Річниця депортації кримськотатарського народу

18 Травня 2020

Подібно до того, як у 1944 році совєцький режим Сталіна намагався повісити ярлик “зрадників” на кримських татар, сьогодні окупантський режим Путіна намагається зробити їх “терористами”. Роки йдуть, а методи не змінюються.

Масову депортацію кримських татар було ініційовано в 1944 році секретною постановою Совєцького Союзу. Їх звинуватили начебто в масовому колабораціонізмі під час окупації Криму гітлерівськими військами. Тоді було депортовано 190 тисяч людей. Ця депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар — лише протягом першого року від голоду, хвороб та виснаження загинули більше 30 тисяч людей.

Сьогодні більше сотні кримських татар вже знаходяться за ґратами у тюрмах в окупованому Криму та Росії. Їх звинуватили, а деяких вже засудили за фейковими та сфабрикованими звинуваченнями у тероризмі. Тисячі –– піддаються переслідуванням та залякуванням з боку російських силовиків, які регулярно влаштовують обшуки, допити та виносять абсурдні попередження про заборону масових зібрань.

Вагомим аргументом залишати їх місяцами в СІЗО для окупантських судів є наявність українського паспорта. Псевдопрокурори та псевдосудді навіть не намагаються цього приховати та озвучують це вголос. Але попри це кримські татари не відмовляються від українського громадянства та продовжують стояти на своєму –– що Росія переслідує їх за політичними, національними та релігійними мотивами.

У цьому році троє кримських татар вже вийшли на свободу після того, як були незаконно засуджені на 5 та 7 років ув’язнення. Просто уявіть собі, що люди 5 років свого життя відсиділи ні за що. Точніше за те, що не погодились на співпрацю з окупантами, є представниками кримськотатарського народу та громадянами України. Але навіть зараз вони не можуть вважатися вільними людьми, оскільки над ними залишається “адміністративний нагляд” протягом восьми років.

Кримські татари, хоч і повернулися на свою рідну землю, і досі не можуть спокійно жити на ній без психологічного та фізичного тиску режиму російських окупантів. Але цей народ достатньо сильний та відважний, щоб продовжувати боротися за свої права та свободу. Вони підтримують один одного на чисельних судових засіданнях, завідомо знаючи рішення “суддів”. Вони піклуються про родини тих, кого ув’язнили та переслідують. Вони передають листи із в’язниць, в яких просять родини не хвилюватися, та переконують, що їм вистачить сили пройти всі випробування. Вони як ніхто інший знають, що тільки у єднанні можна протистояти режиму.

Сьогодні, кримські татари потребують від нас не тільки вшанування пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, але і готовності продовжувати разом боротьбу, яка триває. Боротьбу за суверенітет та справедливість, за гідність та свободу.