Про скорботу після насильницької смерті

11 Січня 2020

Сьогодні після того як Канада, США, Велика Британія і декілька інших країн констатували, що Іран винний у збитті ракетою українського пасажирського літака, Іран визнав свою провину. Корпус вартових ісламської революції (КВІР) і військова гілка виконавчої влади Ірану, взяли на себе відповідальність за ракетний обстріл цивільного літака, який прямував з Тегерана у Київ. Співчуваю родичам і близьким 176 загиблих, серед яких було 11 українців.

Для багатьох родичів і близьких загиблих осмислити та прийняти цю новину може бути ще складніше. Несподівана чи насильницька смерть (катастрофа, вбивство, нещасний випадок чи самогубство) викликає додаткові негативні реакції на втрату, пов’язані з тим, як саме людина пішла з життя і неможливістю жодним чином вплинути на ці події. Такі втрати називають травматичними.

Травматична втрата може бути більш напруженою, стресовою і складною. Її може бути значно важче пережити, ніж втрату людини внаслідок природної смерті. Такі втрати часто супроводжують супутні психічні розлади (поява депресії чи ПТСР), недостатня готовність до прийняття смерті, труднощі в її осмисленні, високий рівень негативної оцінки себе та інших людей, наявність різних соціальних стресорів — висвітлення подій ЗМІ чи поява соціальної стигми.

Посттравматичний стресовий розлад, що може розвинутися внаслідок травматичної події — зокрема, втрати близької людини в насильницький спосіб, сильно ускладнює процес “одужання”. Також ПТСР пригнічує функції мозку, які відповідають за нормальний процес скорботи за втратою близьких.

Зокрема ПТСР може стати фактором, що впливає на появу складної скорботи (англ. Complicated grief). Це перебування людини у постійному, посиленому стані жалоби, що не припиняється, протягом тривалого періоду часу. В такому стані людина не може продовжувати звичне життя дуже довго. Його симптоми: інтенсивне, посилене переживання скорботи за втратою людини, проблеми з прийняттям смерті, відстороненість, поява відчуття, що життя не має жодного сенсу чи мети, втрата довіри до людей навколо.

Як підтримати та краще зрозуміти людину, яка переживає травматичну втрату:

• Родичі чи близькі людей, які загинули у насильницький спосіб, мають унікальні потреби і те, що вони переживають є нормальним. Вони можуть значно довше переживати втрату та потребувати допомоги фахівця з психічного здоров’я на шляху до прийняття смерті близької людини.
• Усім, хто підтримує близьких і родичів важливо пам’ятати, що скорбота — це індивідуальний досвід. Немає жодного правильного чи неправильного способу сумувати за втратою близької людини. Це залежить від багатьох факторів, зокрема від особистості, життєвого досвіду та стану фізичного і психічного здоров’я. Потрібно зважати на фактори, які супроводжують травматичні втрати.
• Процес скорботи потребує часу. Зцілення відбувається поступово — його не можна пришвидшити, водночас не існує якоїсь нормальної чи визначеної тривалості часу для осмислення і прийняття смерті близької людини.
• Існує також опис стадій скорботи, через які проходить людина — заперечення, гнів, компроміс, депресія і прийняття. Зараз науковці не підтверджують, що саме так розвивається процес скорботи. Цей процес дуже індивідуальний і може мати різні особливості, як переживання деяких цих стадій, так і виключення деяких з них.

Є багато міфів стосовно прояву чи тривалості скорботи через смерть близької людини:

Наприклад, що біль і туга пройдуть швидше, якщо їх ігнорувати. Натомість спроби ігнорувати цей стан можуть погіршити його в майбутньому. Для швидшого зцілення потрібно зіткнутися зі своїм горем і активно з ним боротися.

Або ж те, що важливо бути "сильним" перед відчуттям втрати та не піддаватися негативним емоціям. Відчуття смутку, переляку чи самотності — це нормальна реакція на втрату. Плач не означає прояв слабкості. Не потрібно "захищати" свою сім'ю чи друзів, вдаючи, що все не так погано. Показ своїх справжніх почуттів може допомогти усім швидше прийняти наслідки.

Є міф, що якщо людина не плаче, це означає, що вона не шкодуєте про втрату. Насправді, плач — це нормальна реакція на втрату чи для прояву суму, але вона не єдина. Люди, які не плачуть, можуть відчувати біль так само глибоко, як і інші. Просто вони можуть мати інші способи проявляти цей біль.

Для деяких людей факт того, що людина продовжує своє життя — означає, що вона забула про свою втрату. Натомість рух далі вказує на те, що людина навпаки прийняла свою втрату. І це не свідчить про те, що він чи вона забули про своє втрату. Людина може продовжувати своє життя і завжди зберігати пам’ять про когось.

Для людини, що переживає втрату, важливо:

• Визнати, а не приховувати свій біль.
• Прийняти факт, що переживання втрати може викликати багато несподіваних емоцій.
• Зрозуміти, що процес скорботи буде унікальним.
• Шукати особистої підтримки у людей, які піклуються про вас.
• Підтримувати себе емоційно та прагнути піклуватися про своє здоров’я.
• Зрозуміти різницю між скорботою і появою психічних розладів — наприклад, депресії.
• Звернутися по допомогу до фахівця, якщо скорбота триває дуже довго та негативно впливає на якість життя.

Насильницькі смерті, чи це від збиття літака, чи коли гинуть від ворожого обстрілу на війні, чи від снайперської кулі на Майдані, чи внаслідок самогубства під впливом ПТСР — всі призводять до складного процесу скорботи у рідних та близьких людини. Їм дуже потрібні розуміння і підтримка суспільства. Сьогодні згадайте всіх людей, які загинули від насильницької смерті, та допоможіть близьким загиблих висловленням співчуття і підтримки.