Ректорський сексизм

01 Липня 2020

Днями мені скинули дивне та образливе відео, в якому викладена суміш сексизму, об’єктивації, хтивості та нездорового вихваляння своїми грошима. На ньому дорослий чоловік в оточенні молодих дівчат та з купою доларів в руках каже, що багаті чоловіки не бувають старими. Це відео з Михайлом Поплавським — ректором Київського національного університету культури і мистецтв (КНУКіМ), який обіймає цю посаду з 1993 року. Якщо вам цікаво, відео можна подивитися тут.

Ця людина очолює національний університет десятиліттями та є авторитетом і прикладом для наслідування для багатьох українських зірок. У своїх кліпах та інтерв’ю Поплавський публічно демонструє свої хворі амбіції і вподобання та постійно транслює їх на широкі аудиторії. Ось лише один такий приклад. Дивно, що нікого не обурює факт, що Поплавський поводиться як збоченець, при цьому він — ректор та викладач навчального закладу, в якому навчаються молоді люди, які ще не досягли повноліття.

Не треба довго шукати інформацію про зловживання Поплавським його службовим становищем. Університет довгий час був у підпорядкуванні Міністерства культури України. Щороку на утримання його та ще 11 вищих навчальних закладів Мінкульт виділяв близько 1 млрд гривень. З них щороку близько 400 мільйонів гривень йшли в “Поплавок” (так називають цей університет через ім’я ректора). Наприклад, у 2019 році бюджет закладу складав 369 млн гривень.

При цьому, якщо глянути в декларацію Поплавського, можна побачити, куди йде частина цих грошей. Він взяв в особисту оренду два дорогі автомобілі (марки MERCEDES-BENZ (S 500 L 4MATIC) та (GLS 350) 2014 та 2017 років випуску відповідно, власником яких є університет. Які умови оренди цих авто — невідомо. Як і те, навіщо навчальному закладу взагалі потрібні автомобілі, і як це впливає на навчальний процес. В декларації, зокрема, є записи про позики, які Поплавський брав кілька разів в університету — 2,9 млн, 3 млн та 2 млн гривень.

Цікаво також, що є інформація про фейковий навчальний заклад, який заснував Поплавський зі своїм сином. Навчання у ньому було платним, але виявилося, що університет існував лише на папері, а за юридичною адресою були багатоповерхові будинки. Але цей заклад отримав ліцензію від Міністерства освіти у 2014 році. Звісно, за підписом Табачника. Тут є про це розслідування.

На початку цього року КНУКіМ передали в підпорядкування Міністерства освіти України. Тепер тут фінансування буде відбуватися за принципом як і у всіх університетів — гроші йдуть за студентом. Що більше студентів обиратимуть для навчання цей заклад, то більше фінансування він отримає. Це одна з тих позитивних змін, які відбулися в освіті, і яка викликає чималий спротив та невдоволення серед спільноти недобросовісних ректорів-феодалів, які роками тримаються за свої крісла та сидять на потоках.

Після того як Міністерство освіти забрало університет у своє підпорядкування, Поплавський відразу заявив, що відходить від ректорства. Але в реєстрі юридичних осіб досі значиться ректором цього закладу.

Поплавський — типовий представник тої спільноти ректорів, які зробили з державних навчальних закладів свої власні феодальні володіння. Але у цьому випадку це не лише заробляння грошей, корупція та зловживання службовим становищем, а й фактичне перетворення національного університету на такий собі заклад імені Поплавського, де все обертається навколо нього, та де він примусово впровадив культ власної особистості.

Є безліч відео, фото і свідчень збоченої поведінки Поплавського — наприклад, він постійно дозволяє собі цілувати чи обіймати студенток. І навіть особисто у своїх інтерв’ю хвалиться тим, що дуже любить молодих студенток, і що він “шалун”. Лише за такі дії та висловлювання в цивілізованих країнах Поплавський вже б давно отримав кілька судових позовів.

Поплавського можна сприймати як веселого, дивного персонажа, який зробив собі репутацію і підтримує образ сільського мачо, який ніколи не старіє, та має багато грошей. Утім, стає зовсім не смішно від розуміння, що такі особи роками паразитують на українцях, регулярно глузуючи та принижуючи гідність людей.