Про психологічні наслідки Чорнобильської катастрофи

26 Квітня 2020

Чорнобильська трагедія — це урок про те, що погана комунікація або ж її відсутність, шкідлива не менше за радіацію.

Всі знають про страшні наслідки для здоров’я аварії на ЧАЕС для мільйонів людей. Однак, тема психічного здоров’я, часто залишається непоміченою.

Для українців ця аварія стала величезною психологічною травмою. Совєцька влада дуже довго приховувала інформацію, не пояснювала ані справжніх причин катастрофи, ані зону розповсюдження радіації, ані наслідки її впливу. Брак інформації люди замінювали міфами та чутками. Одні міфи шкодили фізичному здоров’ю — як про те, що алкоголь очищає організм від опромінення. Інші — психічному, як міф про те, що радіація “заразна” та передається від людей, які прибули з Чорнобильської зони.

Ліквідовуючи передусім наслідки аварії, влада не замислювалася, як це вплине на психіку людей. Згідно з дослідженнями інституту соціології НАН України, у постраждалих від аварії сформувався комплекс психологічних проблем.

Брак комунікації і водночас жорстка політика добровільно-примусового відселення, навішування ярлика “чорнобилець” незалежно від того, наскільки аварія завдала шкоду тій чи іншій людині, травмували психіку та змінили світогляд поколінь українців. Статус “чорнобилець” став негативним ярликом, що почав відлякувати, замість того, щоби викликати повагу та бажання допомогти.

Державні пільги не змогли компенсувати моральної шкоди. Люди, що переїхали з Чорнобильської зони, продовжували відчувати себе в зоні відчуження стосовно решти суспільства. У їхніх дітей постраждалих почав розвиватися синдром «засвоєної безпорадності»: світогляд орієнтувався не на самостійне розв'язання проблем, а на те, щоби знайти способи перекласти відповідальність на державу.

Великий негативний вплив на психіку стало переселення. Мешканці Зони змушені були покинути свої домівки, роботу, друзів, у багатьох погіршився матеріальний стан. Не рідко доводилося змінювати професію. Життя на новому місці довелося будувати практично з нуля і це призвело до колосального стресу.

Багато хто повернувся додому, на заражені території, й живе там донині. Між ними та сучасним суспільством величезний розрив, який вже навряд вийде подолати.

Перша реакція на COVID-19 в Україні також почалася з дискримінації людей, що повернулися з Китаю або ж мали контакти з хворими. Поки літак з Вуханю сідав в аеропорту Харкова, жителі Нових Санжар заблокували дорогу до санаторію, розпалили вогнище та жбурляли в автобуси каміння. А в Чернівцях, коли стався перший випадок, мешканці будинку, де проживала дружина цього чоловіка, вийшли на протест і погрожували перекрити дорогу, якщо її не ізолюють. Під тиском громадськості жінку забрали на обсервацію до лікарні.

Надзвичайні ситуації і катастрофи трапляються за життя кожного покоління. Роль влади та всього громадянського суспільства — допомогти одне одному пережити їх як фізично, так і психологічно. Зокрема — побудувати чесну комунікацію одне з одним. Брак інформації породжує страх, який може завдати набагато більше шкоди, аніж сама проблема.

Сьогодні гарна нагода подивитися український фільм “Брама”. Він про людей, котрі пережили катастрофу на ЧАЕС, але не змогли повернутися до нормального життя. Зона відчуження поглинула їх в усіх сенсах. Це кіно може допомогти подивитися на тих, хто переживає трагічні події, під іншим кутом. Дивитися можна за цим посиланням.

Час від часу ми всі будемо стикатися з невідомим, і також будуть люди, яких це невідоме чіплятиме сильніше, ніж інших. Хтозна, можливо наступного разу на їхньому місці будемо ми. Варто пам’ятати помилки минулого, і діяти так, щоб вони не повторювалися.