Про готовність до змін та нарікання
13 Травня 2020“Не можна ставити дефібрилятори в метро, бо ними ніхто не вміє користуватися”.
“Не треба встановлювати урни на вулиці, бо їх вкрадуть”.
“Немає сенсу висаджувати квіти у парку, бо їх зірвуть”.
Скоріш за все, кожен з вас у своєму житті чув хоча б одну з цих фраз. Або не саме цю, але схожу за змістом. Минулого тижня ми з ArcUA.org зареєстрували петицію з вимогою встановити спиртовмісні антисептики на станціях київського метрополітену. У коментарях побачила чимало “причин”, чому цього робити немає сенсу. Серед них — “все вкрадуть”, “ніхто не буде користуватися”, “користуватимуться забагато” та “їх ніхто не буде наповнювати”, або навіть “їх вип’ють”!
Виглядає, що аргументи “все вкрадуть” чи “зіллють собі в баночки” можуть базуватися зокрема на травматичному совєцькому минулому, де існували так звані “несуни”. Несунами називали людей, які без дозволу, потайки виносили з роботи продукти, товари та взагалі будь-що, що можна було винести. Потрібні і непотрібні речі. Великі і малі. Цікаво, що крадіжками це не називали, хоча по факту це вони й були. Дехто йшов на це через дефіцит товарів у магазинах та бідність. Інша частина керувалась чи не головним принципом комунізму — “все ж спільне, а значить і трохи моє”.
Втім, переконана, що ті часи вже минули, і більшість українців все ж таки є відповідальними громадянами, здатними відрізнити своє від чужого, а також своє від спільного чи громадського. На Майдані і шини, і чай, і бутерброди були спільним, але ніхто не намагався їх забрати з собою. Цей пласт нашої новітньої історії змінив вектор нашої країни і допоміг відірватися від совєцького минулого, зокрема — совєцької (анти)культури.
Щодо інших аргументів, чому робити щось хороше — “марна справа” і “нічого не вийде”, то пропоную пригадати 2017-2018 роки. У той час ми у МОЗ України анонсували зміни на первинній ланці: вільний вибір лікаря та принцип “гроші ходять за пацієнтом”.
Тоді “експерти” та “видатні лікарі” на всіх телеканалах розповідали, що реформа провалиться, амбулаторії та медики не увійдуть у систему, а пацієнти не будуть цим користуватися. Що ми бачимо сьогодні? Більше як 27,7 млн українців обрали свого сімейного лікаря, понад 24 тисячі лікарів працюють у системі eHealth, а їх зарплати суттєво зросли. Медичний персонал у лікарнях та поліклініках також чекає на зміни.
Якщо постійно думати, що нічого не вийде, і нічого не робити, то так і буде. Згадайте, скільки разів у житті вам здавалося, що вам не вдасться виконати те чи інше завдання. Але потім ви пробували і це виходило значно легше, ніж ви собі уявляли. У деяких випадках було дійсно складно, але зрештою вам все одно вдавалося.
Тож давайте спробуємо менше нарікати і будемо зосереджуватися на тому, що може зробити кожен на своєму місці задля змін на краще. Наприклад, ви можете підписати петицію за встановлення антисептиків у метро, якщо ви ще цього не зробили. І зробити свій внесок у руйнування твердження “все вкрадуть”.
А тут можна почитати обґрунтування навіщо це нам потрібно
Не варто недооцінювати українців у питанні готовності до змін — ані до глобальних, ані до незначних, але таких, що можуть суттєво покращити наше життя та побут.
У кожній спільноті завжди будуть ті, хто чимось незадоволений, ті, хто бояться змін, і ті, хто не бачать в них жодного сенсу. Але все одно потрібно брати на себе відповідальність, змінювати щось звичне на щось краще, об’єднуватися з тими, хто хоче та готовий рухатися вперед. Інші підтягнуться з часом.