Жінка в науці: історія Рити Леві-Монтальчині

11 Лютого 2020

Сьогодні відзначають Міжнародний день жінок і дівчат у науці. І ми хочемо розповісти історію про науковицю, яка працювала за умов, коли ніщо ніяк не сприяло не те що роботі, а й життю — Риту Леві-Монтальчині.

Вона відкрила фактор росту нервів та зробила значний внесок у нейрофізіологію, лікування паралічу, очолювала лабораторії в Італії та США, стала Нобелівською лауреаткою 1986 року, отримала низку наукових нагород, в тому числі тих, що до неї ніколи не присуджували жінкам, заснувала Європейський інститут досліджень мозку в Римі, влаштувала освітні курси для африканських жінок, була пожиттєвим членом італійського парламенту та прожила понад століття.

В її часи не було ані стипендій для жінок, ані квот, ані прописаних цілей гендерного та національного різноманіття з-поміж працівників. Все було геть навпаки, навіть лабораторії вона подекуди не мала, але талановитій і діяльній пані Леві-Монтальчині це не стало на заваді.

Вона народилася в Турині в 1909 році, в родині італійських євреїв. Рита та її сестра- близнючка були наймолодшими з чотирьох дітей матері-художниці і батька-інженера. Коли Рита була підлітком, від раку шлунку померла її няня, і вона передумала ставати письменницею та вирішила вивчати медицину, аби допомагати людям.

Попри прагнення батьком традиційних цінностей, зятя і онуків, Рита за підтримки матері переконала його відпустити її та отримала освіту. Згодом вона казала, що саме безапеляційність тогочасної ролі жінки — “дві Х хромосоми у кліматі Вікторіанства,” як вона це називала — переконала її обрати інший шлях, аніж заміжжя і материнство.

Через три роки після закінчення школи, щоби вступити до університету, Риті довелося за пів року за допомоги двох репетиторів підтягнути грецьку, латину і математику. В Туринському університеті вона отримала диплом з особливими відзнаками і фах лікарки, почала працювати на кафедрі і вчитися далі. Але так тривало недовго.

Закони Беніто Муссоліні заборонили євреям займатися кваліфікованою працею і наукою, хоча і залишили змогу довчитися — без стипендії та перспектив. Так Рита отримала ще диплом спеціаліста з нейропатології і психіатрії. Під час вивчення медицини Рита стала працювати з доктором Джузеппе Леві та вивчати ріст і регенерацію нервів. Через фашизм і вона, і її керівник-єврей втратили місце роботи і лабораторію. Тоді Рита Леві-Монтальчині подалася до Брюсселя, аби працювати далі.

В 1940 році Бельгію захопив Третій Рейх, і вона встигла виїхати назад в Турин. Нову лабораторію цього разу Рита створила собі сама в спальні, де і продовжила експерименти. Колишній керівник Джузеппе Леві інколи їй допомагав. Ідею домашньої лабораторії Рита знала з біографії іспанського гістолога Сантьяго Рамона і Кахаля — відомого тоді науковця-класика і одного з перших нобелівських лауреатів, чию методику фарбування нейронів сріблом вона використовувала. “Я вдячна Муссоліні за те, що вважав мене меншовартісною і подарував насолоду, не інакше, працювати не в університеті, а в спальні,” — казала згодом науковиця, відома своїми надихаючими і саркастичними водночас висловлюваннями. 

Згодом Турин почали бомбити Союзники, і родина Леві-Монтальчіні переїхала до сільської місцевості, аби зберегти життя від авіаударів і концентраційних таборів нацистів. Рита перевезла лабораторію туди. Щоби мати матеріал для вивчення росту нейронів — курячі ембріони — вона їздила велосипедом по селу в пошуках запліднених курячих яєць. (Так, кури можуть нестися і без півня). Щоб випросити яйця “з-під півня”, Рита казала, що їй то потрібно для малих дітей, мовляв, запліднені яйця поживніші для дітей. Вона також допомагала італійським партизанам, а згодом, в 1943, родина Рити покинула село і поїхала до Флоренції жити під вигаданими іменами. Рита там працювала лікаркою у шпиталі з біженцями.

Війна закінчилася, родина Леві-Монтальчині повернулася до Турина, але бути в 36 років асистенткою в університеті Рита не хотіла. Хоча в цій історії, конфлікту “керівника-сексиста і науковиці, яку використовували” немає. Рита згадувала доктора Леві, антифашиста, також гоненого єврея як “Майстра” і дуже тішилася тому, що він її залучив до нейрофізіологічних досліджень. Вони працювали разом і в Турині, і в Брюсселі, і в домашній лабораторії.

Американсько-німецький науковець Віктор Гамбургер, чиї публікації свого часу надихали і Риту, і “Майстра” Леві, запросив Риту попрацювати до міста Сент-Луїс (США) на один семестр, аби повторити її досліди уже в справжній лабораторії. Цей контракт і співпраця протривали 30 років. За кілька років в США, Рита Леві-Монтальчині та її колега біохімік Стенлі Коен відкрили та виділили фактор росту нервів. Наукова спільнота не одразу сприйняла це відкриття, теж. Та, як ви могли здогадатися, від роботи і нових проектів Риту Леві-Монтальчині це не відвернуло. Нобелівську премію за це відкриття дали через 34 роки.

Порушення в утворенні чи дії фактору росту нервів спостерігаються при низці хвороб. Терапевтичний потенціал цієї сполуки доведено в разі нейтротрофічної кератозної виразки рогівки, глаукомі, при виразках шкіри і хворобі Альцгеймера. Фактор росту нервів та інші так звані нейротрофіни діють не лише на нейрони, а й клітини імунної системи, кардіоміоцити, клітини епітелію, бета-клітини підшлункової залози (які виділяють інсулін), жирові клітини та фібробласти (клітини, що лежать в основі всіх сполучних тканин).

Рита Леві-Монтальчіні та її колеги в Італії і США поклали початок нейроімунології і нейроадипології.
Риту Леві-Монтальчині за її довге і активне життя навіть звинувачували у корупції через просування фармацевтичною компанією Fidia, з якою вона співпрацювала, препарату на основі гангліозиду, відкритого науковицею. Більше того, казали, що навіть Нобелівську премію науковиці (і її американському колезі) проплатила “італійська фармацевтична мафія”. Історія з клінічними дослідженнями, ефективністю, безпечністю і реєстрацією лікарського препарату справді сумнівна, хоча сама робота науковиці, що лягла в основу розробки стала важливим етапом у вивчення спілкування нейронів між собою. А щодо Нобелівської премії пані Рита сказала так: “Присудження Нобелівської премії — процес надто складний, аби його підкупити.”

Рита і її сестра заснували освітню організацію, що допомагає молодим жінкам з Африки здобувати освіту і торувати шлях в науці та суспільному житті. Її голос як постійного члена Парламенту тривалий час був вирішальним у підтримці Уряду від відставки. Рита доклала зусиль для легалізації абортів в Італії. Детальніше тут та тут

Частину Нобелівської премії науковиця спрямувала на заснування Фонду імені Джузеппе Леві. Студенти і колеги розповідали про Риту, що вона шила одяг на замовлення, пахла парфумами Шанель №5, мала ідеальні зачіску та манікюр, і щодня крапала очі фактором росту нервів. Вона просила називати її не пані Професорка, а Рита. Невтомна науковиця і діячка померла уві сні у віці 103 роки