Кожна третя жінка бодай раз у житті стає жертвою насильства

25 Листопада 2019

Кожна третя жінка або дівчинка бодай раз у житті стає жертвою фізичного або сексуального насильства. І найчастіше насильство здійснює партнер.

• Одна з двох загиблих жінок чи дівчат була вбита партнером або родичем. Водночас, серед чоловіків таке співвідношення 1 до 20. Загалом щороку через насильство у світі помирають 1,4 мільйона людей.
• Лише 52% жінок у світі, які перебувають у шлюбі або стосунках, можуть самостійно вирішувати, чи матимуть сексуальний контакт та чи користуватимуться контрацептивами.
• Близько 750 мільйонів жінок і дівчат вийшли заміж до 18 років. Близько 200 мільйонів пройшли жахливі операції на жіночих статевих органах.

Це — цифри світового масштабу, і, на щастя, не всі вони стосуються України. Але це не означає, що проблеми домашнього та гендерно обумовленого насильства не існує в Україні. Лише минулого року до поліції надійшло 115 500 заяв і повідомлень про домашнє насильство.

Проблема фізичного та сексуального насильства, навіть якщо вона не стосується вас та вашої родини, становить величезну загрозу для здоров’я та працездатності українців, можливості створювати родини та народжувати здорових дітей. Відтак, це питання не лише правопорядку та громадського здоров’я, а й економіки.

Сьогодні — Світовий день боротьби за ліквідацію насильства проти жінок.Це ще один привід нагадати, що побутове насильство — це злочин, а боротьба із ним — питання національного значення.

Важливо усвідомлювати, що насильство може мати різні прояви:

• Побиття, примус до сексу чи зґвалтування
• Психологічний тиск. Заборона працювати чи мати власне життя поза родиною
• Переслідування та домагання
• Сексуальна експлуатація
• Примусові операції на статевих органах
• Примусові шлюби

Що вже зроблено в Україні для боротьби з домашнім насильством:

• Цього року нарешті почав діяти закон, який криміналізує домашнє насильство. Раніше кривдник міг “вирішити проблему” доволі малим штрафом. Цей закон передбачає чіткі механізми, за допомогою яких можна притягнути до відповідальності людину, що вчиняє домашнє насильство. Крім того, тепер держава зобов’язана захищати жертв насильства, особливо — дітей. До слова, нещодавно було винесено перший вирок за домашнє насильство.
• Цього літа в МОЗ України ми затвердили наказ, яким вперше в Україні запровадили системний підхід до виявлення домашнього насильства та надання медичної допомоги постраждалим.
• У наказі детально прописано, що мають робити медики у разі виявлення домашнього насильства. Крім того, тепер студенти-медики також тепер вивчатимуть питання запобігання та протидії домашньому насильству. Ці теми будуть внесені до навчальних планів і освітніх програм.
• У деяких містах створено притулки для жінок, які постраждали від насильства. Тут жінки разом із дітьми можуть безкоштовно мешкати три місяці, отримувати психологічну на юридичну допомогу. http://bit.ly/31JJppp, http://bit.ly/2WS8vyB Але безумовно, є потреба у значно більшій кількості таких закладів по всій Україні.
• Проект проти домашнього насильства “Поліна” діє вже два роки в Києві, Одесі та Сєвєродонецьку. Це мобільні групи, до складу яких входять працівники різних підрозділів поліції, зокрема і поліції у справах дітей, які прибувають на звернення щодо домашнього насильства. У Національній поліції вже неодноразово декларували плани розширити дію проекту на всю Україну. Динаміка звернень свідчить, що в цьому є велика потреба.

Що ще потрібно зробити

По-перше, нарешті ратифікувати Стамбульську конвенцію. Народні депутати та представники деяких церков роками “лякають” українців словом “гендер”, яке є у цій конвенції, та вигадками про “пропагування збочень”. Насправді ж спільними зусиллями вони лише позбавляли десятки тисяч людей права на юридичний захист, фінансову та психологічну підтримку. Ратифікація конвенції допоможе передусім працювати на запобігання насильству, але водночас, і змусить державу дотримуватися міжнародних стандартів у роботі із жертвами насильства.

По-третє, українським правоохоронцям та суддям варто вдосконалити навички роботи з дітьми, які постраждали від насильства або стали його свідками. Лише 10% дітей звертаються до правоохоронців або повідомляють про насильство іншим шляхом. Причина — страх. Діти бояться, почуваються незахищеними, розгубленими, вони не мають підстав довіряти правоохоронцям, які допитують їх по кілька разів.

Також поширеною є практика, що на судових засіданнях діти свідчать не в присутності психолога, а обох батьків, у тому числі — кривдника. Тобто правоохоронна та судова система замість того, щоб захищати дитину, травмують її повторно.

Хоча Україна і ратифікувала Лансаротську конвенцію, у якій детально описано, як правоохоронцям слід спілкуватися з дитиною, Кримінальний кодекс досі не містить відповідних змін. Тож на практиці ці норми майже не дотримуються, дані опитування свідчать, що лише 56% фахівців з 281 опитаних не ознайомленні з положеннями цієї Конвенції.

Більше про цю проблему та рішення в колонці на УП.Життя
Тут пам’ятка для дітей про спілкування з правоохоронцями

Що може зробити кожен із нас:

• Не мовчати, якщо ви або ваші близькі стали жертвами насильства. Говорити про це не соромно, а потрібно. Покроковий лан дій тут.
• Підтримувати людей, які стали жертвами насильства — за потреби надавати моральну, матеріальну та юридичну допомогу. Зрештою — щонайменше допомогти знайти контакти притулку для жертв насильства.
• Особливо важливо подбати про дітей, якщо вони стали жертвами або навіть свідками домашнього насильства. Страх та інші емоції, які переживає дитина, можуть відгукнутися серйозними проблемами з психікою, із соціальними навичками та негативно вплинути на стосунки дитини з іншими людьми в майбутньому. Із дитиною обов’язково має попрацювати психолог, аби допомогти пережити та переосмислити цей травматичний досвід.

З ініціативи SayNO - UNiTE to End Violence Against Women again символом дня боротьби із насильством щодо жінок є помаранчевий колір. Він символізує ясркаве майбутнє, в якому немає місця насильству.

Пам’ятайте, що проблема насильства щодо жінок стосується кожного.