Чим шкідливий новий законопроєкт “Про громадське здоров’я”

Неодноразово президент Зеленський та міністр охорони здоров’я Максим Степанов говорили про те, що в Україні протиепідеміологічна служба була повністю зруйнована в попередні роки, і саме вона мала відповідати на кризу з COVID-19. Зараз вони героїчно займаються тим, аби повернути начебто ефективну службу знов, та вже “відновили вертикаль державних санітарних лікарів”. Схоже, президент і його міністр не надто розуміють, що саме вони відновлюють.

Для цього Комітет з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування розробив законопроєкт “Про громадське здоров’я”, який повинен врегульовувати діяльність системи громадського здоров'я з ключовим елементом протиепідемічного захисту українців. Тут можна почитати його текст

Коротко розповім, про небезпечні зміни, які в ньому пропонуються

Проєктом передбачено створення нового органу виконавчої влади, який буде впроваджувати політику у сфері громадського здоров’я та санітарно-епідемічного благополуччя. В чому проблема? Такий орган вже є, це — Центр громадського здоров’я України.

Фактично пропонується створення нової інституції, яка дублюватиме функції не лише ЦГЗ, а й директорату громадського здоров’я МОЗУ та низки інших організацій, на які було покладено контролюючі та дозвільні функції після ліквідації застарілої та корумпованої СЕС.

Що робить ЦГЗ? Протидіє інфекційним захворюванням, включаючи ВІЛ, туберкульоз, грип, а також новим викликам, як вірус SARS-CoV-2, що викликає COVID-19. Стежить за біобезпекою та безпекою крові, захищає від проблем, пов’язаних з довкіллям, займається профілактикою неінфекційних хвороб та лабораторною діагностикою. В ЦГЗ вже є мережа регіональних центрів майже у кожному регіоні України. Детальніше

ЦГЗ може не вистачати потужностей, щоб аналізувати поширеність хвороб в Україні. Можливо, не вистачає обладнання, даних, фахівців, щоби проводити дослідження. Тому нам необхідно ще більше інвестувати в розвиток ЦГЗ як інституції, що піклується про громадське здоров’я, а не створювати нову, яка по суті дублюватиме функції ЦГЗ, але потребуватиме фінансування, часу та ресурсів для створення і роботи.

Окрім цього, новий орган, який пропонують створити, матиме функцію “здійснення державного контролю”. Це може мати корупційну складову — схожу, яку мала розформована СЕС, що перетворилася на орган з вимагання грошей у бізнесів та установ і розкрадання коштів платників податків. При цьому ефективність СЕС була нульова — вона не впоралася зі спалахами свинячого грипу у 2009-2010 роках, допустила падіння рівня вакцинації, не проводила інформаційні дії, щоб запобігти хворобам. Досі в Україні маємо “клуб адептів СЕС”, які постійно жаліються, що якби була СЕС, ми могли б краще реагувати на пандемію, що зовсім не так. 

В законопроєкті є статті, які дискримінують людей. Новостворений орган має затверджувати перелік “виробництв (професій), до роботи в яких не можуть бути допущені особи, хворі на інфекційні хвороби, є носіями збудників інфекційних хвороб” та “критерії оцінки безпечності для здоров’я умов праці (санітарно-гігієнічних умов) жінок”.

Що це означає? Це пряме обмеження прав людей, які мають інфекційні хвороби. При чому до цього переліку можуть входити люди з ВІЛ чи з гепатитами, які повністю контролюють свою хворобу (або ж у випадку гепатиту С можуть її повністю вилікувати) та не є небезпечними для інших. Тож замість того, аби написати закон так, аби уникнути дискримінації людей, які мають інфекційні хвороби, зроблено абсолютно навпаки.

Щодо визначення критеріїв безпечності оцінки умов праці жінок. Коли ми були в МОЗ України, ми багато боролися проти того, аби скасувати застарілий дискримінаційний наказ №256 про заборонені професії для жінок. І ми це зробили. В совєцькому стилі в цьому наказі був перелік сотень заборонених професій для жінок, таких як водії вантажівок, водолази, пожежники, військові. Виглядає так, що в новому законопроєкті ці дискримінаційні норми знову повернуться.

В законопроєкті є порушення права людини на конфіденційність інформації про її здоров’я.

“Здоров’я громадянина в совєцькому союзі належало державі” — колись під час приватної розмови мені це сказав священнослужитель греко-католицької церкви, який також має медичну освіту. Що ж, в запропонованому законі бачимо повернення до цього совєцького порядку, коли людина “зобов’язана” надавати державі інформацію про наявність інфекційних хвороб. Це прописано таким чином, що виглядає, наче ця інформація буде поширюватися на роботодавців та органи місцевої влади, що є прямим порушенням права на конфіденційність. Інформацію про здоров’я може знати лише лікуючий лікар, і надавати її лише за чітко визначеним правилами та у визначених ситуаціях. Це є обов’язком лікаря, а не роботодавця.

Що маємо у підсумку? Законопроєкт, який покликаний “врятувати” нашу спроможність, зокрема боротися з викликами, які перед нами поставив новий вірус, повертає корупційні ризики в систему, пропонує створення структури з функціями, які вже виконуються іншими, при цьому має безліч визначень та положень з порушенням прав людини та дискримінацією.

Замість того, аби під тиском кризової ситуації писати нові закони, які є недосконалими і містять безліч ризиків, важливо дивитися на ситуацію системно. Це означає, що можна розробити план як розширити функції та повноваження ЦГЗ та інвестувати в розбудову цієї інституції та її регіональних центрів, а не у створення нових органів з дублюванням повноважень та функцій.

Законопроєкт має бути переглянутий комітетом з прав людини, а також комітетом з питань антикорупційної політики. Те, що в ньому прописано, важливо проаналізувати з правозахисниками, адже деякі його статті порушують права людини та Конституцію України.

Сподіваюся, цей законопроєкт допрацюють та не будуть приймати у такому вигляді, як він прописаний зараз. Це може стати марним витрачанням коштів платників податків та серйозною загрозою правам і свободам українців.