Два роки з дня смерті Катерини Гандзюк

04 Листопада 2020

Два роки тому, у лікарняній палаті опікового відділення, після тривалої боротьби за життя померла Катя Гандзюк. Дівчині було лише 33 роки. 31 липня 2018 року на неї вилили літр концентрованої сірчаної кислоти. Життя Каті було коротким, але попри це, наповнене сенсом, гідністю та боротьбою за справедливість.

За два роки на лаві підсудних у справі Каті Гандзюк опинилися п’ятеро виконавців нападу. У червні 2019 року вони отримали вироки — від 3 до 6,5 років в’язниці. Цього року у СІЗО також помістили трьох осіб, причетних до вбивства Катерини: Ігоря Павловського (вже отримав обвинувальний вирок за приховування злочину) та Олексія Левіна, яких активісти називають організаторами злочину, а також діючого голову Херсонської облради Владислава Мангера, якого офіційно звинувачують у замовленні злочину.

Починаючи з серпня цього року у Дніпровському суді Києва розпочалися засідання по справі. Четверо свідків вже були допитані та надали важливі показання, які вказують на причетність Мангера. Детальніше про це можна прочитати на сторінці Хто замовив Катю Гандзюк?. Але разом із цим друзі Катерини продовжують наполягати, що це ще не всі причетні до вбивства Каті, і слідство має продовжуватися.

Катя Гандзюк була яскравою представницею нового покоління українців, які не толерують зло, не бояться протистояти ворогу у різних його проявах та не йдуть на компроміси зі злом. Такі українці та українки незручні для покидьків, тому вони намагаються їх залякати чи навіть позбутися. Свідченням цього є десятки нападів на активістів, за які ніхто не поніс покарання.

Притягнути до відповідальності усіх винних важливо не лише тому, що вони на це заслуговують. Це потрібно також для того, щоб реалізувати принцип невідворотності покарання, адже непокаране зло зростає. І тут йдеться не лише про вбивство Каті Гандзюк, а й про багато інших злочинів проти українців, які залишаються не розкритими, чи ті, в яких злочинці взагалі уникнули покарання.

Це відбувається тому, що в Україні досі не існує верховенства права та нормальної правоохоронної системи, які реально захищають право і громадян. Не вибірково тих, хто має зв’язки та гроші, а виключно кожного громадянина. Допоки цього не буде, кожен із нас в небезпеці. Змушувати правоохоронців робити свою роботу якісно та неупереджено — невдячна справа, але без верховенства права жодні зміни у країні не будуть до кінця реалізовані.