Чому не варто боятися змін в тубдиспансерах

30 Квітня 2020

Реорганізація туберкульозних диспансерів лякає громадян не менше ніж зомбі-апокаліпсис. Чи справді є підстави самоізолюватися, бо начебто “тепер люди з відкритою формою туберкульозу будуть ходити серед нас”?

Почнемо з логічних аргументів.

Хворі на туберкульоз і раніше були серед нас.
Наявність в країні тубдиспансерів не означає автоматично, що всі хворі на туберкульоз там перебуватимуть. Аби туди потрапити, потрібно звернутися до лікаря, чи потрапити з дуже вираженою симптоматикою на профілактичний огляд, пройти діагностику. Візьміть при цьому до уваги те, що флюорографія не є чутливим скринінговим та діагностичним методом, а бактеріальний посів мазка носоглотки може дати хибнонегативний результат. Тобто хвору людину вважатимуть здоровою, і таких випадків може бути багато, але скільки точно — невідомо. Точніші методи діагностики є дорогими, і ніде у світі не використовуються масово.

Через страх людей потрапити принаймні на три місяці в тубдиспансер, втратити роботу і сповістити всіх про свій статус, маємо ситуацію, коли люди уникають лікування туберкульозу. Додайте до цього те, що не всі люди мають доступ до медичних послуг, бо уникають лікарів і соціальні служби, або ж навпаки — лікарі і служби ігнорують таких людей.

Крім цього, диспансери були джерелом туберкульозу із множинною стійкістю до антибіотиків. Тривале перебування людей в спільному просторі — це збільшення ризику заразитися.

То чим одна людина, хвора на туберкульоз, може заразити іншу? Бактерії мають здатність розвивати стійкість до антибіотиків. Тому можна лікувати “свого” збудника і успішно вбити, але при цьому заразитися від новоприбулої людини “свіжими” бактеріями, стійкими до конкретної терапії. З диспансерів тікали недолікованими, або зі сумним “букетом” бактерій, чим і сприяли поширенню хвороби.

Диспансери роблять тільки гірше для ситуації з туберкульозом. За гроші платників податків.
Туберкульоз ефективно лікується. Зокрема, вдома. Через два тижні після початку правильного лікування людина УЖЕ не є заразною. Головне — почати правильне лікування і дотримуватися його постійно.

Правильне лікування — це таке, коли дібраний антибіотик чи кілька антибіотиків, до яких збудник чутливий. Це є особливо критичним в разі туберкульозу, викликаним збудником з множинною стійкістю. Також можна говорити про правильне та ефективне лікування, коли пацієнт чи пацієнтка не пропускають прийомів ліків. Для цього рекомендовано прийом ліків з допомогою сучасних технологій — відео-ДОТ (коли пацієнт надсилає відео-звіт про прийом ліків) або SmartBOX (лікар контролює прийом ліків за сповіщеннями (sms), які приходять на телефон кожного разу коли пацієнт відкриває банку для прийому ліків). В Україні ці технології вже також застосовують.
Тепер про ірраціональне.

Чи треба боятися туберкульозу?
Дійсно, люди бояться інфекцій. І це не безпідставно. Інфекційні хвороби мають три властивості: вони вічні, невидимі і заразні. Завдяки уяві, розповідям таксистів, медіа і кіно, легко відчути себе оточеними природними і штучно розробленими смертоносними мікробами. Епідемії та пандемії впливають на перебіг історії, і навіть в наш час високого розвитку медицини та науки, їх не так просто зупинити. Детальніше

В Україні кожна п’ята людина, хвора на туберкульоз є ВІЛ-носієм. Передачі туберкульозу, як згадано вище, сприяє життя разом на малій площі, зокрема, в диспансерах та місцях позбавлення волі. Тому скринінг на туберкульоз (а також гепатити і ВІЛ) потрібен людям, що вийшли з в’язниці, полону, диспансеризації, чи навіть військової служби. Скринінг на туберкульоз потрібен також медичним працівникам.

“Захворів — сиди вдома”. Тож чому заклик до ізоляції не поширюється на людей з відкритою формою туберкульозу? Насправді, він поширюється. Людина, в якої виявили хворобу, мусить бути на самоізоляції та приймати ліки поки не втратить контагіозність. Тобто більше не становитиме загрози як джерело інфекції. В разі сучасної терапії туберкульозу люди не є заразними через два тижні від початку прийому терапії.

Що робить стигматизація хворих?
Якщо шукати наукову літературу про стигматизацію хворих на туберкульоз, і спротив суспільства самому факту, що так, є хворі на туберкульоз, і вони не мають бути в гетто і диспансерах, то випадають посилання про країни Африки та Азії: Гана, Ефіопія, Непал.

В Непалі, до речі, жінкам під час критичних днів не можна бути серед людей. Звісно, в цих країнах високий рівень захворюваності на туберкульоз та висока щільність населення. В них також високий індекс гендерної нерівності і недотримання прав людини, до слова. Детальніше

Стигматизація хворих сприяє захворюваності. Якщо хвора людина знає, що діагноз означатиме стигматизацію, дискримінацію, обмеження прав і свобод, то вона, скоріше за все, буде приховувати свій стан, уникатиме лікування, а інші люди, при підозрі на туберкульоз, до лікаря не підуть. Таким чином стигматизація лише сприяє поширенню туберкульозу.

 Як боротися зі страхом?
Усвідомити, що чим відкритішим є суспільство до лікування туберкульозу, (людям не страшно йти до лікаря, не треба приховувати діагноз, вас не закриють на пів року, не звільнять з роботи) то краще ми його подолаємо.
Цілі програми з подолання епідемії туберкульозу спираються на спільноти: тобто не лише лікарі і пацієнти мають брати участь, а спільноти, зокрема, сусіди, близькі, колеги тощо. Коли людина знає, що від неї не відвернуться, не виженуть з дому, не звільнять з роботи, нагадають про прийом таблеток, вона піде до лікаря без вагань в разі наявності симптомів туберкульозу. І навпаки — знання, що діагноз це кінець всьому, не сприятиме початку лікування.

Наостанок зазначимо, що не обов’язково перезимувати просто неба, аби захворіти на туберкульоз. Ця хвороба вражала навіть за часів “старих добрих диспансерів” людей із цілком благополучним соціальним профілем. Детальніше

Тому для українців та українок дієвим способом примиритися із реорганізацією туберкульозних диспансерів буде вправа “приміряти на себе”. Чи хотіли б ви принаймні три місяці жити не вдома? Втратити роботу? Віддати малих дітей комусь, якщо ви самотні матір чи батько? Це допоможе зрозуміти, наскільки ірраціональний страх сприяє стигмі та дискримінації, а також підживлює панічні настрої.

Докладно про те, які зміни відбуваються в тубдиспансерах і чому, писали тут