Ми не самі

16 Листопада 2020

Кожен побачив у зображенні дупи на фб те, що йому болить найбільше… Тут історія про дупу, в яку ледь не потрапила наша команда. У викладі моєї SMM-ниці.

Ср*ка

“Ми не самі”, — подумала я, коли facebook-сторінку Уляни намагалися зламати.

Я працюю SMM-менеджеркою вже кілька років і за цей час подібних факапів не траплялося. Сторінка — одна з платформ, яка допомагає Уляні та всім, хто працює з нею, здійснювати трансформацію не лише в системі державної медицини, а також в головах людей. А це зокрема означає писати про хабарників, шахраїв та злочинців. Котрі наче оголосили війну проти здорового глузду та намагаються переконати нас в тому, що чорне — це біле, тож брати хабарі, захищати злодіїв і переслідувати невинних людей нормально. І коли подібні теми стають регулярною рубрикою, то розростається й коло людей, що ненавидять і медреформу, і Уляну, і її соцмережі, і всіх, хто ними опікується.

Ось що нам написали від імені адміністрації Facebook: “Переходьте за посиланням і виконуйте чіткі вказівки. Якщо ні — ми вас заблокуємо”. Ну, не дослівно, але суть така. Скарга стосувалася обкладинки сторінки — фото бранців Кремля, яких російська влада ув’язнила за сфабрикованими справами. А російські боти й тролі не вперше скаржаться на наші дописи. Ми регулярно пишемо про російські злочини, пропаганду та інші речі, від яких у них може пригоріти. На додачу, біля повідомлення стояв значок, який ставить адміністрація Facebook, коли надсилає щось подібне. І ми, наївні люди, довірилися.

“Ну, ОК”, — приречено подумала я, відкриваючи посилання в сповіщенні. Адже це означало, що вся робота має зупинитися. Як і мій похід на обідню перерву, між іншим.

Після переходу за посиланням з’явилося “вікно”, де нібито Facebook пропонував ввести логін і пароль. Я ввела свої дані. Мені подякували і все нібито скінчилося. Однак не пройшло й хвилини, як Facebook почав надсилати повідомлення: “Хтось намагався зайти з іншого пристрою у ваш обліковий запис. Якщо це були не ви перейдіть за наступним посиланням”. Виглядало підозріло. Але я подумала, що Facebook просто тупить. Нічого дивного — новий дизайн такий жахливий, що соцмережа просто не може працювати нормально.

Тим часом повідомлення буквально бомбардували мою сторінку. Потім я помітила, що операційна система, з якої здійснюється вхід, не IOS, як у мене, а Windows. Утім, спокій колег і фейсбучна істерія все ж схилили мене до думки, що соцмережа просто “зламалася”, тож я закрила комп’ютер і пішла обідати.

“Яка ж безвідповідальна”, — подумали ви? Ха! Та це всіх врятувало! Коли я вийшла, на мій смартфон прийшло повідомлення з проханням ввести код, щоби підтвердити свою особистість. Оскільки я відійшла від комп’ютера і взагалі не хотіла нічого вводити просто так, то проігнорувала це прохання. Водночас у Facebook усе нарешті заспокоїлося.

Вже в офісі я побачила, що Facebook тепер просить вигадати новий пароль і ввести його, заради безпеки мого особистого облікового запису. Щось на задвірках підсвідомості промовило “О-оу, оце вже виглядає серйозно”.

А потім у наш робочий чат, куди ми вислали скріншот від нібито адміністрації Facebook, написала Уляна: “ЦЕ ФЕЙК. Ви ж не переходили за цим посиланням?”.

“Переходили” — відповіла я. А сама подумала: “нам срака”.

Уляна звернула увагу на дивне речення в повідомленні, яке ми проґавили: “If you do not confirmation”. Хто б у Facebook не займався адмініструванням соцмережі, вони б ніколи не зробили такої помилки. Стало очевидним, що текст написали зловмисники, з надією вкрасти пароль когось з адміністраторів сторінки Уляни. Як в американському кіно, в якому копи приїжджають на місце події вже в кінці головного замісу, регіональна менеджерка Facebook написала, що це повідомлення схоже на фейк, коли ми й вже самі допетрали.

Схема виявилася до болю очевидною. Зловмисники створили у фейсбуці групу. Назвали її “Check Privacy Media Security”. Поставили на аватарку картинку схожу на зображення справжньої служби підтримки. Потім група зробила репост нашої обкладинки з бранцями Кремля. А Facebook надіслав сповіщення, яке він надсилає щоразу, коли хтось щось робить репост з публічної сторінки Уляни. Але прочитали ми це сповіщення як: “Check Privacy Media Security: your page has been reported...”. І повірили.

Коли розповідаєш комусь цю історію, то таке відчуття, наче кажеш: “Я йшла дорогою, побачила лайно і вступила в нього”. Та коли безпосередньо береш в цьому участь, то все виглядає більш складно. Іноді наш мозок може підкладати нам свиню. Зрештою, хто ніколи не вступав у лайно у своєму житті?

На щастя, обійшлося. Завдяки уважності й здоровому глузду — ми вберегли сторінку від зловмисників. Тепер наші публікації здаються мені сильнішими, бо до них наче мимоволі додається меседж до зловісного аноніма: “Як тобі цей пост, суч@ро? Думав, що постів більше не буде? А от ні. Викуси!”.

Ця історія змусила мене зрозуміти той масштаб тиску та маніпуляцій, через якийсь колись пройшла Уляна, коли була міністром, і з яким вона стикається донині, адже звикла на чорне говорити чорне, на біле — біле, а мудаків називати просто — мудаками. Напевне ж купу разів її пробували переконати ухвалити те чи інше шкідливе рішення, описуючи його як чудову реформу, що допоможе рятувати життя. Або переконували навпаки позволікати з реформами, бо Україна до них не готова, бо менталітет у наших людей інший, бо хіба можна руйнувати корупційний фундамент, на якому тримається вся наша “прекрасна” сфера охорони здоров'я, — хіба ж вона вся не завалиться?!

І тоді я подумала: так, ми не самі. Але ж ми не самі! На цьому моменті ви себе запитаєте: “Господи, та що вона несе?”. І вже певно захочете кинете в авторку цих рядків чашкою або капцем. Але я спробую все пояснити!

Неможливо жити в бульбашці й почуватися в цілковитій безпеці. Звичайно, можна налаштувати свою facebook-стрічку лише на людей, які займаються йогою та рахують калорії, але безумні алгоритми Facebook все одно в якийсь момент вам підкинуть рекламу смачної картопельки фрі та кока-коли. Так само і в житті. Можна скільки завгодно огороджуватися від іншої реальності цинічних та корумпованих людей, але вони завжди будуть десь поряд і вичікуватимуть слушної нагоди, щоб напасти.

Та окрім високої ймовірності зустрітися з покидьками, ще є не менша ймовірність зустрітися з прекрасними людьми, яким не байдужі ви, ваші принципи та ваша робота. Які з вами на одній хвилі й по один бік барикад. Навіть якщо ви особисто з ними не знайомі.

Пригадую історію, коли купка радикально корумпованих депутатів, на чолі з Ігорем Мосійчуком, подали у радикально продажний Окружний адміністративний суд міста Києва позов, що заблокував би роботу Уляни міністром. Нас з SMM-командою тоді частенько охоплювала паніка, яка підкріплювалася постійними повідомленнями від друзів та близьких: “Ну що там? Ну що там?”. Але коли ми писали пости, і бачили скільки слів щирої підтримки ми отримуємо у коментарях і поширеннях, і скільки людей написали про свою абсолютну готовність виходити за Уляну на вулиці — це давало сили та впевненості, що нас не здолати. І ось одного дня ми приїжджаємо під суд і бачимо сотні людей, з якими ми могли ніколи не перетинатися по роботі, але які прийшли підтримати Уляну і все, що вона зробила і робить для української системи охорони здоров'я. Так, тоді ми були не самі. І це допомогло нам здолати ворога.

Таких історій чимало. Вони доводять, що бути самими не лише в принципі неможливо, але й відстійно. Бо завжди знайдуться ті, хто в найкращому випадку потурбує ваш з командою спокій, а в найгіршому — спробує зруйнувати все те, над чим ви разом працюєте. Але відчуття, що у цій боротьбі ви не самі, і що на вашу сторону завжди ставатиме сила-силенна людей, багато вартує.

Тому комунікації відіграють таку важливу роль у нашій команді. Мені часто здається, що навіть завелику, адже всі ці комунікаційні активності потребують величезної кількості часу, ресурсів та зусиль. І цей час ми б напевне могли б використати якось для якихось більш “реальних”, “не-комунікаційних” справ. Нарешті пофарбувати волосся, наприклад. Чи прибрати хату замість того, щоб n-ний пост про факапи міністрів МОЗУ чи перемоги котиків з Національної служби здоров'я України. Але кожна щаслива сім'я, кожна успішна команда, кожен успішний лідер завжди приділяє багато часу спілкуванню. І зараз я чітко усвідомлюю, що ми не можемо цього втрачати, що нам потрібно лише нарощувати нашу комунікації, хоч і використовувати для цього нові формати, канали та підходи.

Так, бо ми не самі.
І тому що, чорт забирай, ми не самі!