Виступ під час Глобальної конференції з первинної медико-санітарної допомоги в Астані
05 Листопада 2018
В Україні триває докорінна трансформація системи охорони здоров'я. Ми відходимо від застарілої совєцької системи Семашко, що базувалась на утримувані медзакладів, до моделі, що орієнтується на пацієнта та медичні послуги, які він отримує. Головний вектор нашої трансформації - перехід від ліквідації наслідків хвороби (стаціонарної допомоги) до роботи “на випередження” - сильної системи громадського здоров'я та розвинутої мережі первинної медичної допомоги. Це і є нашими пріоритетами у державній політиці.
На етапі розробки “дорожньої карти” трансформації ми стикалися з питаннями - як не залишити нікого поза системою? І на мою думку, нам це таки вдалось. Шлях, який ми обрали, забезпечує врахування потреб усіх уразливих груп населення.
Передусім - ми дали пацієнтам право вибору. Ще донедавна українцям “призначали” дільничного лікаря за місцем реєстрації. Їм вказували, до якої клініки або лікарні звертатися. Ми скасували цю вимогу, і тепер пацієнти можуть обрати свого лікаря первинної медичної допомоги в будь-якому закладі - як в державному, так і в приватному, за умови, що цей заклад підписав договір з Національною службою охорони здоров'я України. Це особливо важливо для уразливих груп населення, наприклад, для вимушених переселенців.
Внаслідок вторгнення російських військових в Крим та незаконної анексії півострова Російською Федерацією, а також через військову окупацію частини територій на Сході України майже 1,5 мільйона українців були вимушені залишити свої домівки. Завдяки трансформації системи охорони здоров’я всі вони більше не прив'язані до офіційного місця реєстрації – тобто не змушені звертатися за медичною допомогою лише за місцем “прописки”. Тепер вони можуть обрати будь-якого лікаря первинної медичної допомоги там, де вони наразі проживають. Ці люди пережили багато негараздів, адже залишили більшу частину свого майна, домівки, та близьких людей. Постійний доступ до медичної допомоги для кожного з них є вкрай необхідним.
Друге, але не менш важливе – це інтегрованість медичної системи. Ми розпочали трансформацію системи охорони здоров’я з первинної ланки, прагнули зміцнити її та зробити більш надійною. Створили Національну службу охорони здоров'я України, яка є єдиним замовником медичних послуг. Вона оплачує з державних коштів роботу лікарів на основі капітаційної ставки. З того часу, як ми розпочали ці зміни – а це лише шість місяців – понад 20 мільйонів українців, фактично кожен другий, підписали декларації зі своїми лікарями. Зарплати багатьох сімейних лікарів, терапевтів та педіатрів збільшилися в 2-3 рази через запровадження капітаційної ставки. Тож лікарі теж зацікавлені у трансформації медицини.
Ми створили захищену електронну систему охорони здоров'я, яка є фундаментом для усіх процесів. Вона містить дані про усіх пацієнтів, лікарів та медзаклади, які приєдналися до реформи.
Що це змінило? Це дозволило нам звільнити пацієнтів від тих вимог, яких вони мали дотримуватися раніше, наприклад, звертатися лише до конкретного лікаря чи показувати всі особисті документи. В системі електронного здоров’я це замінили на прості форми в режимі он-лайн без необхідності пред’явлення великої кількості різних документів. Це допомогло нам інтегрувати в систему тих пацієнтів, які належать до найбільш вразливих груп населення, які не бажають приходити у медзаклад та показувати всі свої особисті документи представникам державної системи. Тепер їм не потрібно це робити, щоб зареєструватися в системі електронного здоров’я. Їхні дані належать тільки їм. Це вплинуло на багато інших речей, у тому числі на повернення довіри громадян до влади.
Третє – інклюзивність системи. Національна служба охорони здоров'я України підписує контракти з державними установами, з приватними установами, і - що є унікальним явищем – з неурядовими організаціями. Наприклад, ГО “Мережа людей, які живуть з ВІЛ”. Вони відкрили клініки первинної медичної допомоги, в яких можуть обслуговуватись як пацієнти з ВІЛ, так і будь-які інші пацієнти. Сімейні лікарі у цих клініках проходили спеціальну підготовку для того, щоб надавати кваліфіковані медичні послуги для таких пацієнтів.
Ще одна частина великої трансформації, що відбувається в Україні, – клініки, дружні до молоді. На відкритті цієї конференції виступала Яна Панфілова. Вона фактично була спікеркою від усієї молоді – озвучила їхню позицію, підказала нам, на що звернути увагу. І ми це зробили. Клініки, дружні до молоді, – заклади, в яких молоді люди, як Яна, можуть прийти і поговорити з лікарем або педіатром, спитати про ВІЛ, про захворювання, що передаються статевим шляхом, про вагітність – усе це, почуваючи себе в повній безпеці. Усе, про що йдеться в кабінеті клініки, є конфіденційною інформацією і залишається між пацієнтом та лікарем. У таких клініках пацієнту пропонують безкоштовне тестування на ВІЛ, гепатит В, тести на вагітність тощо. Підлітки почуваються впевнено, тому що усі надані їм послуги є конфіденційними.
Однак, крім недовіри до системи та браку конфіденційності, існують й інші ризики для нашої молоді. Так, за інформацією ОБСЄ, 23 дитини отримали поранення або померли лише в 2018 році через війну на Сході України. 30 вересня внаслідок вибуху міни в окупованому росіянами місті Горлівка загинули троє підлітків. Згідно з інформацією ЮНІСЕФ, 220 тисяч українських дітей знаходяться під постійною загрозою поранення або смерті внаслідок вибухів наземних мін.
У Алма-Атинській декларації, прийнятій у 1978 році, було вказано: “Прийнятного рівня здоров'я для всіх народів світу можна досягти до 2000 року за умови більш повного та ефективного використання світових ресурсів, значна частина яких сьогодні витрачається на озброєння і військові конфлікти”. В тексті, який ми прийняли на нашій конференції, йдеться, що “якщо ми не будемо діяти негайно, ми й далі будемо втрачати життя внаслідок передчасних смертей через війни, насильство, епідемії тощо”.
Хочу наголосити, що дотримання даних країною зобов’язань – це основа світового порядку та справедливості для кожного.
Тому закликаю усі країни до цього простого, але важливого кроку. Найбільшою перешкодою на шляху до досягнення Україною загального охоплення населення медичними послугами на основі надійної первинної медичної допомоги залишається російська військова окупація, а також гібридна війна, яку вона веде через дезінформацію та втручання у культурну сферу в Україні.
Сьогодні я одягнула особливу футболку. Це – Олег Сенцов, український політичний в'язень, якого незаконно утримують в Росії. До нього не допускають ні українського Омбудсмена, ні українських чи міжнародних лікарів, через що ми не можемо оцінити реальний стан його здоров‘я, особливо після 145 днів протестного голодування. Вчора Олег став лауреатом премії Сахарова “За свободу думки”, але він не зможе отримати її 12 грудня особисто, бо залишається незаконно ув'язненим в РФ. Його вивезли з рідного Криму та відправили у в'язницю після інсценованого судового процесу, де йому присудили 20 років позбавлення волі у колонії суворого режиму.
Лише після того, як припиняться порушення прав людини, коли Російська Федерація почне дотримуватися принципів міжнародного права, ми зможемо успішно розбудовувати глобальний порядок та досягти такого рівня, щоб усі ми мали доступ до медичної допомоги, щоб у кожній країні панували мир та процвітання.
Отже, потрібно допомагати найбільш вразливим групам населення, незалежно від того, чи це ВІЛ-позитивні пацієнти, чи представники молоді, чи ВПО, чи політичні в’язні. Давайте звернемо увагу на всіх цих людей та будемо гарантувати, що кожна угода, яку укладає світова спільнота, враховує і їхні потреби.
Текст виступу англійською