Чому відроджувати санстанцію немає сенсу

08 Серпня 2019

Після закриття Державної санітарно-епідеміологічної служби України, регулярно звучать пропозиції, що її треба реінкарнувати у тій чи іншій формі. Вчора натрапила на черговий матеріал з пропозиціями створення чогось, що вже існує.

Держсанепідслужба була створена близько 95-ти років тому як інструмент для боротьби з епідеміями. СЕС (санітарно-епідеміологічні станції) були частиною централізованої системи органів, установ, закладів та підрозділів санітарно-епідеміологічного профілю. Вона мала низку завдань, що стосуються профілактики інфекційних та професійних хвороб, отруєнь, радіаційних уражень людей та шкідливого впливу факторів навколишнього середовища. Але по факту ця служба займалася зовсім іншими завданнями.

З моменту надання СЕС повноважень видавати бізнесу дозволи (на той час це не лише заклади харчування, а й приватизація земельних ділянок, капітальні забудови, висновки на імпортований товар) значна частина діяльності структури оберталася довкола цієї прибуткової справи.

Підрозділи часто очолювали хабарники, яким було зовсім не до запобігання хвороб та піклування про здоров’я українців. Було цілком нормально вимагати гроші за “перевірки” та отримання дозволів, домовлятися за своїх або просто розкрадати бюджетні кошти. Ось лише одна історія про те, як головний санітарний лікар країни разом з колегами розробляли та впроваджували схему для розкрадань. Про жодні ефективні перевірки та контроль у переважній більшості випадків не йшлося взагалі. У тому числі через жахливу неефективність СЕС свого часу, сьогодні в Україні ми маємо спалахи захворювань, які вже давно мали бути забутими українцями.

Ліквідацію СЕС було оголошено лише після того, як майже всі її контролюючі та дозвільні функції були передані до інших організацій відповідною постановою у 2014 році. А в березні 2017 року Кабмін прийняв рішення про ліквідацію Держсанепідслужби. Її функції вже виконували МОЗ України, Держпраці та Держпродспоживслужба. Наразі ці функції також частково виконує і новостворений Центр громадського здоров’я України.

Зараз немає потреби створювати нову організацію чи реінкарнувати СЕС. Адже вже існує заклад, який виконує практично такі ж функції як і, до прикладу, CDC (Центри з контролю та профілактики захворювань в США).

Центр громадського здоров’я МОЗ України є санітарно-профілактичним закладом охорони здоров’я. Головні завдання Центру фактично такі ж як і в CDC. В основному це завдання у сфері громадського здоров’я — здійснення епідемічного нагляду, виконання повноважень щодо захисту населення від інфекційних та неінфекційних захворювань, лабораторній діяльності, біобезпеки та безпеки крові. Тут більш докладно про мету і завдання ЦГЗ.

Крім цього, Центр громадського здоров'я створює мережу регіональних центрів по всій країні. 13 областей вже юридично їх створили.

Водночас ЦГЗ вже співпрацює з колегами із США в сфері громадського здоров’я. Вони наразі виконують три спільних проекти з CDC (відповідь на епідемію кору, оптимізація лабораторної мережі та покращення результатів лікування ВІЛ). Також ЦГЗ є членом Міжнародної асоціації інститутів громадського здоров’я. Засновники асоціації — CDC та Фінський інститут громадського здоров’я.

Інструмент різного роду об’єднань та створення нових інституцій з дублюванням функціоналу вже існуючих — дуже легко може бути використаний для усунення “незручних” людей та повернення старих “професіоналів” з СЕС. На жаль, якість аргументації щодо доцільності подібних нововведень вказує саме на подібну мотивацію.