Які зміни відбуваються в тубдиспансерах і чому

05 Березня 2020

Зараз в соціальних мережах і медіа дуже активно обговорюється питання змін у наданні медичної допомоги людям, які мають туберкульоз. Без маніпуляцій, поширення фейків і залякування, звісно, не обійшлося. Мовляв, тубдиспансери закриють, хворі на туберкульоз залишаться на вулиці та будуть поширювати хворобу серед здорових людей. Але це зовсім не так.

Якщо коротко: система надання протитуберкульозної медичної допомоги в Україні зараз вкрай застаріла та залишилася нам у спадок ще від Совєцького Союзу. На той час, коли ця система створювалася, не було ефективних ліків проти туберкульозу, тому пацієнтів розміщували у протитуберкульозні лікарні, диспансери або санаторії на тривалий час. Тепер такі ліки є, вони доступні в Україні і за пару тижнів їх прийому людина припиняє поширювати хворобу. Але попри це система все одно залишилася застарілою.

Вона неефективна в плані лікування і доцільності витрачання коштів, а головне — згубна для пацієнтів. Те, що відбудеться з квітня 2020 року, — це впевнений крок, аби систему змінити та підлаштувати під найкращі міжнародні практики, які існують у світі.

Як зараз виглядає ситуація з туберкульозом в Україні:

Як зараз надається допомога:

Лікування в більшості тубдиспансерів України є неефективним, небезпечним для пацієнтів та для епідеміологічної ситуації в Україні. Чому?

Натомість в Україні середня тривалість перебування хворого в туберкульозному диспансері — 87,94 дні. В деяких регіонах навіть більша за 100 днів. Приміром, у Полтавській області тривалість перебування пацієнта на ліжку становить 130 днів, на Луганщині — 127.

Загалом таке лікування сприяє внутрішньому інфікуванню хворих, викликає стійкість до протитуберкульозних препаратів, призводить до надмірних витрат бюджетних коштів, ізолює людину, обмежує її права та часто принижує гідність.

Багато диспансерів є неефективними не лише у плані лікування, а також витрачання бюджетних коштів. Є лікарні, де невелику кількість пацієнтів обслуговує більша частина медичного (лікарі, медсестри, санітарки) та немедичного персоналу (бухгалтери, охоронці, двірники). Додаткові і дуже великі витрати також йдуть на утримання стін та великих територій диспансерів.

Приклад такого кейсу на Чернігівщині:

Як має бути:

За рекомендацією ВООЗ, Україна має рішуче впроваджувати сучасні форми амбулаторного лікування. Такі пацієнтоорієнтовані підходи впроваджуються зараз в Україні. Вони передбачають, що за відсутності спеціальних застережень пацієнт може продовжувати лікування вдома під наглядом медичних працівників. Це допоможе розвантажити лікарні й створити гідні умови для тих пацієнтів, які обов’язково потребують стаціонарного лікування туберкульозу.

І в Україні вже є успішні приклади впровадження сучасних підходів у лікуванні туберкульозу. Наприклад, в Одесі:

Одеський обласний центр соціально значущих хвороб поєднали лікування туберкульозу і ВІЛ — об’єднали три тубдиспансери і Центр протидії СНІДу. Рішення про об’єднання саме цих медзакладів не випадкове. Адже на Одещині щороку реєструють понад 3 тисячі нових випадків хвороби на туберкульоз, з них половина також має ВІЛ. Об’єднання закладів дало можливість підходити до вирішення ситуації комплексно.

Що буде замість тубдиспансерів:

Перша — це старт нового принципу фінансування медичних послуг з квітня 2020 року. Що якісніші послуги надаватиме медзаклад, то кращими будуть фінансування та можливості для розвитку. Йдеться про якість надання послуг і виконання вимог НСЗУ.

Друга — в листопаді минулого року Кабмін ухвалив Концепцію розвитку системи протитуберкульозної медичної допомоги населенню.  Один з пунктів передбачає здійснення реорганізації та злиття протитуберкульозних закладів в єдиний в регіоні заклад такого профілю.

Не ведіться на провокативні заголовки і сумнівні матеріали, які активно поширюють брехню і маніпуляції про процес змін у тубдиспансерах. Раджу окремо уважно прочитати і поширити правдиві матеріали з докладним поясненням ситуації:

Кілька важливих дописів про туберкульоз:

поділитися