Передумали їхати закордон: історії сімейних лікарів з Львівщини

11 Квітня 2019

Хотіли виїхати з країни, але потім «гроші пішли за пацієнтом».

Ми довго чекали на подібну історію: сім’я медиків, які побачили нові можливості для розвитку в Україні й залишилися вдома, щоб продовжувати допомагати своїм пацієнтам. Потужна #антизрада про трансформацію системи охорони здоров’я в репортажі УП.Життя.

Дуже просто голосно обурюватися розрухою в медицині й начебто масовим виїздом лікарів за кордон. Набагато складніше — створити умови для медичних працівників, в яких їм захочеться залишитися.

Рік тому молода пара медиків, Ірина та Анатолій, на Львівщині вже збиралася переїжджати до Польщі. Мотивація зрозуміла — кращі умови роботи. Двоє їхніх знайомих тільки на посадах практикантів змогли гідно заробляти та придбати авто.

Аж раптом зміни: кампанія з вибору лікарів, НСЗУ провела перші виплати, зарплати медиків первинки почали зростати. “З того буде толк” — вирішила сім’я і замість Польщі залишилася в Стрию.

Родина Рондяк стала першим на Львівщині ФОПом, який уклав договір з НСЗУ та долучився до трансформації.

Здається, що геппі енд відбувся наче за помахом чарівної палички від держави. Але передумови такого розвитку подій закладалися за багато років до початку трансформації.

Мама молодої лікарки, Леся, багато років тяжко працювала. Спочатку терапевтом в державній поліклініці. Потім разом із чоловіком Богданом відкрили невеличку мережу аптек, яку “з’їв” великий бізнес. Але вони не здавалися та заснували власний медцентр. Весь цей час родина вірила у зміни.

Леся поєднувала роботу в обох медзакладах. Так донька бачила 2 українські медицини — державну, де панувала совєцька організація роботи, розруха і безвихідь. Та медицину батьків, в якій всі робочі процеси будувалися за сучасними правилами.

Це мотивувало Ірину працювати медиком. Але там, де можна розвиватися і допомагати пацієнтам на високому рівні. Здавалося, за кордоном найкращі умови. Ірина одразу готувалася виїжджати — вчила іноземну мову, стажувалася і готувалася до екзаменів. Тільки було дуже образливо, що таке неможливо вдома.

Однак, після трансформації до лікарні батьків одразу записалася максимальна кількість пацієнтів, дохід виріс у 2 рази, зарплати і можливості — теж подвоїлися. Ірина з чоловіком побачили, що вдома теж можливо створити умови, в яких отримуєш задоволення від роботи. І залишилися.

Ірина зацікавилася менеджерською стороною роботи медзакладу — допомагає татові в управлінні, вивчає механізми співпраці з Національною службою здоров’я. Тепер вони працюють на довгострокову перспективу — купили ще один кардіограф, взяли великий кредит, щоб придбати новий УЗД-апарат.

З’явилося те, чого не було роками у медичних працівників української системи охорони здоров’я — можливість планувати наперед, гідний дохід, який передусім залежить від твоїх результатів роботи, розвиток у професії та впевненість у майбутньому.

Тільки от не всі медики готові до нових умов роботи. Відтоді, як Леся пішла з комунальної лікарні, каже, що колеги зляться, ніби вона “відбирає” пацієнтів. Натомість перейти на роботу до них чи самим почати власну практику не поспішають.

Трансформація разом із можливостями вимагає більшої відповідальності — за кожного пацієнта, за результати роботи, за дохід. Після років совка багато людей призвичаїлися просто плисти за течією і мріяти про краще майбутнє без конкретних зусиль для цього.

Це ще одна з причин трудової еміграції українців. Як і хамство, кумівство, корупція, тероризм медичних кланів, що влаштовують у медзакладах феодальні володіння. Зарплати — лише одна складова. Медики втікають від головних лікарів, що беруть на роботу за хабарі, старших колеги, які не допускають до практики, не діляться досвідом, будують маленькі сімейні бізнеси на базі комунальних чи державних закладів. Студенти медуніверситетів — від застарілого викладання за совєцьким зразком, викладачів, що не зацікавлені навчати й інших студентів, які просто купують дипломи.

Українці виїжджають від рабства, в яке їх намагається загнати стара система. Найцинічніше, що за причинами трудової міграції стоять особи, які найбільше розганяють зраду. Це опоненти змін, яким дуже потрібно, щоб все залишалося як є. Вони не захищають медиків. Вони дбають про потоки та вплив.

Але такі поодинокі приклади, як у родини Родняк, означають, що на первинній ланці вже відбулися докорінні зміни. По мірі продовження трансформації медики і на вторинній, і на третинній ланках також вириватимуться з рабства, в якому знаходяться вже майже століття.

Молоді лікарі не будуть готуватися до виїзду за кордон з самого початку своєї кар’єри. Вони працюватимуть і допомагатимуть людям тут. А все більше з тих, хто раніше виїхав з України, повертатимуться щоби ділитися досвідом. А, можливо, навіть на постійно.