладами та проблем у суспільстві та медичній системі загалом. 

Проблеми

Проблеми, які зараз існують у сфері ментального здоров’я, переважно з’явилися через те, якою є медична система та на які цінності вона спирається. У Концепції згадані основні проблеми сфери, і їх можна поділити на три частини: ті, що стосуються громадськості; ті, що стосуються адміністративної та законодавчої складових; ті, що стосуються власне системи охорони здоров’я. (КМУ, 2016а)

• Громадськість

Загалом у суспільстві спостерігається недостатній рівень обізнаності про ментальне здоров’я. Це призводить до поширення стереотипів щодо нього, стигматизації людей, які мають розлади, та несвоєчасного звернення за професійною допомогою. (Коргун et al., 2020a; Любченко, 2020а)

Різниця між серйозними та поширеними психічними розладами не завжди очевидна, і складається хибне враження, що шпиталізація потрібна завжди. (Басій, 2017) Також різниця між психологією та психіатрією стосовно методів та підходів до лікування може бути нечіткою в уявленні тих, хто ніколи з ними не стикався. 

І хоча фізичне та ментальне здоров’я тісно пов’язані між собою, саме поняття здоров’я здебільшого асоціюється лише з фізіологічними проявами. В українському суспільстві  досі існує думка, що психічні розлади “лікуються” зусиллям волі.

Поширеними стереотипами про депресію є, наприклад, такі: “це примха”, “треба взяти себе в руки”, “відволіктися”. (Osmolovska, 2020) Як наслідок, може здаватися, що похід до фахівця свідчить про неможливість впоратися з внутрішніми проблемами самостійно. 

Такі стереотипи можна помітити при спілкуванні, але знайти приклади в медіа майже неможливо. Частково через те, що тема ментального здоров’я лише зараз починає активно обговорюватися; частково через те, що медіа доволі свідомі й освічені, щоб називати депресію “просто поганим настроєм” і навпаки. (Бондар, 2017)

Натомість, психічні розлади мають 1,2 млн українців (це приблизно одна людина із тридцяти), про це свідчить статистика Міністерства соціальної політики. (МінСоц, 2017) Також щороку майже 2 млн українців стають пацієнтами психіатричних лікарень. Алкогольна залежність є найбільш поширеним розладом серед чоловіків, тоді як депресія та тривожність частіше зустрічаються серед жінок.

Інша проблема полягає в тому, що недостатньо уваги приділяється просуванню ментального здоров’я та попередженню психічних розладів відповідно до міжнародних рекомендацій та досліджень.

У дослідженні Світового банку “Психічне здоров’я на перехідному етапі”, зазначено, що інформація про ментальне здоров’я, яку надають в медичних установах, є мінімальною та акцентує увагу на негативних наслідках. (Група Світового банку, 2015, с.59)

Наприклад, на інформаційних стендах в лікарнях або школах наголошують, що вживання алкоголю шкодить здоров’ю, зокрема і призводить до формування алкогольної залежності. (Стенд “Шкідливість алкоголю”)

Звіт ВООЗ щодо вживання алкоголю на душу населення показує, що ситуація в Україні значно гірша, аніж в інших країнах Європи та світу. (WHO, 2018a) На душу населення 2010 року споживалося 14,3 літрів алкоголю та відповідно 8,6 літрів — 2016 року. Статистика могла так разюче змінитися не лише через те, що люди зменшили вживання алкоголю, а й через неподання до звітності окупованого Росією Криму та тимчасово непідконтрольних Україні Луганської та Донецької областей. За даними World Health Ranking (WHO) 2018 року Україна посіла 7 місце зі 187-ми країн за рівнем смертності від вживання алкоголю. (WHO, 2018b)

Очевидно, що недостатньо просто говорити, що алкоголь — це зло. Варто досліджувати, чому люди вживають алкоголь, в якій кількості та за яких ситуацій. Тоді можна буде говорити про ментальне здоров’я, пояснювати, що жодна життєва проблема не вирішується випитою пляшкою, і наголошувати, що це можна замінити на розмову з близькими або фахівцями з ментального здоров’я. 

Зокрема, усі опитані в рамках дослідження Групи Світового банку лікарі, психологи, психіатри без винятку зазначали про важливість розповсюдження необхідної інформації про ментальне здоров’я та поширені психічні розлади, зокрема ті, що спричинені вживанням алкоголю. (Група Світового банку, 2015)

Якщо говорити про ширшу перспективу, то володіти інформацією про психічні розлади та стан, у якому знаходиться сфера ментального здоров’я, означає мати змогу працювати над стратегією розвитку цієї ж сфери та планувати державний бюджет зокрема. В іншому випадку сфера ментального здоров’я залишиться в тіні за аналогією до “чорного ринку”, і частина послуг надаватиметься неофіційно. 

Інша річ, що недостатність інформації про ментальне здоров’я означає, що людина може не знати, що їй варто прийти на консультацію до психолога або психотерапевта. До того ж, ті, хто хочуть отримати психологічну допомогу, можуть не знати, куди за нею звертатися або не мати доступу до відповідних служб і фахівців. (Група Світового банку, 2015)

• Адміністративна та законодавча складові

Згідно з дослідженням Групи Світового банку 2017 року, в Україні на охорону ментального здоров’я виділяли 2,5% всього бюджету з охорони здоров’я загалом. (Група Світового банку, 2015) І 89% з цієї суми припадало саме на стаціонарне лікування в психіатричних установах та лишало небагато коштів на амбулаторні послуги, доступні послуги на рівні громади та фінансування громадського здоров’я. 

Як наслідок, кількість ініціатив, спрямованих на профілактику психічних розладів, є недостатньою. До фахівців звертаються тоді, коли терпіти уже немає сили і відчувають, що “досягли дна”.

Людина з психічним розладом має право на отримання безкоштовної медичної допомоги в психіатричних лікарнях, де вона безкоштовно або зі знижкою може отримати медикаменти. Але опитування показало, що 90,7% пацієнтів стаціонарів самостійно оплачували ліки. (Група Світового банку, 2015) До того ж, у випадку амбулаторного лікування людина купує медикаменти переважно за свій рахунок.

Отримати ліки безкоштовно можуть певні категорії людей, наприклад, люди, які мають фенілкетонурію, шизофренію та епілепсію, дитячий церебральний параліч, а також є людьми з інвалідністю I та II груп* через психічні розлади або людьми, які працюють у лікувально-виробничих майстернях закладів з надання психіатричної допомоги та закладах соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади. (КМУ, 1998d)

Примітка. Інвалідність І групи встановлюється дорослій людині, яка втратила працездатність та потребує опіки, інвалідність ІІ групи — людині, яка може самостійно себе обслуговувати, але не може працювати у звичайних умовах. (Портал державних послуг)

Деякі люди відповідно до Закону “Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань” мають право на ліки з оплатою 50% від їхньої вартості. Станом на сьогодні другу половину вартості ліків має оплачуватися не державою, а з місцевого бюджету — проте на практиці це переважно не відбувається. (КМУ, 1998d)

2017 року була спроба додати антидепресанти до програми “Доступні ліки”, щоб люди, яким діагностували клінічну депресію, могли отримати ці ліки безкоштовно за рецептом. (Амеліна, 2018; МОЗ, 2019e) На сайті МОЗ цю новину видалили, проте матеріали в ЗМІ підтверджують, що ця пропозиція існувала. (Іващук, 2017) Однак уряд відхилив її. 

Інша проблема — дуже часто заклади соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, знаходяться далеко від обласних центрів (переважно в невеликих містах і селах). (Черноусов, 2012) Середня відстань від обласних центрів до інтернатів в Україні становить 83 км. Зокрема, тільки 43 психоневрологічні інтернати (28%) розташовані в містах, а решта 108 (72%) — у віддалених селах і містечках.

Це істотно ускладнює доступ до них представників як державних, так і громадських організацій, волонтерів. Навіть рідним та близьким пацієнтів складно до них дістатися, а побачення з ними не є довгими (у цих закладах немає умов для довготривалих відвідин). А для того, аби людину відпустили на декілька днів додому, потрібно писати заяву до керівництва закладу. (ВРУ, 2020с)

Це доводить факт ізоляції людей з психічними розладами. (Павлова, 2019) До того ж, віддаленість від адміністративних центрів може маскувати численні випадки порушення прав людини у таких закладах — приниження честі та гідності, а також дії, що межують з катуваннями. (Філатов, 2017)

Порушення прав людини може відбуватися і під час пошуку місць для працевлаштування.Для того, аби претендувати на певні посади в Україні, необхідно пройти обов’язковий огляд у психіатра, а після їх отримання — робити це регулярно. Довідку 122-2/о вимагають: для доступу до державної таємниці, дозволу на використання зброї, отримання свідоцтва адвоката, влаштування на роботу (водієм, пілотом, в органи пожежної безпеки, МВС тощо) та для осіб, яких призивають на строкову військову службу тощо. (МОЗ, 2002d)

Людина не може влаштуватися на певні види робіт, якщо вона має психічні розлади або ментальні проблеми. Тобто вона не повинна мати психіатричних та наркологічних протипоказань. Це означає, що їй не мають бути притаманні “хронічні розлади (захворювання), які супроводжуються затьмаренням свідомості, порушенням сприйняття та процесу мислення, порушенням вольової сфери, емоцій, інтелекту чи пам’яті, що руйнує чи суттєво обмежує здатність особи адекватно сприймати реальність, її психологічний стан та поведінку”, а також “зловживання алкоголем, наркотиками чи хімічними речовинами”. (КМУ, 2012b; МОЗ, 1997c)

У Постанові Кабінету Міністрів № 924 від 10 жовтня 2012 року наведено перелік категорій працівників та видів діяльності, які мають додаткові медичні психіатричні протипоказання. (КМУ, 2012b) Серед них — люди, які мають або планують мати справу зі зброєю та небезпечними речовинами, працівники екстрених служб, водії автобусів та авіаційний персонал. 

Додатковими медичними психіатричними протипоказаннями для них є “усі форми психічних розладів (у тому числі на стадії ремісії)”. (КМУ, 2012b) Зазвичай психіатричний огляд людина проходить раз на рік, у деяких випадках — раз на два або три роки. Відповідно, коли людина одужує, вона не може повернутися до виконання своїх професійних обов’язків.

Проблема полягає в тому, що більшість психічних розладів є тимчасовими. (Von Peter, 2010) Але ярлик  “психічнохворого” залишається навіть тоді, коли гострий стан уже минув, а людина повертається до звичного життя. Зрозуміло, що чимало людей радше відмовиться від офіційного діагнозу, якщо він може зашкодити їхній професійній діяльності, а також стати приводом до стигматизації серед оточення. (Костюченко et al., 2008)

Деякі працедавці можуть зловживати своїм становищем і вимагати в людини довідку про її психічне здоров’я без законних на те підстав. Проте стаття 6 Закону України “Про психіатричну допомогу” містить вимоги щодо конфіденційності надання психіатричної допомоги, а стаття 25 передбачає нерозголошення конфіденційної інформації і рівну винагороду за виконання однакової роботи. (Олександр Б., 2020)

Насправді, лише сама людина чи її законний представник мають право на інформацію про стан психічного здоров’я. Тому інформування про це працедавця порушує право людини на медичну таємницю. (МОЗ, 2019b) Те ж саме стосується так званих листків непрацездатності, коли людина не хоче розголошувати, що отримувала психіатричну допомогу. Лише в окремих випадках порушення медичної таємниці є виправданим — наприклад, коли це може бути небезпечним для суспільства або мати серйозні наслідки для оточення пацієнта. У такому разі про це варто інформувати державні органи.

У законі “Про психіатричну допомогу” не йдеться про створення централізованої системи обліку людей з психічними розладами. Проте інформація про них фігурує в обліках психіатричних закладів — переважно через те, що є потреба фіксувати випадки алкогольної чи наркотичної залежностей, а також органічні психічні розлади. Але це не стосується, наприклад, тривожності та депресії. (Група Світового банку, 2015)

Тому люди переважно уникають офіційного лікування, аби не потрапити до обліку осіб з переліченими розладами. Або ж проходять його, вмовляючи лікарів не ставити їм офіційного діагнозу. (Діденко, 2020)За подібними принципами працює чорний ринок та тіньова економіка. Небажання з різних причин проводити легальні операції породжує цілу систему.

В Україні немає державних центрів, які б займались соціалізацією та реабілітацією людей, які отримували психіатричну допомогу. До Державного центру зайнятості, згідно зі статистикою, протягом 2019 року в Україні звернулися 280 людей, звільнених після відбуття покарання або примусового лікування. І лише 64 з них були працевлаштовані. (Державний центр зайнятості)

Це підводить нас до проблеми відсутності ефективного моніторингу у сфері охорони здоров’я. Збір статистичних даних щодо психічних розладів та ментальних проблем має бути вдосконалений у такий спосіб, який не порушує право людини на медичну таємницю. (МОЗ, 2018i)

У сфері охорони ментального здоров’я дуже часто функції держави перебирають на себе громадські організації. Вони займаються просвітницькою роботою, контролюють якість надання послуг та відслідковують правопорушення у психіатричних лікарнях, а також здійснюють адвокацію людей, які мають психічні розлади. 

Це відбувається в той час, як державні органи не реагують належним чином на потреби медичних закладів — як у випадку психоневрологічних диспансерів у Запорізькій області. (Павлов, 2018) А репортаж про життя пацієнтів Уманської психіатричної лікарні, щодо яких персонал вчиняє дії, що розцінюють як жорстоке поводження, можна прочитати в репортажі The Ukrainians “Винні, що хворі?”. (Тарасова, 2017)

• Власне система охорони здоров’я

Система охорони психічного здоров’я України, яка фактично без змін дісталася нам після розвалу совєцького союзу, має достатньо недоліків. Найбільшими з них є неорієнтованість на пацієнта та використання застарілих підходів і практик. 

Допомога у сфері психічного здоров’я надмірно зосереджена у спеціалізованих закладах охорони здоров’я (МОЗ) та інтернатних закладах системи соціального захисту (МінСоц). Станом на 2015 рік в Україні функціонувало 89 психіатричних та наркологічних лікарень, які нараховують 44 224 лікарняних ліжка (98 ліжок на 100 000 населення). (Центр Медстатистики, a)

Ця цифра — приблизно на одному ж рівні з показниками в Російській Федерації (109 ліжок на 100 000), Литві (106), але є набагато вищою, ніж у країнах, які вже мають децентралізовану систему охорони здоров’я, наприклад, у Польщі (39) та Грузії (28). (WHO, 2019k)

Але більше не означає краще. Очевидно, така кількість ліжок була продиктована певними дослідженнями про поширеність психічних розладів і ментальних проблем. Станом на сьогодні доведена ефективність медикаментозного втручання та психотерапії в лікуванні психічних розладів, яка спростовує тезу про необхідність перебування у стаціонарі. (Babalola et al, 2017)

Людина, яка мала, наприклад інфаркт міокарда, не живе після медичного втручання все життя в лікарні. Після того, як лікарі стабілізували її стан, вона повертається додому з рекомендаціями від лікарів. Аналогічно і психіатрична лікарня є місцем, де людині в гострому стані надають необхідну допомогу. 

В українських психіатричних лікарнях часто пацієнти можуть перебувати довше, ніж три місяці, хоча гострий стан (залежно) стабілізується протягом декількох днів. Опісля психіатр ще деякий час спостерігає за пацієнтом. Згідно з даними Центру медичної статистики України, середня тривалість перебування в лікарні 2019 року була 48 днів (50 днів — дорослі, 23 дні — діти). (Центр Медстатистики, 2019b) Національна служба здоров’я України ж повідомляє, що середня тривалість становить 32 дні (відповідно до даних форми №20). (Відповідь НСЗУ) ВООЗ не рекомендує залишатися в лікарні довше, ніж один місяць. (Lee et al., 2012) 

Інша річ — якщо пацієнт не має відповідних умов вдома або близьких людей, які могли би піклуватися про нього. В Україні їх переводять до психоневрологічних інтернатів (диспансерів), які працюють на межі МОЗ та МінСоц і надають переважно соціальні послуги. Пацієнти фактично не так потребують медичної допомоги, як соціально не мають куди піти. Тому люди з психічними розладами змушені доживати віку в цих закладах. Про це UA: Суспільне зняло документальний фільм. (Градоблянська, 2015; Сто років ізоляції, 2020)

Водночас із тим, що кількість психіатричних лікарень та місць у них є достатньо високою, а рівень кадрового забезпечення психологами, психотерапевтами та соціальними працівниками — низьким, попит на них переважає пропозицію. У кожному психіатричному відділенні повинен бути щонайменше один психолог — в Україні ж на 100 000 населення працює 1,3 психолога (для порівняння — в Європейському Союзі середній показник становить 2,7). (Група Світового банку, 2015)

Наприклад, лікування депресії потребує залучення кількох фахівців. (Legg, 2018) Лікар-психіатр призначає медикаментозну терапію, а психолог або психотерапевт проводять психологічні консультації з людиною. 

Якщо у психіатричній лікарні на декілька психіатрів є всього один психолог, попит на його послуги переважатиме можливість цей попит задовольнити. Це означає, що хтось може не отримати належної допомоги, адже депресія найкраще піддається лікуванню, коли застосовуються медикаментозна і терапевтична практики в комплексі.

Оскільки психологи та психотерапевти не залучені до надання послуг психологічної допомоги в межах державної медичної системи, вони працюють за її межами та відкривають приватну практику. Так вони можуть відшкодовувати кошти, вкладені в додаткову фахову освіту, адже держава не покриває витрати на це. Натомість психіатрів в Україні є 11,6 на 100 000 населення, що підкреслює орієнтованість системи саме на психічне, а не ментальне здоров’я. (Група Світового банку, 2015)

Чинники, як-от неорієнтованість медичної системи на потреби людини з психічними розладами та переважно стаціонарне лікування, спричиняють певні проблеми. Зокрема, психологічна і психотерапевтична допомоги є важкодоступними. Частково це відбувається через те, що психологічних, соціальних та/або реабілітаційних служб на рівні громади недостатньо.

Рекомендації

Найпростішою відповіддю була би пропозиція повністю відійти від совєцької медичної системи та сформувати нову, що базується на доказових методах. 

Існує три моделі піклування про людей з психічними розладами та ментальними проблемами. (Andalusian Public Foundation for Social Integration of the People with Mental Disorders) Перша — модель, в основі якої лежить традиційна система лікування у психіатричній лікарні. Зазвичай такий підхід передбачає сепарацію пацієнтів від суспільства, їхню ізоляцію та тривале лікування в закладі. Промовистим прикладом є совєцька система психічного здоров’я.

Друга — модель, яка ґрунтується на підтримці спільноти поза межами психіатричної лікарні. (Caldas de Almeida et al., 2011) Найперша ціль — реабілітувати та соціалізувати людину, яка має психічний розлад. Усі старання спільноти спрямовані на те, аби підтримати людину у стабільному стані якомога довше, а у випадку загострення — відвезти до лікаря. 

Президент США Гаррі Трумен 1940 року підписав Національний акт щодо психічного здоров’я, в якому зосередився на освіті та дослідженнях у сфері психіатрії. (Detailed History of Mental Health) Результатом роботи стало заснування Національного інституту психічного здоров’я 1949 року, а після того — поява перших community-based mental health services.

Саме це стало початком деінституціоналізації та соціальної інтеграції людей з психічними розладами. (Detailed History of Mental Health) За чверть століття почався новий етап, який триває й досі та полягає в підтримці людей з психічними розладами спільнотою. Зокрема, психічне здоров’я стає частиною соціального благополуччя й громадського здоров’я. 

В європейських країнах система психічного здоров’я сформована так, що кількість ліжко-місць в психіатричних закладах скорочується, лікарі приймають переважно амбулаторно у випадку гострих станів, а піклування про людей з психічними розладами покладається на громаду. 

Ця система — третя за ліком — має назву community-hospital-balanced model. Уперше таку модель ухвалили в місті Болу (Туреччина) 2008 року і створили Community Mental Health Center (Громадський центр ментального здоров’я). (Attepe Özden, 2018)

Центр забезпечує підтримувальну терапію для людей з психічними розладами, аби їхні стани не загострювалися. А також навчає психології та наданню точкової підтримки родинам, які мають людину з психічним розладом, і працює над зменшенням рівня стигматизації. Окрім іншого, центр співпрацює з первинною ланкою та лікарнями; з іншими центрами, організаціями та інституціями, аби збільшити підтримку для людей з психічними розладами та їхніх родин. (Attepe Özden, 2018)

Громадські центри психічного здоров’я прагнуть забезпечити лікування людей з психічними розладами поза медичними закладами та водночас інтегрувати їх у суспільство. У цих центрах працюють психіатри, медсестри, соціальні працівники, психологи та ерготерапевти.

Така модель покриває одразу декілька потреб та вирішує проблеми, як-от необізнаність населення щодо психічного здоров’я, стигматизація, відсутність профілактики психічних розладів, недоступність психологічної допомоги тощо. 

Розглянемо кожен блок з проблемами окремо.

• Громадськість

Суспільство не може починати працювати над собою, допоки не усвідомить потребу турбуватися про ментальне здоров’я — своє і близьких. Спершу необхідно визнати, що проблема існує. У цьому можуть допомогти дослідження у сфері ментального здоров’я, актуалізація питань щодо ментального здоров’я, популяризація візитів до психологів та психотерапевтів за потреби та інформаційні кампанії, які загалом ставитимуть на порядок денний питання ментального здоров’я. 

Після визнання проблеми зазвичай виникає бажання владнати її. Саме тоді важливо скласти план дій. Наприклад, розвиток подій і побудова стратегії розвитку ментального здоров’я в Канаді виглядали так. 

Історичний розвиток психіатрії в Канаді мав кілька основних етапів. До середини 20 століття існували притулки для людей з психічними розладами, звідки вони зазвичай не поверталися додому, якщо потрапляли туди хоча б один раз в житті. Починаючи від опіки та гуманного лікування, з часом психіатри дійшли до медикаментозного лікування в притулках або спеціальних інституціях — це є етап інституціоналізації. (Hollander, 1981)

З 1960-х років і донині триває етап деінституціоналізації. Саме тоді усвідомили потребу не закривати людей з психічними розладами в психіатричних лікарнях, а, навпаки, інтегрувати їх у суспільство. Спершу створили психіатричні відділення в загальних лікарнях, цим самим припинивши ізолювати людей з психічними розладами, а у 1970-1980 роках почали запроваджувати community-based mental health services. Останні три десятки років канадці займаються підвищенням ефективності та інтеграції згаданих вище послуг. (Kirby et al., 2004)

2009 року Канада провела дослідження “Toward Recovery and Well-Being: A Framework for a Mental Health Strategy for Canada”, яке дало початок трансформації системи ментального здоров’я. (Mental Health Commission of Canada, 2004) Основні тези, на які варто звернути увагу (за визначенням громадськості) — люди з психічними розладами потребують підтримки на шляху до одужання; система ментального здоров’я має реагувати на потреби людей з психічними розладами та створювати умови для рівного доступу до різних послуг, програм та видів лікування; люди з психічними розладами є повноцінною частиною канадського суспільства. 

Три роки потому канадський уряд ухвалив першу стратегію розвитку ментального здоров’я “Changing directions, changing lives”. (Mental Health Commission of Canada, 2012) Вона взяла за основу згадані вище тези і складається з кількох умовних блоків, виконання яких має трансформувати систему ментального здоров’я й покращити доступ до community-based mental health services та підвищити їхню ефективність. Половина з цих блоків стосується безпосередньо роботи з громадськістю: поширення інформації про ментальне здоров’я та запобігання ментальним проблемам і психічним розладам; сприяння одужанню та благополуччю людей з психічними розладами; мобілізації лідерства, покращення знань та зміцнення колаборації на всіх рівнях. 

Залучення громадськості до виконання Стратегії разом із просвітницькою роботою є хорошим способом підвищити усвідомленість громадськості щодо ментального здоров’я. Для того, аби йому почали приділяти таку ж увагу, як і фізичному здоров’ю, варто щонайменше проводити інформаційні кампанії, які сприятимуть становленню та розвитку культури ментального здоров’я. (Rakotoniaina, 2002)

Кампанії мають:

1. бути орієнтованими на загальне уявлення про психічні розлади з їхніми позитивними, негативними симптомами, емоційними й соціальними наслідками; 

2. фокусуватися на різних типах захворювань, їхньому перебігу та причинах; 

3. допомагати розпізнавати ранні симптоми порушення ментального здоров’я; 

4. поширювати інформацію щодо того, куди можна звернутися в разі виникнення проблеми. 

Державні інституції, зокрема, Міністерство охорони здоров’я, Центр громадського здоров’я та Центр психічного здоров’я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України, мають не лише проводити інформаційні кампанії, а й ініціювати діалог між громадськістю та фахівцями з ментального здоров’я. Потужності таких установ дозволяють охопити все населення країни та більш активно й ефективно впроваджувати заплановану політику. 

Неурядові організації мають достатньо матеріалів для просування теми ментального здоров’я та організовують громадські заходи, проте вони переважно фокусуються лише на певній цільовій групі, а не на населенні загалом. (Група Світового банку, 2015)

Будь-які громадські організації можуть займатися просвітництвом щодо ментального здоров’я, якщо ті категорії людей, якими вони опікуються, є вразливими. Наприклад, ГО “Інсайт” та ГО “Гендер Зед” займаються ЛГБТ+ спільнотою та надають психологічну підтримку членам спільноти, якщо у них є такий запит. (ГО “Гендер Зед”;ГО “Інсайт”) Благодійна організація “Благодійний Фонд СВОЇ” опікується людьми, які постраждали під час бойових дій, має проєкт “Паліативна допомога” та психологів, які так само підтримують та спрямовують тих, хто того потребує. (БФ “СВОЇ”)

ГО “Побратими”, наприклад, займається психосоціальною адаптацією ветеранів російсько-української війни. Всеукраїнська громадська організація осіб з інвалідністю “User” працює в напрямі допомоги людям з психічними розладами та ментальними проблемами — піклується про захист прав пацієнтів психіатричних лікарень тощо. (ГО “Побратими”; ВГО осіб з інвалідністю “User”)

А київська ГО “Джерела” об’єднує батьків людей з ментальною інвалідністю та фахівців, котрі надають їм психологічну допомогу. (ГО “Джерела”)

Вагому роль у становленні ментального здоров’я як не менш пріоритетного, аніж фізичне, можуть відігравати церква, спільноти за інтересами тощо. Людей об’єднують спільна проблема або хобі, і вони гуртуються навколо них, фактично шукаючи в цих зв’язках порятунок. Такі організації можуть розширювати свою діяльність, не лише надаючи посильну підтримку, але й починати поширювати інформацію про самодопомогу та допомогу ближньому за принципом “рівний рівному”, зменшуючи при цьому стигму в суспільстві.  

• Адміністративна та законодавча складові

Для втілення вищеперелічених кампаній фінансування сфери ментального здоров’я в Україні має бути збільшене, що дозволить стимулювати, зокрема, й амбулаторне лікування. Наприклад, у Литві бюджет сфери охорони психічного здоров’я від загального бюджету на охорону здоров’я складає 7%, водночас в Україні — 2,5%. (WHO, 2005g)

Тому особливу увагу варто звернути на ініціативи, які здійснюються на рівні громад, — це дозволить областям та лікарням мати більше контролю над бюджетом та розпоряджатися ресурсами в системі охорони здоров’я на місцях, а також адаптуватися під потреби цієї громади.

Ще один важливий крок — оперувати статистикою поширеності психічних розладів для того, щоб проводити просвітницьку роботу щодо ментального здоров’я та ініціювати інформаційні кампанії, які мають на меті запобігання появі та поширенню психічних розладів. Для моніторингу не потрібно збирати персональні дані людей, а лише демографічні показники (вік, стать тощо), які б відображали загальні тенденції.

Наприклад, у системі охорони здоров’я США важливим принципом є meaningful use (“доцільне використання”) — тобто медичні заклади самостійно вирішують, який компонент eHealth їм варто запровадити. (CDC, 2019) Проте цей принцип може бути застосований і за централізованої загальнодержавної електронної системи, яка дозволяє краще налагоджувати взаємодію між різними установами.

А загальний моніторинг стану ментального здоров’я населення дозволить відслідковувати попит на послуги фахівців, кадрове забезпечення закладів та стаціонарне лікування (зокрема, кількість ліжко-місць). Також можна буде розуміти потребу в розширенні програми “Доступні ліки”, щоб, зокрема, додати до її переліку й антидепресанти. 

Варто звернути увагу на необхідність реорганізації системи психоневрологічних диспансерів. Часом ці заклади є недоукомплектованими персоналом, непридатними для проживання людей та віддаленими від адміністративних центрів, і, відповідно, ізольованими від соціального життя громади. У містах можуть бути будівлі, які вже не виконують свої функції з різних причин (реорганізація, припинення діяльності організації тощо). (Імереллі et al., 2015) Вони можуть слугувати приміщеннями для закладів з надання соціального захисту, що покращить загальну інфраструктуру та спростить комунікацію пацієнтів зі своїми родичами.

Інше питання — створення державних центрів, що займалися б реабілітацією та соціалізацією людей, які проходили лікування у психіатричних закладах — на кшталт поширених у Великій Британії, Канаді та США halfway houses (дослівно — “будинки на півдорозі”). Halfway houses — це заклади, створені для того, аби допомогти людям, які проходили тривалий курс лікування, наприклад від наркозалежності, в обмежених умовах лікарні чи реабілітаційного центру, повернутися до самостійного життя. (Good Therapy, 2019) Запровадження системи community-based mental health services має вирішити цю проблему саме через створення таких центрів та зміну системи психічного здоров’я загалом.

Захист прав людини має бути головним принципом під час розробки будь-яких ініціатив у сфері захисту ментального здоров’я. Саме тому потрібно вдосконалити стандарти якості надання медичних послуг з акцентом на амбулаторній основі, а для контролю за їхнім дотриманням створити наглядову раду. 

До прикладу, клінічний практичний гайдлайн Американської Асоціації Психотерапевтів передбачає доказові рекомендації для оцінки та лікування психічних розладів. (APA, 2020) Він має допомагати встановлювати клінічний діагноз, спираючись на розроблену стратегію догляду за пацієнтами у стандартизованому форматі. Також є визначені стандарти лікування найпоширеніших психічних розладів. (Joint Action on Mental Health and Well-being, 2017)

 

• Власне система охорони здоров’я

Community-based mental health services — система соціальної та психологічної підтримки людей із психічними розладами поза межами медичних установ. Оточення пацієнта володіє психологічними практиками, його регулярно відвідують фахівці з ментального здоров’я, і він за потреби консультується зі своїм лікарем. Завдяки цьому пацієнт може перебувати в себе вдома й не потребує спеціального догляду ані з боку уряду, ані з боку близьких. Якщо людині потрібна фахова допомога, вона може отримати її в багатопрофільній лікарні. 

Спираючись на результати досліджень ментального здоров’я та послуг, що надаються у сфері ментального здоров’я, ВООЗ дає рекомендації щодо того, як їх організувати. (Caldas de Almeida, 2011)

• Доступність. Амбулаторно-стаціонарна допомога та інші послуги мають бути доступні на місцях. Важливо, аби людям не доводилося їхати далеко у випадку гострих станів.

• Комплексність. Людина повинна мати спектр різних послуг, які необхідні їй для задоволення основних потреб щодо ментального здоров’я. Зокрема, особливості цих послуг можна адаптовувати до культурних, соціальних та економічних аспектів місцевості. 

• Координація та безперервність догляду. Особливо для людей з важкими психічними розладами важливо, щоб служби працювали між собою узгоджено і  покривали основні соціальні, медичні та побутові потреби.

• Ефективність. Соціальні працівники та працівники сфери охорони здоров’я мають керуватися практиками, ефективність яких доведена. Наприклад, мати індивідуальні підходи до роботи з людьми, які мають різні психічні розлади. 

• Справедливість. Люди, які найбільше потребують допомоги, часто не мають можливості її отримати через те, що в системі інакше розставлені пріоритети — йдеться про фізичну й фінансову доступність тощо. Проте кожна людина заслуговує на рівні можливості щодо отримання за потреби якісної психологічної допомоги. 

• Повага до прав людини. “Необхідно поважати незалежність та особистий простір людей з психічними розладами. Вони також мають права, обов’язки та повноваження. Їх потрібно заохочувати приймати особисті рішення”.(WHO, 2003i)

Community-based mental health services знаходяться на перетині медицини й соціальної допомоги. Вони охоплюють реабілітаційні центри, мобільні кризові групи, допомогу вдома та сервіси підтримки тощо. (WHO, 2003i) Такі ініціативи не знаходяться в психіатричних лікарнях, але тісно з ними співпрацюють — особливо на первинній ланці медицини. Їхнє завдання — допомогати людям з психічними розладами жити в спільноті та просувати ідею інклюзивності. 

Завдяки спостереженню за людиною з психічним розладом на місці у звичному для неї просторі можна відстежити її стани та почати лікування значно раніше, аніж настане гострий стан. А сама соціальна підтримка забезпечує її проживання вдома та необхідну допомогу в побуті. (Alem et al., 2008)

Психіатрія в Україні може унаслідувати community-hospital-balanced model завдяки децентралізації й розвитку надання спеціалізованої психологічної допомоги поза стаціонаром, активній залученості сімейних лікарів до діагностики та профілактики психічних розладів, а також реорганізації вторинної ланки.

Ця система не може існувати без децентралізації, адже передбачає залученість громади до створення безпечного та комфортного простору для людей з психічними розладами — тому цим мають опікуватися місцеві чиновники.

Концепція розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року передбачає зміну успадкованої від совєцького союзу системи психіатричних лікарень і сфери психічного здоров’я загалом. (КМУ, 2016а) Концепцію варто виконувати зокрема й тому, що в її основі лежить community-based mental health services.З планом заходів реалізації Концепції можна ознайомитися на сайті Міністерства охорони здоров’я. (КМУ, 2018с)

Впровадження такої системи може стикатися з багатьма проблемами, і найпершим буде політичний/бюрократичний рівень: недосконале законодавство щодо психічного здоров’я, не розрахований на такі витрати бюджет або ж процесуальна дискримінація людей з психічними розладами. (WHO, 2001m) Зокрема, українські реалії такі, що деякі чиновники та лікарі звикли отримувати додаткову вигоду від своєї роботи, обходячи систему або знаходячи корупційні (і не тільки) схеми. (Горбань, 2018)

На рівні самої системи охорони здоров’я спостерігаємо недостатню взаємодію психіатричної ланки з системою загальної багатопрофільної лікарні. Також ще однією з потенційних проблем є навчання лікарів та асистентів, які будуть залучені до сommunity-based mental health services. 

Шведська та іспанська системи ментального здоров’я почали впроваджувати community-hospital-balanced model40 років тому. Розглянемо, як це відбувалося та до яких результатів призвело. 

Швеція

До 1980-х років усі ресурси шведської системи ментального здоров’я зосереджувалися у великих психіатричних лікарнях та психіатричних відділеннях в загальних багатопрофільних лікарнях. 1995 року почали реалізовувати шведську психіатричну реформу, яка стала поштовхом до істотних змін в системі ментального здоров’я. (Caldas de Almeida, 2011)

Зараз амбулаторне та стаціонарне лікування в community-based підрозділах проводиться з урахуванням того, що кількість ліжок зменшена (на 100 000 людей — 35 ліжок у стаціонарі). (WHO, 2011f) Водночас щонайменше 65% ресурсів зосереджені на амбулаторному лікуванні або й узагалі психіатричній допомозі вдома з візитами лікаря. (Caldas de Almeida, 2011)

Стаціонарні заклади несуть комплексну відповідальність не лише за стаціонарну, а й амбулаторну допомогу пацієнтам. Команди центрів ментального здоров’я співпрацюють із соціальними службами (є спеціалізовані підрозділи та/або програми для неосудних пацієнтів, людей із порушеннями харчової поведінки, пацієнтів з геріатрією та психотерапією) у кожному житловому районі. (Häger Glenngård, 2017)У межах реформи місцева влада повинна забезпечити комфортні умови для проживання та працевлаштування.

Cкладовими амбулаторної допомоги є щоденна фізична активність, комунікація з родиною, друзями і час на хобі. (Caldas de Almeida, 2011) Важливими є доступ до послуг, постійне спостереження з боку соціальних працівників, а також участь безпосередньо громадських організацій у житті людей з психічними розладами. Жоден sз цих підрозділів не пов’язаний напряму з психіатричними лікарнями.

Іспанія

Водночас зі Швецією,зміни в системі ментального здоров’я в 1980-х роках почалися і в Андалусії, одному з регіонів Іспанії. (Caldas de Almeida, 2011) До того вісім психіатричних лікарень могли прийняти близько трьох тисяч людей з психічними розладами, але 2700 ліжок постійно були зайняті пацієнтами, які мали хронічні психічні розлади і проходили тривале лікування. 

У межах реформи всі психіатричні лікарні закрили — це передбачала програма децентралізації й ревіталізації просторів. Натомість створили нову громадську організацію The Andalucía Foundation for the Social Integration of People with Mental Disorders (FAISEM), тобто Андалуську організацію соціальної інтеграції людей з психічними розладами, яка займалася створенням мережі соціальних послуг. (Andalusian Public Foundation for Social Integration of the People with Mental Disorders) Організація опікувалася, серед іншого, житловими, соціальними та професійними програмами.

Також уряд сформулював міжгалузеву політику, яка сприяла співпраці сектору охорони здоров’я зі службами інших секторів (соціальних справ, правосуддя, освіти) — тобто на державному рівні створили фактично прототип згаданої вище організації.

Хоча психіатрична лікарня як установа припинила своє існування, на зміну їй прийшла нова мережа послуг у сфері ментального здоров’я, яка орієнтується на громаду та є інтегрованою в загальну систему охорони здоров’я. Туди входять громадські групи з питань психічного здоров’я, які тісно взаємодіють зі службами первинної медичної допомоги; стаціонарні відділення багатопрофільних лікарень, амбулаторії дитячого психічного здоров’я, денні центри, реабілітаційні установи та терапевтичні спільноти. (Molina et al, 2018)

Лінк на джерело, сторінка 181.

Ця стратегія передбачала створення мережі послуг, відповідно до яких громада з допомогою соціальних працівників та працівників сфери ментального здоров’я  підтримувала б пацієнтів з психічними розладами вдома — за межами психіатричних закладів. 

Також реформа полягала у створенні громадського фонду, до фінансування якого залучені чотири міністерства. Вони тісно пов’язані з наданням соціальної підтримки пацієнтам з психічними розладами, зокрема у сферах охорони здоров’я, соціальної політики, системи працевлаштування, економіки та фінансів). 

Запровадження community-hospital-balanced model означає поступ вперед і покращення системи, яка існує нині. Орієнтація на людину, її стани й почуття, а також соціалізація людей з психічними розладами — пріоритет, до якого варто прагнути.

Висновок 

Історія розвитку ментального здоров’я, наукові дослідження, що супроводжували його, та зміни, які слідували за ними, є органічними. Щойно світ відкривав для себе, що психічні розлади мають біологічну природу, почали з’являтися ліки, що можуть стримувати симптоми або усувати першопричину. Щойно стало відомо, що соціалізація та реабілітація людей з психічними розладами не просто можлива, а й необхідна для них, суспільство стало готовим долучатися до цього. 

Так можна говорити про певні історичні етапи. (Morrissey et al., 2006) У першій половині 19 століття існували притулки для людей з психічними розладами, де вони були ізольовані від суспільства. Початок 20 століття знаменується появою психіатричних лікарень тодішнього зразка. А вже в другій половині того ж століття з’явилися перші community services, які нарешті були націлені на соціальну інтеграцію людей з психічними розладами. Сьогодні ж ментальне здоров’я є частиною громадського, і це говорить про важливий етап усвідомлення цінності психічного стану людини. 

На території України в совєцьку добу репресивна машина пригальмувала розвиток психіатрії, залишивши цю сферу на рівні 19 століття — ізоляція в притулках або психіатричних лікарнях. Європейські країни, США та інші країни світу вже з минулого століття займаються інтеграцією людей з психічними розладами в суспільство.  

Звісно, за роки незалежності в Україні відбувалися позитивні зміни у сфері охорони психічного здоров’я, зокрема ухвалили Закон України “Про психіатричну допомогу”, розробили та впровадили нові протоколи надання психіатричної допомоги, проводили інформаційні кампанії та реалізовували освітні проєкти. (ВРУ, 2018b)

Проте переважну більшість речей зробили не різноманітні асоціації фахівців з ментального здоров’я, а громадські організації — навіть не маючи системного підходу. Також не було контролю щодо якості, етичності та безпеки реалізованих ними проєктів. 

Левову частку внеску в розвиток сфери охорони психічного здоров’я зробила Уляна Супрун разом з командою, створивши та підписавши Концепцію й ініціювавши зміни. Проте українські реалії такі, що закріплення змін в законі не гарантує їхнього виконання. 

Сама Концепція передбачає впровадження community-hospital-balanced model до 2030 року. Але ще три роки тому, щойно її затвердили, у медіа почали поширювати фейкові та маніпуляційні матеріали про те, що через медичну реформу “психічнохворих убивць і гвалтівників відпустили гуляти вулицями”. (Кузнєцова, 2018) Це гальмувало імплементацію ухваленої Концепції. 

Нова система фінансування передбачала, що станом на 1 квітня 2020 року Концепція вже буде в процесі втілення. Тобто, в систему психічного здоров’я інтегруватимуть community services та розвиватимуть амбулаторне лікування на противагу до стаціонарного, а відповідні установи отримуватимуть належне фінансування. 

Психіатричні заклади мають бути не закритими, а реорганізованими. Також варто змінити формат їхньої роботи. Ігнорування Концепції та невиконання її умов тягне за собою недостатнє фінансування сфери, адже неможливо виділяти кошти на установи й програми, які з певних причин досі не функціонують належним чином. 

МОЗ України повинно ініціювати діалог у сфері ментального здоров’я та налагодити комунікацію, аби продовжувати зміни. Реформа системи охорони здоров’я має чіткий план реалізації, а гальмування будь-якого з її етапів тягне за собою призупинення усього процесу реформування медичної системи. 

Відсутність базових знань про сферу психічного здоров’я в населення і скептичне ставлення до змін у фахівців з ментального здоров’я ускладнюють комунікацію про зміни і власне зміни. Хоча реорганізація психіатричних лікарень, зосередження на амбулаторному лікуванні та інтеграція community services якраз можуть наблизити теперішню модель системи психічного здоров’я в Україні до європейської mental health system.

Ці зміни дуже багатошарові, вони — не лише про засідання робочих груп, прийняті в кабінетах міністерств рішення чи роботу місцевих чиновників. Такі зміни потребують залучення громади такою ж мірою, як і залучення державного та адміністративного ресурсу, спільноти фахівців з ментального здоров’я та керівництва психіатричних лікарень. 

Джерела

Ukrainian

Амеліна К. (2018, 26 лютого). “Просто не звертай уваги”: Що чекає людину, яка наважилась лікувати депресію в Україні. iPress.ua. Retrieved from https://bit.ly/2VTXHCh 

Басій Р. М. (2017, 14 травня). Стигматизація психічно хворих з погляду їхніх родичів на прикладі фокус-групового дослідження матеріалів психічно хворих. Наукові записки НаУКМА. Том 196. Соціологічні науки, 73-78. Retrieved from https://bit.ly/38GPlU0 

Благодійний фонд “Свої”. (n.d.). Головна сторінка. Благодійний фонд “Свої”. Retrieved from https://bit.ly/2VRxlRl 

Бондар А. (2017, 4 жовтня). Яка там депресія?! Просто жальок… Ukrinform. Retrieved from https://bit.ly/3f8jb6a 

Відповідь Національної служби здоров’я України [НСЗУ] на запит публічної інформації. (2020, 3 липня). НСЗУ. Retrieved from https://bit.ly/3edxogM 

Верховна Рада України [ВРУ]. (2017, 14 листопада). Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги. Retrieved from https://bit.ly/3gx41aT (а)

Верховна Рада України [ВРУ]. (2018, 20 грудня). Закон України Про психіатричну допомогу. Retrieved from https://bit.ly/3iI07xY (b)

Верховна Рада України [ВРУ]. (2020, 3 червня). Пленум Верховного Суду України. Постанова Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування. Retrieved from https://bit.ly/2DlPe4J (c)

Всеукраїнська громадська організація осіб з інвалідністю “User”. (n.d.). Головна сторінка групи. Facebook. Retrieved from https://bit.ly/2NZmoce 

Глузман. (2017, 12 червня). Искажение реальности. LB.ua. Retrieved from https://bit.ly/303qaH7 

Глузман C. (2019, 20 березня). Глузман: Лікарні скоро закриватимуть не тому, що немає клієнтів, а тому, що немає персоналу. ГОРДОН. Retrieved from https://bit.ly/3gRHQfJ 

ГО “Гендер Зед”. (n.d.). Головна сторінка. ГО “Гендер Зед”. Retrieved from https://bit.ly/2O3U0FS 

ГО “Джерела”. (n.d.). Головна сторінка. ГО “Джерела”. Retrieved from https://bit.ly/2ZNZEkP 

ГО “Побратими”. (n.d.). Головна сторінка. ГО “Побратими”. Retrieved from https://bit.ly/2AA7w0O 

Горбань М. (2019, 28 серпня). Корупція в медицині, санкції та розшук: що відомо про Раїсу Богатирьову. Слідство інфо. Retrieved from https://bit.ly/2CeO4Hk

ГО ”Інсайт”. (n.d.). Психологічна допомога. ГО “Інсайт”. Retrieved from https://bit.ly/2VVUaDI 

Градоблянська Т. (2015, 27 жовтня). З життя у психлікарнях та психоневрологічних інтернатах: вразливим краще не читати. Голос України. Retrieved from https://bit.ly/31UinhC

Група Світового банку. (2015). Психічне здоров’я на перехідному етапі: результати оцінювання та рекомендації для інтеграції охорони психічного здоров’я в систему первинної медичної допомоги та громадські платформи в Україні. Retrieved from https://bit.ly/2D8rErN 

Державна служба статистики України [ДССУ]. (n.d.). Захворюваність населення. Retrived from https://bit.ly/3eyqCSY 

Державний центр зайнятості. (n.d.). Дані щодо кількості зареєстрованих безробітних та кількості зареєстрованих вакансій за окремими характеристиками. Retrieved from https://bit.ly/31TIepG 

Діденко В. (2020, 14 травня). На власному досвіді. Як це — визнати проблему та побувати в стінах психіатричної лікарні. ГО “АРК.ЮЕЙ”. Retrieved from https://bit.ly/360hh3E 

Діденко В., Коргун Ю., Любченко Л. (2020, 12 травня). Аптечка самодопомоги. Як підтримати себе в стресовий період. ГО “АРК.ЮЕЙ”. Retrieved from https://bit.ly/2ZJlMwV (a)

Діденко В., Коргун Ю., Любченко Л. (2020, 25 червня). Під виглядом лікування. Як психіатрія в СРСР стала каральним інструментом. ГО “АРК.ЮЕЙ”. Retrieved from https://bit.ly/2ZJFrg3 (b)

Іващук М. (2017, 28 листопада). З 2018 року українці зможуть отримувати ліки від депресії безкоштовно. The Village Україна. Retrieved from https://bit.ly/2VVLcGp 

Імереллі Р., Кравченко Р., Мойса Б. (2015). Права осіб із проблемами психічного здоров’я: відповідність національного законодавства міжнародним стандартам. Контекст дотримання прав людини у психоневрологічних інтернатах. Аналітичний звіт Української Гельсінської спілки з прав людини. Retrieved frrom https://bit.ly/31RYnvP 

Імереллі Р. (2018, 18 вересня). “Психіатричну в’язницю” треба закрити! Українська Правда. Життя. Retrieved from https://bit.ly/3f24Xnj 

Історична правда з Вахтангом Кіпіані: Каральна психіатрія. (2015, 26 листопада). TV Archive [youtube]. Retrieved from https://bit.ly/38G1KaD 

Історична правда. (2017, 31 липня). Комісія МОЗ знайшла архів каральної психіатрії у Дніпрі. Retrieved from https://bit.ly/2ZEOTBu 

Кабінет Міністрів України [КМУ] (2016). Концепція розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року. Retrieved from  https://bit.ly/2VSZLdU (a)

Кабінет Міністрів України [КМУ]. (2012, 10 жовтня). Перелік медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих. Retrieved from https://bit.ly/2ZDNKde (b)

Кабінет Міністрів України [КМУ]. (2018). План заходів реалізації Концепції розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року. Retrieved from https://bit.ly/3f4Y7xi (c)

Кабінет Міністрів України [КМУ]. (1998, 17 серпня). Постанова про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань. Київ. Retrieved from https://bit.ly/38A0ndv (d)

Коргун Ю., Любченко Л. (2020, 3 липня). Антистигматизаційний лікнеп. Що таке психічний розлад. ГО “АРК.ЮЕЙ”. Retrieved from https://bit.ly/2CY6GvF (a)

Коргун Ю., Любченко Л. (2020, 7 травня). Перша психологічна допомога. П’ять кроків, як її надавати і не нашкодити. ГО “АРК.ЮЕЙ”. Retrieved from https://bit.ly/3f7n3V1 (b)

Костюченко С., Пієвська Ю. (2008). Ставлення до психічно хворих в українському суспільстві: за даними опитування громадської думки. НейроNews. Психоневрологія та нейропсихіатрія. 5(10). Retrieved from https://bit.ly/38yv6rq 

Клименко В., Анісімова Ю. (2012). Проблема стигматизації та самостигматизації при організації психіатричної допомоги (огляд літератури). Україна. Здоров’я нації. 1(21). Retrieved from https://bit.ly/3f0nC2D 

Крупник Л. (2019, 11 березня). Каральна психіатрія та її жертви. Як розправлялися з дисидентами в добу “розвиненого соціалізму”. Український інститут національної пам’яті. Retrieved from https://bit.ly/2VWvxa1 

Кузнєцова О. (2018, 1 жовтня). Психічнохворих убивць і ґвалтівників відпустили гуляти вулицями на Житомирщині. ТСН. Retrieved from https://bit.ly/2Z3WBWC 

Лопатіна І. (2019, 31 січня). Півстоліття божевілля. Темне минуле і тривожне сьогодення психіатричної лікарні в Дніпрі — репортаж НВ. Новое Время. Retrieved from https://bit.ly/3edWrR7 

Любченко Л. (2020, 10 липня). “Та ти що, божевільний?” У чому небезпека стигматизації людей з психічними розладами та чому настав час її позбутися. ГО “АРК.ЮЕЙ”. Retrieved from https://bit.ly/3eh74m3  (a)

Любченко Л. (2020, 16 червня). Що таке ментальне здоров’я? ГО “АРК.ЮЕЙ”. Retrieved from https://bit.ly/38zgN5N (b)

Мединська Ю. (n.d.). Соціальна стигматизація у сфері психічного здоров’я. Кафедра психології та психотерапії, Факультет наук про здоров’я, Український католицький університет, м. Львів, 390-397. Retrieved from https://bit.ly/2ZJsVNR

Міністерство охорони здоров’я України [МОЗ]. (2017, 31 серпня). Наказ про затвердження Правил застосування примусових заходів медичного характеру в спеціальному закладі з надання психіатричної допомоги. Retrieved from https://bit.ly/3f7ZMCo (a)

Міністерство охорони здоров’я України [МОЗ]. (2019, 19 лютого). Пацієнт має право: Що треба знати про право на медичну таємницю. Retrieved from https://bit.ly/3e7EjIz (b)

Міністерство охорони здоров’я України [МОЗ]. (1997, 11 грудня). Про вдосконалення системи профілактичних протиалкогольних та протинаркотичних заходів та обов’язкових  профілактичних наркологічних оглядів. Retrieved from https://bit.ly/2Z6srST (c)

Міністерство охорони здоров’я України [МОЗ]. (2002, 1 лютого). Про затвердження Інструкції про проведення обов’язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів. Retrieved from https://bit.ly/2Z62ToR (d)

Міністерство охорони здоров’я України [МОЗ]. (2019, 30 липня). Реєстр лікарських засобів, які підлягають реімбурсації, станом на 29 липня 2019 року. Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 30 липня 2019 року No 1715. Retrieved from https://bit.ly/3gylXBP (e)

Міністерство охорони здоров’я України [МОЗ]. (2018, 17 вересня). Розпочалась реорганізація Дніпровської психіатричної лікарні з суворим наглядом. Retrieved from https://bit.ly/2NYq7a6 (f)

Міністерство охорони здоров’я України [МОЗ]. (2018, 19 жовтня). Статут державної установи “Центр психічного здоров’я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства Охорони Здоров’я України” (нова редакція). Київ. Retrieved from https://bit.ly/31RuU5b (g)

Міністерство охорони здоров’я України [МОЗ]. (n.d.). Що входить до обов’язків лікаря первинної ланки? Retrieved from https://bit.ly/2ABp3FY (h)

Міністерство охорони здоров’я України [МОЗ]. (2018, 5 вересня). Як медикам працювати з персональними даними пацієнтів. Retrieved from https://bit.ly/2DjaZ52 (i)

Міністерство соціальної політики України [МінСоц]. (2017, 10 жовтня) 10 жовтня суспільство відзначає Всесвітній день психічного здоров’я. Retrieved from https://bit.ly/38Bzh5D 

Модіна О. (2020, 13 травня). Медреформа в психіатрії: все, про що ви не знали. Радіо Свобода. Retrieved from  https://bit.ly/2NZ3i6d 

Олександр Б. (2020, 25 лютого). Фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. (ВС/КЦС, справа № 760/8719/17, від 04.12.19). Протокол. Юридичний інтернет-ресурс. Retrieved from https://bit.ly/2O4pHis

Осмоловська О. (2020, 20 червня). “Доброго ранку, дурікі!...” Facebook. Retrieved from https://bit.ly/38KQt9f 

Попова Д. (2015, 1 липня). Другого сорту та другої статі: чим живуть жінки з вулиці? Cпільне: журнал соціальної критики. Retrieved from https://bit.ly/38xHZ50 

Стенд “Шкідливість алкоголю”. (n.d.). Пластикові стенди для ДНЗ та школи. Retrieved from https://bit.ly/2OfylLf 

Сто років ізоляції: що приховує українська психіатрія? Фільм розслідування. (2020, червень). UA:Перший. YouTube. Retrieved from https://bit.ly/2Ca956j

Тарасова М. (2017, 10 березня). Винні, що хворі? The Ukrainians. Retrieved from https://bit.ly/31S5Kn3 

Телеканал СТС (Соціальне телебачення Сумщини) [СТС]. (2020, 7 лютого). В Україні можуть закрити всі психлікарні та тубдиспансери: апокаліпсис a la Ukraine. Retrieved from https://bit.ly/3gB2zo4 

Урядовий Портал. (2018). Реформа системи охорони здоров’я. Retrieved from  https://bit.ly/3e6ySJF 

Філатов В. (2017, 19 квітня). Застосування катувань до пацієнтів психіатричних медичних закладів. Коаліція громадських правозахисних організацій “Проти катувань”. Retrieved from https://bit.ly/2Z6mAgc 

Центр Громадського Здоров’я [ЦГЗ]. (n.d.). Організаційна структура Центру громадського здоров’я МОЗ України. Retrieved from https://bit.ly/2DiWrSZ (a)

Центр Громадського Здоров’я [ЦГЗ]. (n.d.). Про Центр. Retrieved from https://bit.ly/3f7Q42U (b)

Центр Громадського Здоров’я [ЦГЗ]. (2019, 22 квітня). Психічне здоров’я молоді. Retrieved from https://bit.ly/3iFBTEb (c)

Центр медичної статистики МОЗ України. (n.d.). Головна сторінка. Retrieved from https://bit.ly/3iCRB2V (a)

Центр медичної статистики МОЗ України. (2019). Статистична інформація за 2019 рік. Retrieved from https://bit.ly/3gzg4o1 (b)

Широкова І. В. (2012). Каральна психіатрія у СРСР: Наука на службі у держави (1960-1980). Наукові записки НаУКМА. Том 130. Історичні науки. 33-36. Retrieved from https://bit.ly/2Z3Hz36 

Юнацький О. В. (2016). Тема № 21. Шизофренія. Епілепсія. Маніакально-депресивний психоз. Судово-психіатрична оцінка. Конспект лекцій з дисципліни “Судова медицина та психіатрія”. Дніпро. Retrieved from https://bit.ly/2BEwZHc 

Russian

Павлов А. (2019, 22 листопада). 8 вопросов к запорожским чиновникам в связи с нарушениями прав воспитанников психоневрологических интернатов. Хелпус. Фонд помощи взрослым. Retrieved from https://bit.ly/3eepFiN 

Павлова Ю. (2019, 9 грудня). Психоневрологический интернат – страшный привет из прошлого или позорное настоящее? Хелпус. Фонд помощи взрослым. Retrieved from https://bit.ly/3iCYq4H 

Прокопенко А.С. (1971). Безумная психиатрия. Москва. Retrieved from https://bit.ly/2VQrGLl 

Снежневский А. В. (Ed.). (1983) Руководство по психиатрии. В двух томах. Том І. Москва “Медицина”. Retrieved from https://bit.ly/2AAx7qs 

Ходаков В. Е. (2006). Высшее образование в Украине: взгляд со стороны и изнутри. Второе издание. Херсон. Retrieved from https://bit.ly/38BlCeR 

Черноусов А. (2012, 6 липня). Психоневрологические интернаты: отдаленность, граничащая с забвением. “ZN.UA”. Retrieved from https://bit.ly/2VTPgak 

English

Alem, A., Jacobsson, L., & Hanlon, C. (2008). Community-based mental health care in Africa: mental health workers’ views. World psychiatry: official journal of the World Psychiatric Association (WPA), 7(1), 54–57. Retrieved from https://bit.ly/3gB8Obu

American Psychiatric Association [APA]. (2020). Clinical Practice Guidelines. Retrieved from https://bit.ly/2Z7uXIm 

Andalusian Public Foundation for Social Integration of the People with Mental Disorders. (n.d.). Main page. Retrieved from https://bit.ly/2O3AAAS 

Attepe Özden, Seda. (2018). Community Based Mental Health Services in the eye of community mental health professionals. Journal of Psychiatric Nursing. Retrieved from https://bit.ly/2Cf2Pde 

Babalola O., Gormez V., Alwan NA., Johnstone P., Sampson S. (2017, January, 30). Length of stay in hospital for people with severe mental illness. Cochrane. Retrieved from https://bit.ly/31UKDka

Brooks A. (2019, April 3). What Is Community Health and Why Is It Important? Retrieved from https://bit.ly/2AAu01J 

Caldas de Almeida j., Killaspy H. (2011). Long-term mental health care for people with severe mental disorders. European Union. 1-20. Retrieved from https://bit.ly/2Z93Lcp

Center for Disease Control and Prevention [CDC]. (2019, September 9). Meaningful Use. Introduction. Retrieved from https://bit.ly/2Z96m6a 

Conrad P. (1992). Medicalization and Social Control.  Annual Review of Sociology. Vol. 18:209-232 (Volume publication date August 1992). DOI: 18.080192.001233 Retrieved from https://bit.ly/38x0ZR4 

Detailed History of Mental Health. (n.d.). Retrieved from https://bit.ly/3f8CYT4 

Galderisi, S., Heinz, A., Kastrup, M., Beezhold, J., & Sartorius, N. (2015). Toward a new definition of mental health. World psychiatry : official journal of the World Psychiatric Association (WPA), 14(2), 231–233. DOI: 10.1002/wps.20231 Retrieved from https://bit.ly/2Cc0UXf 

Good Therapy. (2019, October 7). Halfway House. Good Therapy. Retrieved from https://bit.ly/2VUdcuc 

Häger Glenngård, A. (2017, 31 May). The Swedish Health Care System. In Mossialos, Elias, Ana Djordjevic, Robin Osborn and Dana Sarnak (eds.),  International Profiles of Health Care Systems. New York, NY, and Washington, DC: The Commonwealth Fund. Retrieved from https://bit.ly/3e8Mp3m

Hollander R. (1981). Moral treatment and the therapeutic community. The Psychiatric quarterly, 53(2), 132–138. DOI: 10.1007/BF01064897 Retrieved from https://bit.ly/2CzMLmw 

Jeoung, B. J., Hong, M. S., & Lee, Y. C. (2013). The relationship between mental health and health-related physical fitness of university students. Journal of exercise rehabilitation, 9(6), 544–548. DOI:  10.12965/jer.130082 Retrieved from https://bit.ly/2AVwDeH 

Joint Action on Mental Health and Well-being. (2017). Towards community-based and socially inclusive mental health care. Situation analysis and recommendations for action. Retrieved from https://bit.ly/3iGezXd 

Kirby M., Keon W. (2004, November). Mental Health, Mental Illness and Addiction: Overview of Policies and Programs in Canada. Retrieved from https://bit.ly/3gz9VIt 

Lavretsky H. (1998). The Russian concept of schizophrenia: a review of the literature. Schizophrenia bulletin, 24(4), 537–557. DOI: 10.1093/oxfordjournals.schbul.a033348 Retrieved from https://bit.ly/2B1453E

Lee, S., Rothbard, A. B., & Noll, E. L. (2012). Length of inpatient stay of persons with serious mental illness: effects of hospital and regional characteristics. Psychiatric services (Washington, D.C.), 63(9), 889–895. DOI: 10.1176/appi.ps.201100412 Retrieved from https://bit.ly/3iX6eyx 

Legg T. (2018, July 6). Doctors for depression. Healthline. Retrieved from https://bit.ly/2CdH4L7 

Marks L., Hunter D. J. and Alderslade R. (2011). Strengthening Public Health Capacity and Services in Europe. A Concept Paper. Retrieved from https://bit.ly/2Z5nqcV 

Mental Health Commission of Canada. (2012). Changing directions, changing lives: The mental health strategy for Canada. Retrieved from https://bit.ly/3iL3299 

Mental Health Commission of Canada. (2004, November). Toward recovery & well-being. A Framework for a Mental Health Strategy for Canada. Retrieved from https://bit.ly/3gu05HQ 

Molina J., Durán-Cutilla M., Pérez-Ros Y., Rubio G., López-Muñoz, F. (2018). Mental Health Care in Spain: From Psychiatric Reform to Community-based Care within the “State of Autonomies”. Taiwanese Journal of Psychiatry. 1-15. Retrieved from https://bit.ly/2VS9tNu

Moncrieff, J. (2010, October 10). Psychiatric diagnosis as a political device. Social Theory & Health, Vol. 8, 370–382. DOI: 10.1057/sth.2009.11 Retrieved from https://bit.ly/3elOJnW 

Morgan S., Brown J. (2018, July 31). Working memory and mental health: A primer for the mental health professional. Forensic Scholars Today. Volume 4, Issue 1. Retrieved from https://bit.ly/3e0ocwg 

Morrissey J., Goldman H. (2006, April 1). Cycles of Reform in the Care of the Chronically Mentally Ill. Psychiatry Online. Retrieved from https://bit.ly/2DjZXfR

Office of Disease Prevention and Health Promotion [ODPHP]. (2020). Social Determinants of Health. Retrieved from https://bit.ly/2Dc6IQI 

Ohrnberger J., Fichera E., Sutton M. (2017, December). The relationship between physical and mental health: A mediation analysis. Social Science & Medicine. Volume 195, 42-49. Retrieved from https://bit.ly/38wP7ib 

Podrabinek A. (1977). Punitive Medicine. Amnesty International. Retrieved from https://bit.ly/2Capo2P 

Rakotoniaina A. (2002, May 19). Spreading Awareness and Interventions for Mental Health. Patient-Centered Outcomes Research Institute. Retrieved from https://bit.ly/3iDo9tE 

Reich W. (1983, January 23). The World of Soviet Psychiatry. The New York Times Archives. Section 6, Page 21. Retrieved from https://nyti.ms/38DaHBt 

Roder-Dewan S., Akala F. A., Veillard J. (2019, June 10). Human capital and health. Retrieved from https://bit.ly/38BuHUZ 

Sabshin M. (2008). Changing American Psychiatry: A Personal Perspective. American Psychiatric Publishing, Inc. Washington, DC, London, England. Retrieved from https://bit.ly/31TTqmu 

Shastri P. C. (2009). Promotion and prevention in child mental health. Indian journal of psychiatry, 51(2), 88–95. DOI:10.4103/0019-5545.49447 Retrieved from https://bit.ly/32cGBDT 

Stone B.E. (2004, December). Defending Society From the Abnormal. The Archaeology of Bio-Power. Foucault Studies, No 1, pp. 77-91. Retrieved from https://bit.ly/3e3r9vX

Von Peter, Sebastian. (2010, March). The Temporality of “Chronic” Mental Illness. Culture, medicine and psychiatry. Culture Medicine and Psychiatry, 34(1):13-28. DOI: 10.1007/s11013-009-9159-x Retrieved from https://bit.ly/3gUb1yP 

World Health Organisation [WHO]. (2018). Alcohol consumption: levels and patterns. Retrieved from https://bit.ly/2Dj3JWR (a)

World Health Organisation [WHO].  (2018). Alcohol death rate by country. Retrieved from https://bit.ly/31Z05vH (b)

World Health Organisation [WHO]. (2006, October). Constitution of The World Health Organisation. Basic Documents, 45th Edition, Supplement. Retrieved from https://bit.ly/38GLoi8 (c)

World Health Organisation [WHO]. (2014). Health 21: the health for all policy framework for the WHO European Region. Health for All Series. N. 6. Copenhagen. Retrieved from https://bit.ly/3gCvrvQ (d)

World Health Organisation [WHO]. (n.d.). ICD-10 online versions. Retrieved from https://bit.ly/2Z5aHHc (e)

World Health Organization [WHO]. (2011). Mental Health Atlas 2011. Department of Mental Health and Substance Abuse. 1-4. Retrieved from https://bit.ly/31Snr5P (f)

World Health Organisation [WHO]. (2005). Mental Health Atlas. Retrieved from https://bit.ly/3iDu41Q (g)

World Health Organisation [WHO]. (2018, March 30). Mental health: strengthening our response. Retrieved from https://bit.ly/3f7PeTO (h)

World Health Organization [WHO]. (2003). Organization of services for mental health. Mental Health Policy and Service Guidance Package. 1-92. Retrieved from https://bit.ly/2BLxEXd (i)

World Health Organisation [WHO]. (2004). Promoting Mental Health. WHO Library Cataloguing-in-Publication Data. Retrieved from https://bit.ly/3e3OtK1 (j)

World Health Organization [WHO]. (2019, October 17). Psychiatric hospital beds per 100 000. Retrieved from https://bit.ly/2ZaZ5mp (k)

World Health Organisation [WHO]. (2014). The case for investing in public health. A public health summary report for EPHO 8. Retrieved from https://bit.ly/3faxGqe (l)

World Health Organisation [WHO]. (2001). The World Health Report 2001: Mental Health : New Understanding, New Hope. WHO Library Cataloguing-in-Publication Data. Retrieved from https://bit.ly/2VQcNJ6 (m)

World Health Organisation [WHO]. (2019). Ukraine: supporting nongovernmental organizations in addressing mental health needs in emergencies. Retrieved from https://bit.ly/2AGh1vv (n)