Чим небезпечні самопожертва та брак уваги до себе

23 Лютого 2020

Нещодавно The Guardian опублікували блог-пост про те, що “піклування про себе” — тренд 2010-х — себе не те що вичерпав, а й став шкідливим для людських відносин. Мовляв, люди обирають власний спокій і комфорт, замість щоби допомагати іншим. 

Ймовірно, ухил в бік індивідуалізму і зосередженості на собі в деяких спільнотах справді міг стати надмірним. Та ми замислилися: чи ця теза справедлива для України? Як пов’язані піклування про інших, про себе та здоров’я? На перше питання ви можете самі пошукати відповідь. Може бути, що для різних поколінь чи спільнот вона буде різною. А ось про здоров’я і піклування про інших відповідь зараз відома.

Турбота кожного про інших потрібна для існування суспільства: це нас з’єднує, робить спільноту більш стійкою до лих і негараздів та підвищує шанси на виживання групи. Якщо люди між собою генетично споріднені, то піклування про інших — альтруїзм — дійсно має еволюційний сенс. Проте, зараз світ глобалізований, і безкорислива самопожертва навряд чи збільшить шанси наших власних генів продовжити життя в дітях і родичах. Користь взаємного альтруїзму, схоже, нині вимірюється поняттями загальної безпеки та економічних гарантій.

Якщо говорити менш глобально, то люди, які піклуються про інших, мають кращі уявлення про самих себе та відчувають певне задоволення від своєї небайдужості. Наші соціальні зв’язки, близькі люди і родина не можуть зводитися лише до роботи чи розваг разом, без можливості взаємодопомоги, підтримки чи просто прояву емпатії, та звернення по допомогу.

Але є і темний бік альтруїзму, коли піклування про інших і самопожертва виявляються схемою поведінки, яка заважає людині повноцінно жити. Схема — це сталий патерн думок чи дій, закладений в дитинстві особливий та шкідливий спосіб ставлення до реальності.

Схеми формуються, коли наші емоційні потреби в дитинстві не були задоволені, а ми мусили з цим якось поратися (так звана coping strategy). Люди зі схемою самопожертви практично весь час ставлять чужі потреби вище за власні, бо бояться розчарувати інших. Детальніше

Якщо принаймні 6 з наведених тез правдиві щодо вас, це свідчить про схему самопожертви. 

• Я вважаю, що ставити власні потреби понад потреби інших це егоїстично.
• Люди звертаються до мене за допомогою та порадою.
• Я надто зосереджуються на інших, аби сказати про власні потреби
• Я думаю про інших частіше, ніж про себе.
• Простіше допомогти, ніж дивитися, як хтось страждає.
• Я все покину, якщо бачу, що потрібен/потрібна іншим.
• Мені некомфортно казати “ні”.
• Я отримую менше, ніж даю.
• Я не можу бачити, як хтось емоційно страждає.
• Мене накриває втомою від піклування про інших.

Буває так, що люди не з власної волі мчать на крилах допомагати іншим. В такому разі може діяти не схема самопожертви, а схема підкорення, коли людина боїться покарання, відкидання, тому ніколи не каже “ні”.

Саможертовність може бути наслідком високої емпатійності, коли людина надто добре зчитує страждання інших і їхню потребу в допомозі. Самопожертва і готовність допомогти може спершу здаватися річчю хорошою для встановлення зв’язку з людьми. Нас завжди вчать бути милими, щедрими і радими прийти на поміч. Але такий подвійний стандарт щодо життя (все хороше іншим, а собі ніщо) може псувати благодійникам життя разом зі здоров’ям.

Спрацьовує це так. Ми піклуємося про інших, оскільки вважаємо, що дбати про себе негідно і егоїстично. В нас немає змоги, мотивації, звички чи моральних сил піклуватися про себе, вчасно зважати на симптоми хвороб, на свій психологічний стан, навіть дотримуватися гігієни сну, харчування і пити призначені ліки.

Самопожертва і відсутність піклування про себе призводять до життя в стані хронічного стресу з усіма наслідками для імунної системи, кишкової мікрофлори, ваги, якості сну і старіння шкіри, та, з рештою, до вигорання і появи хронічних хвороб. Гірше того, люди, що кладуть своє життя на вівтар інших, очікують, що стосовно них чинитимуть так само, тобто подбають — бо “піклуватися про себе егоїстично”. Інші ж люди геть не квапляться так робити, бо думають передусім про себе, а “берегиню” чи “янгола-охоронця” вважають і без них сильними та мудрими, аби ті дали собі раду.

В США існує окремий термін “Strong Black Woman” — і це також вважають схемою поведінки. Вона не є геть деструктивною, адже допомагає торувати життєвий шлях і дбати про родину. Але в жінок, що відносять себе саме до таких, більші шанси депресивного розладу через замовчування власних потреб, пригнічення емоцій і прагнення бути “на позитиві”, а ще — через брак підтримки з боку близьких. http://bit.ly/31ZRsyG

Не-зважання на власні потреби, здоров’я і сили, а також не-озвучення дискомфорту в стосунках називається самозамовчування (self-silencing). Воно може відбуватися і без жертовного піклування про інших, а ще не завжди говорити про погані комунікативні здібності людини.

Самозамовчування притаманно, передусім, жінкам. Саме воно бодай частково пояснює більшу частоту депресивних і тривожних розладів, компульсивного переїдання, розвитку передменструального дисфоричного порушення, а також гірше дотримання схем лікування в разі ВІЛ і раку. Самозамовчування пов’язують із вищим ризиком закупорки каротидної артерії у жінок.

http://bit.ly/2UVebup
http://bit.ly/39HNJIY
http://bit.ly/2SCXRwZ
http://bit.ly/3bHX3y9

Це не якісь “духовні речі”. Свідоме чи несвідоме пригнічення емоцій: злості на людей, що вас постійно потребують, розчарування, що ніхто не пропонує поміч, тривожність через те, що всього навалилося забагато, відчай, роздратування та інші далеко не “милі” речі — йде від амигдали, ділянки, якою ми “тваринно” відчуваємо безпеку і загрози, далі.

Пригнічення емоцій опосередковується нейро-гуморальною системою, і викликає активацію симпатичної нервової системи та осі стресу гіпоталамус-гіпофіз-наднирники, які відповідають на реакцію організму на стрес, і впливає на серцево-судинну, дихальну, травну та імунну системи. Дуже погано впливає. 

Складнощі з розумінням емоційних станів також залучені до розвитку і підтримки розладів харчування, синдрому хронічної втоми, тривожних розладів, гіпертензії, та синдрому подразненого кишківника. 

Надмірне піклування шкодить і бенефіціарам турботи, бо може плекати в них інфантильність, залежність, безініціативність, заважає вчитися і осягати власні можливості. В них може формуватися схема підкорення, коли людина не каже сама про свій стан, дозволяє іншим приймати за себе рішення, боїться позначити власні кордони і те, як чужі дії і слова псують настрій, та стає пасивно-агресивною. Адже активна агресія лякає наслідками. Можливим темним боком, а також мотивом піклування про інших є тотальний контроль з боку “берегинь та янголів”, і їхнє ставлення до інших як до об’єктів, яким “мусиш причиняти добро, бо ж пропадуть без мене”. Детальніше

Як можна віднайти баланс в тому, щоб і не бути тягарем, і не жертвувати своє життя заради комфорту інших, і не використовувати людей, і не оминати стороною близьких в їхні скрутні часи? Можна спробувати такі кроки.

• Ставте свої інтереси, здоров’я, психологічний стан понад усе. Це геть не означає “схему особливого статусу і прав”, коли людина вважає, що може йти по головах до мети і ні на кого не зважати. Це означає дбайливе ставлення до себе, не гірше, ніж до інших. Пам’ятайте: якщо не дбати про себе, у вас скоро не буде сил і щирого серця проявляти піклування щодо інших.
• Прийміть те, що дорослі здорові люди довкола не безпорадні, і ви не мусите задовольняти їхні потреби, робити їхню роботу чи брати на себе їхню відповідальність. Навіть допустити провал і невдачу буває корисно. Так люди осягають причини, наслідки і вартість зусиль.
• Будьте уважними до себе та інших. Пам’ятайте про небезпеку самозамовчування, притлумлення емоцій та цілющу силу емпатії. Емпатія це на взяття на себе всіх гризот іншої людини. Це активна спроба зрозуміти її чи його стан, прийняти його та осягнути, що ж інша людина зараз відчуває. Злість, відчай, біль? Краще проявляти емпатію, ніж разом бідкатися та розводити руками.
• Просіть про допомогу. Не просто кажіть “мені дуже важко, вирішіть мої проблеми, хіба ви не бачите, що мені зле”, а краще попросіть про конкретну дію, вчинок, розмову. Близькі можуть почуватися розгубленими і не знати, як вам зарадити, особливо, коли мова йде про психічні розлади. При цьому поважайте особисті кордони інших людей.
• Стежте за емоційним станом. Не треба ані допомагати з останніх сил, якщо це не справа життя і смерті, ані триматися з останніх сил і видушувати з себе посмішку, коли ви на межі зриву. Намагання відмовитися від своїх інтересів заради блага іншої людини призводить до посиленої злості потім, коли шляхи розійшлися. 
• Долучайте до допомоги інших. Це лише в кіно супергерой сам-один, ну хіба з гаджетами і парою геніїв, рятує світ від армії негідників. Натомість в реальному житті можна і потрібно просити про допомогу, коли це потрібно. Це варто застосувати і на роботі, коли вас і лише вас просять про допомогу, і на вулиці, коли більш ніхто не хоче викликати поліцію, швидку чи допомагати постраждалим.
• Якщо ви дуже емпатійна людина, не розпорошуйте свої сили на порятунок всього світу, хай яким повним зла він не здається. З точки зору пристосованості, краще допомагати людям, що споріднені з вами генетично або ціннісно. Так житимуть в майбутньому або ваші гени, або ваші справи та цінності.

Якщо ці поради здаються вам суперечливими, не кваптеся обурюватися. Невдовзі буде пост про чорно-біле мислення.

Пам’ятайте, що піклування про себе — це не соромно і не егоїстично, і воно виходить далеко за межі відвідувань спа-салонів. Бережіть себе.