Де знаходиться поліція, коли нападають на бригади швидкої допомоги | Уляна Супрун

Василь Іванович Копинець — лікар-терапевт Тячівської районної лікарні №1, працює в бригаді екстреної медичної допомоги. Василю 64 років, більш як 40 з них він працює лікарем. У неділю 21 червня він у складі бригади з трьох людей (водій та фельдшер) виїхав на виклик в село, яке знаходиться за 6 кілометрів від Тячева. Диспетчер повідомив, що на місці трапилося ДТП. Лікар одразу ж попросив викликати поліцію також.

На місці події знаходилася компанія приблизно з 10 людей молодого віку. Зі слів Василя, було схоже, що вони були напідпитку чи під впливом якихось речовин. Лікар з фельдшером одразу направилися до однієї з машин, адже побачили, що всередині була людина, якій необхідно надати медичну допомогу. В автомобілі була дівчина без свідомості.

На вулиці вже було темно, тож лікарю з фельдшером довелося підсвічувати телефоном, аби щось побачити та почати надавати допомогу. Але фактично одразу хтось із компанії людей вдарив Василя, далі його повалили на землю і почали бити ногами кілька людей.

Водій та фельдшер почали його захищати, зокрема, на місце події вже зійшлися місцеві люди з села, які втрутилися також та відтягували людей, які почали бити лікаря. Після цього Василь, попри отримані травми, разом з фельдшером перемістив дівчину з авто до швидкої та почав надавати їй медичну допомогу. Коли бригада швидкої уже почала від’їжджати з місця події, назустріч їхала поліція — з моменту виклику поліції диспетчером пройшло близько 40 хвилин.

Хоча під час нападу на лікаря, водій ще раз подзвонив у поліцію, повідомити про це і попросити, аби поліцейські їхали швидше. Він додзвонився не з першого разу. Згодом поліція передзвонила до водія з питанням, чи треба їм точно їхати (!). Тобто поліція навіть після повідомлення про ДТП не надто поспішала на місце подій. До того ж, за словами лікаря і його колег, у районі таке відбувається регулярно. Наприклад, коли трапляється аварія, швидка приїжджає завжди значно швидше, поліції на місці ще немає.

Дівчину доставили в реанімацію. Після цього лікар звернувся за меддопомогою. Василю розсікли губу, зламали перенісся у двох місцях, у нього струс мозку (закрита черепно-мозкова травма — гематома лобової частини голови), ймовірно зламане ребро (поки він не мав змоги зробити знімок). Заяву в поліцію він подав, зараз перебуває на лікарняному. Чомусь слідчий не може приїхати взяти у Василя свідчення, тож він сам планує поїхати до слідчого.

Крім цього всього, Василь працює у складі бригади швидкої меддопомоги, яка виїжджає на виклики до пацієнтів з COVID-19. Наразі у лікарні не вистачає персоналу через відпустки чи звільнення медпрацівників. Тож загалом є дві бригади, які чергують через день. Тепер, коли Василь через побиття залишається на лікарняному, повноцінно може працювати лише одна бригада.

Ситуація, коли нападають на лікарів екстреної медичної допомоги, які щодня рятують людські життя, обурлива та неприпустима. Що найгірше, такі випадки — непоодинокі, вони систематично відбуваються по всій країні.

Після погроз та легких тілесних ушкоджень працівники бригад екстреної меддопомоги зазвичай не звертаються до правоохоронців, пояснюючи це відсутністю часу, коштів на отримання належної правової допомоги для захисту своїх прав тощо. Подібні випадки часто не фіксуються в статистиці, а конфлікти і погрози не беруться на облік.

Впродовж 2013-2017 років в Україні було зареєстровано 543 злочини (з них 152 у 2017 році), вчинені проти життя і здоров’я медичних працівників під час виконання ними службових обов’язків, троє із яких померли. За останні роки такої статистики у відкритих джерелах немає, утім скоріше за все, кількість нападів чи погроз не зменшилася.

Коли ми були в МОЗ України ми почали працювати над тим, аби покращити захист медиків у таких ситуаціях. У вересні 2018 року ми підписали Меморандум з Національна поліція України. Він серед іншого передбачав, що працівники поліції мають супроводжувати медичного працівника, якщо він чи вона звернулися до поліції, виїзди на такі виклики мають бути пріоритетними. Окремо мало розглядатися питання щодо посилення кримінальної відповідальності за погрози та посягання на життя медичних працівників під час виконання ними службових обов’язків.

Також у ВРУ було зареєстровано законопроєкт № 6311 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення безпечних умов надання медичної допомоги”. Він мав на меті покращити захист медпрацівників, зокрема, через супровід працівника поліції у разі потреби та посилити кримінальну відповідальність за напади, погрози, завдання тілесних ушкоджень медпрацівникам під час виконання ними своєї роботи. Але законопроєкт було відкликано у серпні 2019 року, коли відбулася зміна парламенту. На цьому все. Жодних змін у цьому напрямку не відбулося.

Сьогодні, коли медики знаходяться на передовій боротьби з COVID-19, вони мають бути надійно захищені не лише від вірусу з допомогою засобів індивідуального захисту. Але й від людей, які порушуючи будь-які норми моралі, людяності та закону дозволяють собі вчиняти фізичне чи психологічне насилля над людьми, які рятують їм життя чи життя їхніх близьких.

Медичні працівники мають бути захищені, а не самі ставати пацієнтами через напади людей, яким вони намагаються допомогти. Історії Василя та ще сотень медиків, на яких було скоєно напади, не повинні траплятися у цивілізованому суспільстві.