Від образи до пробачення. Чому варто пробачати та як робити це усвідомлено

18 Грудня 2019

Авторки: Юта Коргун, Леся Любченко

«Не засмічуйте свою пам’ять обра́зами, інакше там може просто не залишитися місця для прекрасних моментів»

Ф. М. Достоєвський

Наприкінці року ми звикли не лише підбивати підсумки того, що сталося протягом останніх 12 місяців, але й робити ревізію свого життя. Це для того, аби не входити в новий рік із негативними емоціями, а все погане лишити за межами 12-го удару годинника.

Минає рік — але чи залишає він у минулому суперечки, непорозуміння та недбало кинуті слова, що болем відлунюють у серці? Чи не тягтиметься й далі шлейф накопичених образ? Як відпустити внутрішні переживання, оновитися та рухатися далі?

Попросити вибачення буває дуже складно. Нам здається, що це «б’є» по самооцінці, робить нас слабкими в очах інших, змушує переступити через себе і головне — спонукає визнати, що ми вчинили недобре. З іншого боку, що робити, якщо щиро просиш вибачення про вчинене, але людина наскільки засліплена власним болем, що не має сил прийняти ваше каяття?

Що таке пробачення, як пробачити, не знецінивши пережитих страждань, та чи тотожне пробачення з примиренням — з цими та іншими питаннями спецпроєкт «PsycheЯ»(«ПсихеЯ») розбиралася разом із психологинею та психоаналітикинею Оленою Єрмоленко.

Філологічна довідка. В українській мові вживається кілька слів на позначення цієї дії: «вибач», «пробач», «прости». Якщо перше і друге сприймаються як синоніми, то «прости» асоціюється з християнським «прощенням» — відпущенням гріхів та словом «проща» — походом до святих місць задля замолення гріхів. Відповідно, «прощення» вживається для пробачення більш тяжких провин.

Для початку. Що таке образа й чому ми ображаємось

Чи бувало у вас таке, що чиєсь слово, фраза, вчинок, а іноді навіть погляд викликали шквал негативних почуттів та емоцій?

Пол Екман — американський психолог, професор Каліфорнійського університету в Сан-Франциско — визначає, що в людини існує п’ять універсальних почуттів:

страх, смуток, радість, огида і смуток.

Образа — більш комплексний стан, один з видів вираження гніву. Іноді її супроводжує почуття злості, іноді смутку, страху або огиди. Почуття образи часто трактується як почуття гіркоти, яке пов’язане з розумінням того, що з вами несправедливо поводяться.

Хтось більше схильний до переживання образи, хтось — менше, але факт залишається фактом: відчували її всі.

«Кожен з нас іноді переживає почуття образи до іншої людини. А разом з ним — почуття несправедливості, гніву, болю, злості, роздратування, досади, відчаю і бажання помститися. Злістю ми часто закриваємося від власних страхів і провини, безсилля змінити будь-що, повернути все назад», — пояснює Олена Єрмоленко.

Механізм виникнення образи доволі простий. Наші очікування, припущення і плани не збігаються з реальністю, а тому виникає внутрішнє почуття незадоволеності. Наприклад, у побуті причинами для образи можуть бути такі ситуації: вас не запросили на вечір, куди покликали інших; близька людина забула привітати вас з днем народження; друг не передзвонив або не відповів на повідомлення; вам відмовили у проханні; з вами грубо повелися, наприклад, штовхнули і не перепросили.

У кожної людини існують особисті межі припустимого. Якщо хтось інший їх порушує, ми реагуємо комплексом почуттів, зокрема, й образою. У такому випадку образа — це спосіб донести, що нас це засмутило і ми не хочемо повторення цього.

Якщо ви ображені і застрягли в незавершеній ситуації, знайте, що образа може накопичуватися. Це небезпечно. Образа може оволодіти вашою свідомістю на якийсь час, відкриваючи психологічні рани, які важко вилікувати. Образа сама по собі — це стрес, а постійно згадувати й переживати цю образу — стрес тривалий і стійкий.

Ви навряд чи зашкодите кривдникові, постійно прокручуючи цю токсичну ситуацію в голові та згадуючи подробиці завданої образи. Чим довше ви перебуваєте у ній, тим більше вона обростає новими нюансами — так не завжди можна згадати, що ж образило нас спочатку.

Тому важливо визнавати існування образи на щось чи когось. Ви зможете розібратися в ситуації лише говорячи про неї. Відстеження своїх реакцій допомагає усвідомлювати, що саме викликало образу в конкретній ситуації і чому ми реагуємо у такий спосіб.

Пам’ятайте: обидві сторони несуть відповідальність за скоєну образу. Це не означає, що вони вчинили погано. Йдеться про те, що кривдник та ображена людина однаково причетні до токсичної ситуації. Перший — бо образив, другий — бо ображається.

Так ви пропрацюєте свої мотиви й причини образи, спробуєте проговорити для себе, що стало істинним приводом до конфлікту.

Образа — реакція на подію або слова. Кривдник може навіть не здогадуватися, що образив вас чимось, а тому після того, як ви розберетеся у власних емоціях, поговоріть про них із тим, хто завдав вам болю.

Що таке пробачення й навіщо воно нам

Пробачення — це складне з філософської, психологічної та моральної точки зору явище, яке зазвичай сприймається як позитивна реакція на людські провини.

Дослідження показують, що люди, які легше пробачають, більш щасливі й здорові, ніж ті, хто затаїв образу. Крім того, «процеси пробачення» знижують стресову реактивність (зміну фізіологічного стану організму внаслідок переживання стресу), підвищують оптимізм і полегшують примирення з кривдниками.

Щодо визначення пробачення існують розбіжності. Одні кажуть, що це — емоція або внутрішня установка. Інші вважають, що це — намір або заходи, які треба втілити в житті. Треті розглядають пробачення як певний процес, подібно до того, як Платон визначав любов. Проте більшість із визначень містять два ключових елементи пробачення:

1) умисне звільнення від негативних емоцій, таких як гнів і ворожість, а також неприязнь до кривдника;

2) робота над позитивними емоціями щодо кривдника — випрацювання в собі співчуття і доброзичливості.

«Сенс вибачення — це не загрузнути у своїх образах до кінця життя, заховавши біль і гнів ще глибше, а прожити свої почуття, нейтралізувати їх і знеструмити джерело болю», — вважає Олена Ермоленко.

Виділяють два види пробачення: вольове і емоційне.

Вольове пробачення — це намір відмовитися від помсти або ігнорування кривдника та попри все ставитися до нього людяно.

Емоційне пробачення — зміна негативних емоцій непрощення на позитивні та ті, що спрямовані на благо інших. Примирення — взаємне відновленнядовіри у стосунках.

Пробачення допомагає людині з часом пережити перенесену або завдану іншою людиною шкоду, а також її негативні наслідки як для кривдника, так і для тих, кого образили. Якщо образа породжує агресію і помсту, то пробачення зупиняє цей потік болю і страждань.

«Поки ми не пробачили, ми потрапляємо в подібні ситуації та вибираємо людей, схожих на кривдників. Ми сподіваємося виправити власне минуле, заслужити їхню любов або переграти ситуацію з минулого з іншим фіналом. Але фактично проживаємо знову і знову одну й ту саму травму», — каже експертка.

Як зазначає Олена, у її практиці робота з образою на коханих або батьків є одним із найбільш поширених запитів. Йдеться про кризи в стосунках та накопичені за роки спільного життя образи один на одного.

«Наприклад: “Я для неї стільки років старався, а вона — егоїстка…”, “Я йому всю себе віддала, відмовилася від кар’єри, подруг, а він…”. Іноді буває так, що людина проектує на партнера ті образи й очікування, які не були задоволені її батьками. У таких випадках показана психотерапія», — додає Олена.

Але зі стосунками з батьками може бути важче. Як зазначає фахівчиня, батьків, на відміну від партнерів, не обирають, і в цьому випадку дитина знаходиться в залежному становищі від них. Часто звертаються з тим, що дитину недостатньо любили, приділяли їй мало уваги, чинили фізіологічне або емоційне насильство, ревнували до братів чи сестер. Або й узагалі — не приймали цю дитину та цуралися її.

Важливо працювати з негативними емоціями і звертатися по допомогу, якщо самостійно не вдається впоратися.

«Може статися так, що людина переповнена почуттям болю та несправедливості, коли накопичилося занадто багато образ протягом усього життя або навіть з дитячих років. У неї може бути недостатньо ресурсу, і вона може потребувати допомоги психолога, аби звільнитися від важкого тягаря минулого. Усвідомлення цього факту також може стати першим кроком на шляху до пробачення», — пояснює експертка.

До речі, у психотерапії немає обов’язкової умови пробачення. Завдання психотерапевта у такому випадку — допомогти клієнтові осмислити цей досвід, пережити його та знайти ресурси, з якими людина зможе рухатися далі і жити щасливо.

Пробачення може відбутися, а може не відбутися — це вже особистий вибір людини. Не варто плутати вибір «так, я можу і хочу пробачити» з наслідуванням стереотипів в дусі «я обов’язково повинен/повинна пробачити».

Трапляється й таке, що ми чекаємо вибачення від близької людини за щось, але цього не відбувається. Ми відсторонюємося від кривдника з упевненістю, що він чи вона самостійно здогадається, чим вас образили. У такому випадку діалог — найліпша стратегія.

«Образа — це невиправдані очікування. Якщо мова йде про кохану людину, то найкраща профілактика образи — це озвучувати свої очікування один одному, не сподіватися, що партнер прочитає твої думки і таємні бажання, а говорити з ним або з нею про свої уподобання, надії, обговорювати плани тощо», — пояснює психологиня.

Якщо ви відчуваєте образу, набагато продуктивніше сказати: «я злюся на тебе»; «твої слова змусили мене зніяковіти»; «я засмучуюся через те, що ти не виконав свої обіцянки». Такий підхід до висловлення почуттів веде до вирішення конфліктної ситуації, окреслення особистих кордонів і до більш гармонійних стосунків з людьми, що нас оточують.

Що означає «пробачити»?

Пробачити по-справжньому — це не означає погодитися з тим, що сталося, раптово почати довіряти кривдникові, відновити стосунки, домогтися справедливості або отримати задоволення. Це не означає зрадити себе або забути те, що трапилося. Це навіть не означає відповісти на прохання про вибачення.

У пробаченні важливо те, що ви висловили та прийняли свої почуття, своє ставлення, усвідомили, який біль або шкоду заподіяла вам інша людина. Разом з цим усвідомленням ми отримуємо життєвий досвід, який допоможе не допускати подібних поведінки й ставлення у майбутньому.

«Пробачити непросто. Пробачення не трапляється вмить. Це складний, іноді — тривалий процес. Щоб пробачити по-справжньому, потрібно визнати правду — біль і печаль, нанесену нам шкоду, гнів, який ми відчували у відповідь, огиду, бажання покарати і помститися. Пробачити — це погодитися з минулим і не вимагати компенсувати збитки. Пробачити не тільки кривдника, а й себе. Припинити звинувачувати себе за те, що не змогли захиститися від того, що сталося. Прийняти своє безсилля і своє горе як досвід, який пережили», — каже Олена.

Пробачення може відбуватися на різних рівнях. Для когось пробачити означає сказати про це у вічі людині, котра завдала болю (вербалізувати і заявити про свою готовність відпустити образу), а для когось — нічого не говорити, але зробити внутрішній акт пробачення.

«Перш за все, пробачати варто для себе. Так ми відкриваємо двері до особистого звільнення. Коли ми відпускаємо образу, то отримуємо свободу вибору. Образа більше не контролює наші дії, думки та рішення», — відзначає психоаналітикиня.

Темний бік пробачень. Чи усіх треба вибачати?

Багато людей теоретично визнають, що образа, ненависть, злість — це той тягар, який дуже важко носити і з яким нелегко жити. Проте далеко не всі завжди готові полишати ці почуття, пробачивши своїх кривдників.

Пробачення може бути проблематичним. Особливо коли сторона, яка завдала болю, або пропонує нещире вибачення, або взагалі нічого не робить.

На що важливо звертати увагу, коли ви вирішуєте, чи пробачати іншій людині, чи ні?На ступінь важкості вчинку, його регулярність, а також поведінку кривдника, його можливості і бажання виправити ситуацію.

Існують і сценарії, в яких пробачення — не найкращий шлях. Наприклад, якщо людина постраждала від домашнього насильства та постійно і без належних підстав пробачає кривдникові. Так вона лише «підживлює» насильство.

Дослідження показують, що люди, які пробачають аб’юзерам, можуть з більшою ймовірністю залишитися в стосунках з ними. Пробачення кривдника запускає новий цикл насильства: опісля будуть романтичний період, нові побиття, вибачення з боку насильника та пробачення із боку постраждалої людини.

Чи варто пробачати регулярне фізичне або психологічне насильство, постійну брехню, невиконані обіцянки або байдужість людини, яку вважаєш близькою? Відповідь проста: якщо стосунки завдають болю, то, можливо, настав час вам усвідомити власну цінність.

Насправді, ви не зобов’язані зберігати стосунки з тими, хто своїми діями знецінює вашу гідність. Для прийняття рішення необхідно пропрацювати почуття, максимально об’єктивно проаналізувати ситуацію та дійти висновків — вони й ляжуть в основу вашого життєвого досвіду.

«Спираючись на цей досвід, людина будує своє майбутнє. Якщо йдеться про токсичні стосунки, в яких людина зазнала фізичного, емоційного або сексуального насильства, кінцевим етапом аналізу ситуації може стати таке: прожити свої почуття, висловити їх, дати їм право бути. А потім припинити будь-яке спілкування з кривдником, навіть якщо йдеться про батьків, і ніколи не вступати в подібні стосунки», — зауважує психологиня.

Важливо розуміти, що сам факт пробачення ще не означає примирення. Також після пробачення не обов’язково повертатися до тих же стосунків або приймати ту ж саму шкідливу поведінку від вашого кривдника.

У цьому випадку рішення про припинення спілкування або зміна його кількості чи якості — це вибудовування особистих кордонів через правило «зі мною не можна так чинити».

«Пробачити людині не означає, що вона повинна залишатися у вашому житті. Це рішення — за вами. Пробачення дає вам силу, щоб відпустити людину і залишити її в минулому, очистити своє оточення, позбутися від хворобливих стосунків і рухатися далі», — зазначає Олена.

Коли не варто прощати:

— якщо кривдник не бере на себе відповідальність за свої дії;

— якщо провини регулярно повторюються;

— якщо він наражає людину на небезпеку (є загроза фізичному здоров’ю і життю);

— якщо вчинки завдають серйозної шкоди психіці та емоційному станові.

Просити вибачення — що це?

З дитинства нас вчать просити вибачення після помилок і неправильних дій. Але часто навіть у зрілому віці ми не вміємо цього робити. У кращому випадку процес реалізується тихим словом «пробач». При цьому ми можемо бути нещирими у своїх словах та лишатися впевненими у своїй правоті.

Визнання помилок і прохання про вибачення не робить вас слабкою людиною. Визнавати свої помилки важко, а вибачатися за них ще складніше, однак без вибачень не обійтися, якщо ви хочете зберегти стосунки. Потрібно вчитися прощати не тільки іншого, а й самого себе, каже психологиня:

«Перше і найголовніше — це сказати “пробач мені” і щиро шкодувати про те, що трапилося. Далі, незалежно від реакції, прожити всі супутні почуття каяття, гніву на самого себе, досади, смутку, печалі, припинити звинувачувати себе за те, що сталося. Прийняти своє безсилля і своє горе, як досвід, котрий трапився».

Аби полегшити процес пробачення, варто розуміти, як і чому інші люди потрапляють в ситуацію жорстокості. Щось спонукало їх стати такими, що завдають вам болю. Вони були сформовані певними проблемами та несприятливими обставинами у своєму житті. Ми не можемо знати про ці проблеми, але можемо здогадуватися про них.

Пробачити означає зрозуміти джерело зла і жорстокості. А ви — той, хто має прийняти вибачення — всередині теж є недосконалою особистістю. Одного дня ви можете опинитися на місці людини, яка проситиме про прощення. Аби пробачити, варто розширити власну етичну уяву.

https://youtu.be/d-K5btaxEFY

Якщо ви відчуваєте образу й не можете пробачити

На усвідомлене пробачення може піти багато часу й сил. Як зазначає Олена, треба працювати над цим. До того ж, на заваді вам стане не лінь, а опір і психічний захист (схожий на той, який захищає нас від болю).

Вам потрібно прожити усі свої почуття — і позитивні, і негативні — з позиції спостерігача. Очікувано, що людині, яка отримала психічні травми, може бути складно витримати таку емоційну напругу.

«Для опрацювання образи, проживання почуттів і пробачення може знадобитися допомога кваліфікованого психолога. У процесі психотерапії пропрацьовуються ситуації з минулого, і людина звикає до усвідомленості, яка в майбутньому допомагає їй самостійно справлятися без допомоги фахівця», — зазначає фахівчиня.

Олена радить спробувати виконати письмово вправу, описану в книзі В.Ф. Мартіна «Чотири кроки до прощення». Залишившись наодинці із блокнотом та ручкою, згадайте ситуацію або людину, яку вам складно пробачити. Отже:

Крок 1: Вкажіть людину, яку ви волієте пробачити, і опишіть, за що саме.

Крок 2: Підтвердіть ваші почуття, що стосуються цієї ситуації. Найкраще, якщо це ваші щирі і найнеприємніші почуття, а не люб’язні і ввічливі. Ви повинні почати з того, що ви насправді відчуваєте. Висловіть своє бажання бути відкритим хоча б до можливості позбавитися від цих почуттів.

Крок 3: Вкажіть переваги, які ви отримаєте від пробачення. Це буде протилежним тому, що ви зараз відчуваєте. Потенційно печаль може стати щастям, гнів — примиренням, тяжкість — відчуттям легкості тощо.

Якщо ви не впевнені в перевагах, просто виберіть кілька загальних хороших почуттів, які ви хотіли б відчути у цей момент (бути щасливішим, вільнішим, впевненішим тощо). Спробуйте уявити, наскільки краще ви себе почуватимете, коли пробачите людині.

Крок 4: Поставте перед собою мету — пробачити. Тоді ви зможете сформулювати для себе бажаний результат: пробачити конкретній людині за певний проступок і здобути переваги після того.

Замість висновку

«Ми маємо пробачити, бо колись теж потребуватимемо, щоб пробачили нам».

Кожній людині є перед ким вибачитися і є кого пробачити. Але пробачати чи ні — вирішувати вам. Будьте чесні з собою, не примушуйте себе ні до чого. Дозвольте речам відбуватися природно. Можливо, серед них буде й те саме прощення, яке наповнить вас щирою радістю.

Це — не класичний текст або опитувальник. Для нас не так важливі ваші результати, як те, чи зможете ви самі для себе чесно відповісти на питання. Згадайте образи, які завдали вам або які завдали ви. Використовуйте ці питання як маршрут для пропрацювання ситуації. Будьте щирими.

(опитувальник)

<p>

<span id="mce_marker" data-mce-type="bookmark"></span><span id="__caret">_</span>(function(d,s,id){var js,fjs=d.getElementsByTagName(s)[0];if(d.getElementById(id))return;js=d.createElement(s);js.id=id;js.src='https://embed.ex.co/sdk.js';fjs.parentNode.insertBefore(js,fjs);}(document,'script','playbuzz-sdk'));

// ]]></script>

</p>

Джерела

— Juliana Breines Ph.D. “Does Forgiveness Have a Dark Side?”

— Paul Hughes and Brandon Warmke. "Forgiveness", The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Fall 2014 Edition)

— Richard B. Joelson. Saying “I’m Sorry” 4 guidelines for an effective apology

— Олена Єрмоленко.Як пробачити образу

Що почитати:

Елісон Бекдел. «FunHome»

Віктор Франкл. «Людина у пошуку справжнього сенсу»
Федір Достоєвський. «Брати Карамазови»

Марія Парр. «Тоня Гліммердал»

Що подивитись:

Carmelle Kemp. Why Forgiveness is Unnecessary.

The Nature of Forgiveness. Is it Different from Compassion?

Sarah Montana. The Real Risk of Forgiveness–And Why It’s Worth It.
Серіал «Ворожнеча»/«Feud» (2017 — дотепер)

поділитися