Як собаки супроводу допомагають незрячим
09 Лютого 2020Чи доводилося вам вночі рухатися зі спальні до вбиральні навпомацки, не вмикаючи світло? Те, що ви могли відчувати тоді, може лише поверхово створити уявлення як незрячі люди пересуваються містом. Лише різниця у тому, що ходити вулицею, не бачачи нічого навколо, — більш небезпечно.
Зазвичай незрячі люди використовують білу тростину, аби орієнтуватися в просторі. Але такий варіант підходить для простору, що буде безпечним й для людей без порушень зору, — рівні дороги та універсальний дизайн.
В іншому ж випадку можна скористатися вміннями собаки-поводиря. Спойлер: лише не в Україні.
Перші згадки про собак супроводу датуються першим століттям: у Помпеях під час розкопів виявили настінне зображення незрячої людини та собаки-поводиря. У середині 16 століття в англійському алфавіті літера В позначалася так: “B was a Blind-man/Led by a dog”.
Прототип сучасних собак-поводирів — треновані пси, які допомагали солдатам Першої світової війни, що втратили зір через біологічну зброю, пересуватися простором.
Сьогодні таких собак навмисне тренують для супроводу незрячих щонайменше у 33 країнах світу, які є членами Міжнародної федерації собак-поводирів. Власне, вони й мають право видавати сертифікат, що підтверджує рівень навичок собаки.
Перед тим, як братися за навчання, тренери перевіряють, чи не надто грайлива собака, чи не боїться вона машин та чи не починає бігти за кошенятами. Якщо ж такі інциденти трапляються й тренери не в змозі привчити собаку спокою, вони не беруть її до навчання — це може бути небезпечно для незрячого господаря собаки.
Собак готують від народження за системою Positive Reinforcement Training та Standardised Training for Excellent Partnerships. У віці двох років вони готові бути поводирями для незрячих людей. Детальніше
- Головна робота собаки супроводу — вести за собою незрячу людину, а людини — давати чіткі вказівки. Уявімо собі, що людина є навігатором, а собака веде автомобіль.
- Рішення про будь-які маршрути пересування приймає людина, дає вказівки, а собака лиш допомагає дістатися туди безпечно.
- Навчена собака знає, як йти тротуаром та уникати перешкод на маршруті. Вона зупиняється біля бордюрів та сходів та не повертає на роздоріжжі, якщо людина не дала такої вказівки.
- Також собака запам’ятовує місця, куди часто ходить із своїм хазяїном, а тому може самостійно привести до роботи/магазину/дому. Собака оцінює простір та турбується про те, аби її власник не забився.
В Україні собак-поводирів, на жаль, немає. Люди з порушенням зору можуть використовувати лише білу тростину для орієнтування на місцевості та GPS-навігатор для побудови маршруту. Також доводиться просити партнерів, друзів та родичів супроводжувати під час прогулянок вулицею. Чому так?
По-перше, немає ані державних, ані приватних установ, які тренують собак супроводу. Це пов’язано з тим, що в законодавстві України не існує собак-поводирів. Кілька років тому були запропоновані зміни до закону, що мали на меті появу собак-поводирів, але з часом зміни відкликали.
У статті 20 “Про індивідуальну мобільність” Конвенції про права осіб з інвалідністю йдеться про те, що держава повинна сприяти індивідуальній мобільності людей з інвалідністю вибраним останніми способом. Україна — країна учасниця Конвенції.
По-друге, це дороговартісне задоволення. Тренування однієї собаки коштує від 40 тисяч доларів залежно від країни. Зазвичай одну частину вартості відшкодовує уряд, іншу — громадські організації та благодійні фонди.
По-третє, собака-поводир досі чомусь сприймається у суспільстві як звичайна тварина, якій вхід у магазини, метро, музеї тощо заборонений.
Наприклад, у правилах користування київським метрополітеном вказано, що собака-поводир може супроводжувати незрячу людину за умови наявності спеціального документу, що підтверджує його вміння, та за умов проходження навчання у метрополітені. Фактично, це правило не свідчить ні про що, адже в Україні отримати сертифікат собаки-поводиря та провести його навчання в підземці метро неможливо.
Для супроводу незрячих людей у лондонському метро собаку готують щонайменше два місяці. Ескалатор — небезпечне місце для тварин, а тому доступу туди у всіх собак-поводирів немає. Лише у тих, хто успішно склав іспит. Детальніше
Так, собаки-поводирі підходять не для всіх. Окрім такого пристосування, незрячі люди можуть використовувати спеціальні гаджети з ехолокацією та озвучуванням маршруту. Проте собаки-поводирі — не лише супровід для людей з порушенням зору, а й їхні друзі.