Між двох полюсів. Що таке біполярний розлад і як його лікувати
14 Травня 2020Авторка: Леся Любченко
«Усі мають бути в захваті від тебе. І музика по радіо звучить для тебе… Або ж починаєш робити все дуже швидко — значно швидше, ніж оточення. Це погано — ти довго “висиш” на телефоні, зовсім не спиш, тобі здається, що всі працюють надто повільно, ніхто не встигає за тобою, ти всіх підганяєш.
А найголовніше — тобі здається, що ти значно талановитіша за всіх інших, навіть якщо насправді це не так. Я хочу розмовляти зі світом, хочу виголошувати промови. Я так багато маю сказати людям! Передати їм послання з Космосу!.. Я не спала цілих шість діб, я вже не контролювала себе. І мій друг запитав, чи мій лікар знає про це», —
американська акторка Керрі Фішер, відома за роллю принцеси Леї в кіносазі «Зоряні війни», багато років прожила в такому ейфоричному стані перед тим, як дізналася про свій діагноз — біполярний афективний розлад (або ж БАР).
Близько 45 мільйонів людей у всьому світі мають це захворювання — такі статистичні дані наводить Всесвітня організація охорони здоров’я. Публічно зізналися в тому, що мають БАР, і актори Стівен Фрай, Лінда Гамільтон та Кетрін Зета-Джонс, співаки Мерайя Кері, Каньє Вест та Селена Гомес. А сучасні лікарі-психіатри вважають, що це захворювання було притаманне і багатьом художникам, композиторам та письменникам минулого. Але варто зазначити, що високі творчі здібності не означають схильність до БАР.
БАР часто приносить людям чимало незручностей або навіть страждань. «Творчі люди потім “розплачуються” депресією, але в тому стані, коли вони “на підйомі”, вони дійсно можуть креативити», — пояснює лікарка-психіатр вищої категорії, докторка медичних наук, професорка Олена Хаустова.
У цьому випуску «Психеї» ми поговорили з пані Оленою про те, що таке БАР, як він проявляється, діагностується та лікується. А власною історією життя з біполярним розладом поділився Євген — про те, як зміни настрою відображаються на його побуті, коли вперше відвідав фахівця та яку підтримку отримує з боку близьких.
Почнемо спочатку. Ритми, в яких існує людський організм
Людині притаманно жити в циркадних ритмах — тобто циклічних коливаннях інтенсивності різних біологічних процесів, пов’язаних зі зміною дня і ночі. Найпростішим наочним прикладом того може бути те, що вдень ми більш активні, аніж вночі. Хронобіолог Франц Хальберг виділив серед циркадних ритмів такі:
— високої частоти, наприклад, коливання біоелектричної активності нашого мозку (від однієї мілісекунди до двох секунд), серцеві ритми (від секунди до хвилини), перистальтика кишківника (до 30 хвилин);
— середньої частоти, до яких належать коливання складу крові та артеріального тиску, а також сон;
— низької частоти, пов’язані з місяцями та сезонами.
Циркадність впливає також і на те, який тип особливостей характеру, що знаходяться в межах клінічної норми, притаманний тій чи тій людині. У науковій спільноті це називається акцентуацією.
«Якщо дещо грубо поділити людей, то є люди циклоїдні і дистимічні. Циклоїдні — це якраз ті, яким ти ставиш питання “Як ви реагуєте на погоду?”, а людина відповідає: “Моя працездатність залежить від того, чи є сонце, чи є дощ” або “Декілька днів у мене більша працездатність, а потім і немає причин, а вона вниз пішла”. Швидше за все, ви — циклоїд. Це захворювання? Абсолютно ні. Це особистісна особливість», — пояснює Олена Хаустова.
Ці коливання можуть бути різної глибини і тривалості. Наприклад, циклоїдність часто притаманна підліткам, в яких все валиться з рук через невеликі проблеми — до того, що раніше давалося легко, зараз доводиться докладати чимало зусиль. Такі підвищені коливання настрою пов’язані з поступовістю дозрівання префронтальної кори мозку, й у процесі дорослішання людина стає емоційно стабільнішою.
Проте якщо ці коливання є надмірними та/або погіршують щоденне функціонування, варто говорити вже про біполярний афективний розлад у різних його проявах.
Від активності до спаду.Що таке БАР?
Біполярний афективний розлад — це стан психічного здоров’я, який спричиняє надзвичайні зміни в настрої та рівні енергії людини. Попри те, що всі можуть відчувати такі підйоми та падіння, у людей, які мають БАР, виникають серйозні зрушення в настрої та поведінці, які значно впливають на побут, професійне життя та взаємодію з іншими.
Поруч з періодами стабільного настрою у людини з БАР можуть спостерігатися періоди надзвичайно підвищеного або дратівливого настрою — маніакальні чи гіпоманіакальні епізоди (або ж фази), а також епізоди депресії. І маніакальний, і депресивний періоди можуть бути короткими — від кількох годин до декількох днів. Або ж ці цикли можуть бути значно довшими, тривати до кількох тижнів чи навіть місяців.
Під час маніакальної фази біполярного розладу людина може:
— відчувати себе дуже щасливою та самовпевненою;
— мати аномально багато енергії;
— будувати амбітні плани та вигадувати грандіозні ідеї;
— витрачати великі гроші на речі, які не може собі дозволити;
— не відчувати потреби в їжі та сні;
— бути надзвичайно балакучою;
— легко відволікатися та роздратовуватися;
— перестати реагувати на критику;
— брати на себе кілька проектів, не маючи можливості їх закінчити;
— мати підвищений сексуальний потяг;
— чинити ризиковані речі.
Часом манія може викликати і проблеми зі сприйняттям реальності, наприклад, зорові або слухові галюцинації, оманливі або нав’язливі думки. Середній вік для першого маніакального епізоду — 18 років, але він може розпочатися в будь-який час з раннього дитинства і в подальшому дорослому житті.
Гіпоманія — це легша форма манії, коли рівень енергії вищий за норму, але не настільки екстремальний, як при манії. Людина почувається бадьоріше, ніж зазвичай, але це не виходить з-під контролю. Проте варто розуміти, що прояви манії та гіпоманії в кожної людини відрізняються, і перелічені вище ознаки є узагальненням. Часом на маніакальний епізод можуть вказувати досить несподівані деталі.
«У мене була дуже цікава пацієнтка. Я знала, що якщо вона купила собі нові сонячні окуляри і думає про зміну роботи, то вона вже підходить до маніакальної фази. Тобто вона ще працює, у неї ще все виходить, але при кожному рецидиві хвороби це співпадало», — ділиться досвідом Олена Хаустова.
Під час депресивного епізоду БАР людина переживає:
— інтенсивний смуток або відчай;
— відчуття власної безпорадності, безнадійності чи нікчемності;
— втрату інтересу до діяльності, яка колись приносила задоволення;
— глибоку провину;
— проблеми зі сном (безсоння чи, частіше, гіперсомнію);
— почуття неспокою або уповільнення мови чи рухів;
— зміни апетиту (його підвищення або зниження);
— втрату енергії, втому;
— труднощі в концентрації, запам’ятовуванні, прийнятті рішень;
— часті думки про смерть чи самогубство.
«Якщо ми кажемо, що в пацієнта депресія, то ми обов’язково маємо визначити, яка це депресія — уніполярна (великий депресивний розлад — ред.) чи біполярна. Тому що критерії діагностики біполярної депресії мають певні особливості, і, відповідно, працюють інші підходи до лікування».
Психіатриня зауважує, що найчастіше при БАР тривалість депресивної фази менша, аніж при уніполярному розладі. Протягом року вона може траплятися три-чотири рази, у той час, як уніполярна депресія — один або два рази.
Інший важливий індикатор біполярної депресії — її раптовість. Так, за уніполярної депресії людина починає більше втомлюватися, за якийсь час — відчуває тривогу і поступово у неї псується настрій, додає Олена Хаустова:
«У біполярній же депресії зазвичай дуже швидко змінюється настрій. Інколи пацієнти можуть до мене прийти і сказати, що я вчора лягав спати, було все нормально, а сьогодні встав, і мене неначе “вимкнуло”. Коли я чую про такий різкий початок, я завжди думаю про біполярний розлад».
Джерело: Національний інститут психічного здоров’я США
На власному досвіді. Історія Євгена
Євгену — 36 років. Він працює журналістом у відомому регіональному медіа, пише музику та поезію. Після закінчення університету 2005 року хлопець мав проходити медичну комісію для військкомату. Тоді в Євгена виявили виразку дванадцятипалої кишки.
«Лікували, лікували, і нічого з цього не вийшло. Були сильні болі, і тоді мені лікарка сказала: “Тобі, мабуть, не до нас, а треба сходити в інше місце — до психіатра”. Я пішов. Власне, уже потім я зрозумів, що розлад травлення може якось бути пов’язаний з психічними особливостями.
Мені робили уколи, і це минулося. А пізніше я став розуміти, що щось зі мною відбувається: у мене були перепади настрою, я міг довго перебувати в депресивному стані, днями лежати і нічого не хотіти. І 2008 року знову пішов до фахівця.
Ліки я вживав періодично. До кінця не розбирався, що зі мною відбувається: пройшло — і нормально. Далі вів звичайне життя, вживав алкоголь. За вісім років я знову прийшов до психіатрині і сказав: “Що з цим робити? Сьогодні мені дуже весело, і це триває кілька тижнів. А потім нічого не можу робити, не можу говорити ні з ким”.
Вона знову зі мною попрацювала. У мого батька були певні особливості поведінки, і, зокрема, з цього теж стало зрозуміло, що мій діагноз — БАР».
Які типи біполярного розладу існують
Загалом, зміна фаз манії та депресії відбувається по-різному. Біполярний афективний розлад — досить непередбачуване захворювання, тому варто пам’ятати про індивідуальність його проявів у кожної людини. Наприклад, часом фази можуть тривати один-два дні.
Є також форма БАР зі швидкою зміною фаз — кілька разів на добу, що важче діагностувати і, відповідно, це складніше в лікуванні. Залежно від патернів, за якими чергуються епізоди манії та депресії, виділяють кілька типів біполярного розладу.
Біполярний розлад I. Людина обов’язково переживає один або кілька епізодів манії. Вони тривають не менше семи днів і можуть супроводжуватися психотичними ознаками, або ж є досить сильними, щоб вимагати негайної шпиталізації. Манія може чергуватися з гіпоманіакальними або депресивними епізодами.
Біполярний розлад ІІ. Людина переживає тривалі депресивні епізоди, що чередуються з раптовими гіпоманіакальними епізодами. Проте гіпоманія ніколи не переростає в повноцінний маніакальний епізод.
Циклотимія. Людина має хронічно нестабільний настрій. Протягом двох років (або одного року в дітей та підлітків) вона переживає постійні чергування гіпоманії та легких депресивних симптомів. У людини можуть бути і короткі періоди стабільного настрою, які зазвичай тривають менше восьми тижнів.
Інші типи. Деякі біполярні розлади не мають такої клінічної картини, аби відповідати іншим трьом типам розладів. Однак вони все ще повинні відповідати критеріям аномальних змін настрою. Сюди також відносять розлади, викликані вживанням деяких лікарських засобів чи алкоголю, або через стан здоров’я, зокрема, розсіяний склероз та інсульт.
«Якщо класично ми знаємо біполярний розлад з великою депресією і великою манією, то насправді цих яскравих розладів дуже мало. Їх має 1-1,5% населення. Але є інші — приховані — форми біполярного розладу, які не одразу видно, але вони теж важливі.
Цей розлад нелегко діагностувати, тому що треба дуже прискіпливо шукати коливання настрою й активності. Наприклад, коли людина почувається здоровою, але ці коливання є. Тому коли до мене приходить пацієнт з депресією, то я обов’язково шукаю в анамнезі маленькі гіпоманіакальні “шматочки”», — наголошує Олена Хаустова.
Саме тому існують також більш детальні — клінічні — класифікації біполярного розладу, якими послуговуються фахівці. Це, зокрема, моделі, запропоновані Джеральдом Клерманом та Хагопом Акіскалом, які враховують більше підтипів БАР.
Наприклад, психіатри зважають на змішані депресивні стани, коли в загальній картині пригніченого настрою людина проявляє роздратованість. Це може вказувати саме на біполярну депресію і БАР як такий. Олена пояснює:
«Звернемо увагу на так званий біполярний розлад типу “два з половиною”. У людини є маленькі коливання настрою і активності вгору-вниз. Вони тривають менше, аніж чотири дні. Наприклад, один-два дні людина трохи більш активна або трохи більше роздратована, а інші один-два дні — трохи пригнічена, менш активна.
Це досить тонка діагностика. І людина б не потребувала взагалі допомоги при таких коливаннях. Але в якийсь момент у неї може виникнути великий депресивний епізод. І для того, аби зрозуміти, як його лікувати, ми маємо визначити, чи були в людини такі коливання».
До 1989 року в Міжнародному класифікаторі хвороб замість біполярного розладу фігурувало поняття «маніакально-депресивний психоз». Проте воно не лише стигматизувало хворих, а й некоректно характеризувало саме захворювання — за біполярного розладу І не завжди маніакальні епізоди переростають у психотичні, а за біполярного розладу ІІ фази манії взагалі немає.
Як діагностувати БАР та хто у зоні ризику
Діагностика БАР відбувається згідно з прописаними в Міжнародному класифікаторі хвороб критеріями. Поставити діагноз БАР має право тільки лікар-психіатр на основі психіатричного огляду. Тому сімейному лікарю за підозри біполярного розладу в пацієнта рекомендовано направити його на консультацію до психіатра.
Біполярний розлад можна назвати «розладом молоді». Це пов’язано з тим, що найчастіше перший прояв біполярної депресії стається у 17-30 років, а для уніполярної — у 30-50 років, пояснює Олена Хаустова:
«Ми дуже уважно дивимося на депресії, які виникають у молодих людей, особливо якщо це глибокі депресії з психотичними проявами. Ми одразу ж думаємо, чи це не біполярний розлад, тому що депресія почалася зарано.
Також ми дуже уважні до депресій, які виникають після пологів. Протягом двох тижнів після народження дитини в жінки може тривати так звана baby blues («материнська меланхолія» — ред.).
Це нормально, коли жінка дещо пригнічена, але ми дуже уважні, аби не допустити післяпологову депресію. Тому що близько 40% післяпологових депресій є першим дзвіночком БАР».
Періодами загострення захворювання зазвичай є весна та осінь. До цього призводять чимало чинників — у цей час сезонні ритми накладаються на циркадні ритми і на зниження нашої стресостійкості. Олена Хаустова пояснює, що в міжсезоння загострюється гіпертонічна, виразкова хвороба і багато інших соматичних захворювань. Так само загострюються в міжсезоння і психічні розлади.
Вчені вважають, що на ризик появи БАР в людини можуть впливати будова та функції мозку, генетичні фактори, а також події, що викликають сильний стрес (смерть близької людини, хвороба, важкі стосунки, розлучення чи фінансові проблеми).
Психіатриня зауважує, що генетика та травматичні події життя (особливо у дитинстві або в підліткові роки) будуть зумовлювати трохи більшу вразливість людини щодо можливості виникнення БАР:
«У людини з нестійкою організацією біологічних ритмів під впливом якихось неприємностей може виникнути найперша фаза. Людина може сама вийти з неї, але поступово формується таке реагування. Скажімо, наступні неприємності також “викидатимуть” людину в нього.
Спочатку такі фази зниження настрою обумовлені ситуацією. Але якщо ми кажемо, що формується біполярний розлад, то потім ці фази можуть виникати і без якогось тригера — самостійно. А потім може додаватися і протилежна фаза».
«Так, чувак, давай, погнали!». Історія Євгена
«Манія — це коли в тебе стільки енергії, що ти можеш спати три-чотири години на день і нормально почуватися. Нормально, якщо це триває день чи два, але це відбувається кілька тижнів або навіть місяць! Ти такий заведений бігаєш, у тебе стільки планів, ти не можеш заснути, прокидаєшся — а в голові цілий рій думок. А потім — клац! Це закінчується.
Починається зовсім інший етап, коли думаєш: “А нащо все це? Нащо це життя?” Ти не можеш тижнями з кимось говорити, ти можеш просто лежати на ліжку, з’являються суїцидальні ідеї, бажання безглуздого мазохізму, селфхарму, надумування, яке переслідує тебе цілими днями. І чим далі, тим більше цих епізодів.
На стадії манії спочатку захоплюєшся ідеєю. Коли тобі стає погано — просто закидаєш це на тиждень, на місяць, на рік. А потім знову звідкись з’являється сила: “Так, чувак, давай, погнали! Давай-давай, чувак, все класно, ти найкрутіший!” Бах! І ти знову повертаєшся в цей стан».
Як лікується БАР
Лікування біполярного розладу спрямоване на те, аби зменшити складність і частоту епізодів манії та депресії, аби люди з цим захворюванням могли вести повноцінне та продуктивне життя. Олена наголошує:
«Навіть не зважаючи на те, що людям дуже комфортно в стадії гіпоманії, ми не можемо в ній триматися. Ми неначе забираємо наперед від себе свої життєві сили. Їх забрали зараз в гіпоманію і підготувалися до того, аби далі вскочити в депресію. І поки ці сили наберемо, аби вискочити далі, потрібен час. Тому ми наголошуємо, що обов’язково треба бути в нормальному середньому стані».
Цей середній стан має назву евтимія. Для того, аби її досягти, люди з біполярним розладом І і ІІ мають тривалий час приймати спеціальні ліки, які називаються тимостабілізатори, тобто стабілізатори настрою. Лікар визначає, який препарат це має бути і в якій саме дозі.
Так само визначає лікар і потребу в стаціонарному психіатричному лікуванні. Показаннями до цього може бути, якщо людина є загрозою для себе чи оточення, або в неї виникає суїцидальна налаштованість, і вона може зашкодити собі.
«Це є чітко показаннями для шпиталізації. Проте сучасна психофармакологія є досить потужною. Навіть коли виникають досить складні стани, ми намагаємося лікувати без стаціонару. Стаціонар — це обмежені умови, це не дуже добре. У всіх інших випадках ми все-таки намагаємося тримати амбулаторно».
При лікуванні БАР важливу роль відіграє і самоорганізація людини. Вона має розуміти свій стан, жити в сприятливих умовах без великого стресу і з нормальною соціальною підтримкою, мати алгоритм вирішення власних проблем, аби не провокувати надмірними переживаннями загострення розладу.
Євген розповідає, що коли йому поставили діагноз, то підібрали ліки, завдяки яким зникли великі перепади настрою:
«Ліки — це нейролептики, антидепресант і ламотрин (це для людей, у яких епілепсія). Також з’ясувалося, що цей препарат використовують для лікування біполярного розладу. Ліки коригують. Наприклад, цієї осені я намагався зменшити дозу. Але в жовтні мені стало так погано, що я знову звернувся до психіатра і мені дали додаткові ліки».
Від редакції. Нагадуємо, що жодні медичні препарати та лікарські засоби не можна вживати самостійно без рекомендації фахівця. Ми розповідаємо особисту історію Євгена, яка ретранслює його досвід, але не може замінити консультацію лікаря.
Лікування БАР в комплексі з психотерапією
Психотерапія також може бути ефективною частиною плану лікування людей з біполярним розладом, адже має на меті допомогти виявити та змінити думки, які їх хвилюють, деструктивні емоції та поведінку. Лікування може містити такі методи терапії, як групова та когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)*, а також психоосвіту.
«Усю психотерапію можна розділити на психотерапію низької і високої інтенсивності. Психотерапія низької інтенсивності — це клінічна бесіда з лікарем, освітні курси та онлайн-тестування. Це буде трохи менш ефективно, аніж найбільш рекомендована фактично для всіх розладів КПТ. Вона має дуже велику доказову базу як терапія високої інтенсивності.
Але головне — аби пацієнт був на контакті зі своїм психологом або психіатром, вчасно бачив перших ластівок загострення, вчасно збільшував кількість стабілізаторів настрою, щоб не вийти в загострення, і вчасно отримав терапію, якщо загострення вже виникло».
Більше читайте в нашому випуску: «Хочу піти до психотерапевта». Чого чекати від терапії та якою вона буває
Лікування може також базуватися на таких видах терапії, як інтерперсональна** та соціально-ритмічна***, а також на сімейно-орієнтованій терапії****. Інтенсивне психотерапевтичне втручання на ранніх стадіях біполярного розладу може запобігти або обмежити його повномасштабний початок. Надалі ж воно може допомогти відслідковувати графіки активності, зміни настрою, потреби у сні та харчуванні, а також організувати робочий процес і відпочинок та моніторити поведінкові індикатори загострення.
*Когнітивно-поведінкова терапія передбачає роботу з думками та поведінкою і дозволяє коригувати неусвідомлені, «автоматичні» висновки.
**Інтерперсональна терапія заснована на принципі «тут і зараз» і сфокусована на розв’язанні проблем у вже навних стосунках.
***Соціально-ритмічна терапіяспрямована на підвищення періодичності щоденної поведінки пацієнтів, виходячи з концепції, що порушення циркадної ритміки є основною ознакою розладів настрою.
****Сімейно-орієнтована терапія розроблена для оптимізації клімату всередині сім’ї, корекції стосунків між її членами.
«Пацієнтка прийшла до мене в депресивній фазі. Це була третя депресія, жінці було вже понад 60 років. Ми почали лікувати як звичайну уніполярну депресію. В якийсь момент, коли депресія ще повністю не пішла, пацієнтка сказала, що на неї почали скаржитися діти. Її стало “забагато”. Вона почала командувати більше, аніж це було прийнято в їхній родині. Це стало сигналом, аби з’ясувати природу депресії. Вона виявилася біполярною», — розповідає Олена Хаустова.
Для людини з БАР дуже важливо дотримуватися розпорядку дня, аби нормалізувати її циркадні ритми, відстежувати якість сну, а також не працювати вночі і не зловживати токсичними речовинами. Такі базові речі дозволяють профілактувати в себе загострення розладу.
Євген пояснює: «Справа в тому, що від алкоголю, коли в тебе психічний розлад, стає тільки гірше. Ти просто випив, звечора закрив для себе цю проблему, а вранці вона тобі каже: “Привіт!”
Я загартовуюся, у мене поруч з будинком є купелі. Я щоранку туди ходжу, влітку, взимку, потім — спортзал. Це дозволяє мені перебувати в певному ритмі, інакше просто не можеш почуватися нормально».
Як можуть допомогти близькі
«Торги з тим, що “я здоровий”, трапляються частіше, ніж може здаватися на перший погляд. Приходить людина в депресії, призначаєш антидепресанти. Ти знаєш, що вони мають почати працювати за два тижні, а результат побачиш десь за місяць.
За три-чотири дні людина приходить і каже: “Лікарю, антидепресанти допомогли, у мене вже немає депресії”. Тобто вона радіє, а я — ні, тому що розумію, що у неї цей стан змінився не тому, що спрацювали антидепресанти, а тому, що “перемкнулася” фаза. Мені треба переконувати людину в тому, що в неї біполярний розлад, і що вона має вживати тимостабілізатори, аби не піти в загострення уже в іншій фазі», — розповідає психіатриня.
Чим можуть допомогти близькі? Вони можуть відстежувати перші ознаки загострення, тобто порушення сну, тривалий роздратований настрій чи зменшення або й повну відсутність задоволення від того, що приносило його раніше.
Рідні можуть допомогти побачити ці перші симптоми та ініціювати похід до лікаря, аби він це відкоригував. Також для них важливо знайти золоту середину у ставленні до людини з БАР і розуміти, що з цим захворюванням варто працювати.
«Коли ми кидаємося в крайнощі, то це погано і для родини, і для пацієнта. З одного боку, може виникнути жорстка гіперопіка, коли людина не має право голосу, не має право щось вирішувати у своєму житті. Це — погано. З іншого боку, може бути повне ігнорування хвороби, і тоді вимоги до цього пацієнта будуть такими ж, як до здорової людини. Це теж неправильно», — пояснює Олена Хаустова.
Важливо, аби близькі підтримувати мотивацію людини до продовження лікування і допомагали ставити довгострокові цілі. Тобто людина має розуміти, до чого прагне в житті не сьогодні і зараз, а далі — за півроку чи за рік.
Олена наводить приклад людини, яка увійшла у стабільний стан і хоче кинути лікуватися. При цьому ставить собі мету — навчатися в іноземному університеті. У цей же час рік тому людина мала депресію. Тому для того, аби підійти до часу вступу нормально, варто продовжувати лікування та уважно слідкувати за загальним станом. Олена зауважує: люди дуже не хочуть чути, що вживати ліки потрібно пожиттєво.
«Тому ми завжди кажемо: “Давайте ми ці півроку повживаємо, потім побачимо, наскільки буде стабільно. Якщо стабільно, можемо зменшити дозу, але подовжимо ще на півроку”. Коли йдеш від інтервалу до інтервалу, то людина сама розуміє, чому на ці півроку ще треба вживати ліки.
А я не знаю, може воно настільки стабілізується, що буде все добре? Наприклад, після 50 років симптоматика біполярного розладу починає зменшуватися. Зменшується кількість гормонів — зменшуються коливання настрою. Поки ж триває активна гормональна фаза, то його дуже добре видно».
Наостанок. Історія Євгена
Євген каже: найстрашніше, коли близькі не розуміють, що з тобою відбувається.
А відверта розмова може з’явитися, якщо інші прочитають про захворювання додаткову інформацію.
«Дуже необхідна освіта для того, аби розуміти, що це таке. Якби я знав про це, то значно раніше ідентифікував і не витрачав би роки життя незрозуміло на що.
Коли ти не розумієш, що таке біль у шлунку, то можеш не зрозуміти, коли болить шлунок. Тут така ж сама штука. Багато хто думає, що в тебе поганий настрій, піди, випий. “Давай чарочку і все буде нормально, проспися”. Це не працює в такий спосіб.
Якщо бачиш, що з людиною щось відбувається, завжди можна якось поговорити про це. Знову ж таки, коли людина перебуває в такому стані, вона може й не послухати. Це важкий процес. Має бути бажання і цієї людини, і того, хто хоче з нею поговорити.
У чому часто криється небезпека? У тому, що багато хто думає: “Ха-ха, я творча людина, у мене БАРчик”. Багато хто не розуміє, наскільки це серйозно, і знецінює це. А тут абсолютно нічого веселого немає. Просто твоє життя перетворюється на жах. Ти не можеш нічого довести до кінця.
Якщо хтось має сумніви щодо власного стану, то потрібно подивитися на себе збоку і спитати: “Можливо, мені потрібна допомога?” Це не страшно. Це значно краще, ніж якщо колись настане момент, що просто не буде сил терпіти і захочеться закінчити життя. Життя треба продовжувати, а не зупиняти».
Варто прочитати:
Sarah Freeman. «The Bipolar Diet», «The Bipolar Tooklit»
Kay Jamison. «An Unquiet Mind: A Memoir of Moods and Madness»
David J. Miklowitz. «The Bipolar Disorder Survival Guide, Second Edition: What You and Your Family Need to Know»
Дженніфер Нівен. «Усі яскраві місця»
Варто подивитися:
Документальний фільм «Stephen Fry: The Secret Life of the Manic Depressive», 2006. Part one, part two
«Містер Джонс»/«Mr. Jones», реж. Майк Фіггіс, 1993 рік
«Збірка промінців надії»/«Silver Linings Playbook», реж. Девід Рассел, 2012 рік
«Багно»/«Filth», реж. Джон С. Бейрд, 2013 рік
«Темна конячка»/«The Dark Horse», реж. Джеймс Непер Робертсон, 2014 рік
«Нескінченно білий ведмідь»/«Infinitely Polar Bear», реж. Майя Форбес, 2014 рік
«Дотик вогнем»/«Touched with Fire», реж. Пол Даліо, 2015 рік
«Леді Динаміт»/«Lady Dynamite», 2016-2017 роки