Про декомунізацію та совєцьке минуле

21 Липня 2020

Минулого тижня українські медіа рясніли заголовками про ставлення українців до заборони символів тоталітарного минулого. Результати відповідного дослідження опублікували на сайті Фонду “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва, згідно з якими 34% опитаних негативно ставляться до заборони комуністичної символіки, 26% взагалі байдуже. Лише 32% українців підтримують це рішення. Результати дослідження тут.

Низку законів про декомунізацію було прийнято Верховною Радою у квітні 2015 року. Це майже за 24 роки після проголошення незалежності України. До цього це питання фактично не виносилося на порядок денний. Одне з “пояснень”, яким і досі намагаються маніпулювати деякі політики, звучить приблизно так: “У нас що інших проблем немає, окрім як перейменувати вулиці?”. Але це не так.

Досвід країн, які розпочали декомунізацію одразу після отримання незалежності від Совєцького союзу, показує, що це правильний шлях –– відірватися від тоталітарного минулого та будувати вільну, суверенну державу. Сьогодні ми бачимо, що такі країни як Литва, Латвія, Естонія більш економічно стабільні та розвинені країни. Вони є членами Європейського Союзу, а їх рівень ВВП суттєво вищий за український.  Вони залишили совєцьке минуле позаду без сумнівів та будь-якої ностальгії.

Наприклад, у Литві процес національного відродження розпочався ще до набуття незалежності у 1990 році. З 1988 року різні об’єднання громадян прагнули дізнатися та розповісти всім іншим про злочини совєцької окупаційної влади. Востаннє Дєнь Пабєди там відзначали у 1987 році. Люди старшого віку часто говорили про те, що “Совєцький союз звільнив Литву від нацистів, але совєцька армія забула вийти з Литви”. Натомість щороку 8 травня литовці вшановують пам’ять загиблих у Другій світовій війні разом з іншими європейськими країнами. А разом з відновленням незалежності у Литві розпочалася декомунізація: вулицям та населеним пунктам почали повертати історичні назви або ж називати їх на честь литовських видатних діячів. В Україні цей процес також мав розпочатися ще у 1991 році.

Немає жодної об’єктивної причини пишатися тоталітарним минулим і зберігати до нього повагу. У ті часи було репресовано, вбито та замордовано мільйони людей. Історики досі не можуть визначити та порахувати, скільки насправді життів забрали Голодомор, табори ГУЛАГ, “великий терор”. Усі ці злочини проти людства режим вчиняв абсолютно усвідомлено та з особливою жорстокістю. Велика совєцька машина “перемолола” мільйони людей, і чи не у кожного українця в родині були бабусі чи дідусі, яких це торкнулося.

Попри це сьогодні, якщо вірити опитуванню, 60% українців негативно або байдуже ставляться до заборони комуністичної символіки в Україні. Це є наслідком, зокрема, того, що процес декомунізації в Україні розпочався так пізно. Натомість у ці роки, ми мали б позбавлятися від совєцького минулого, поширювалися і консервувалося безліч міфів — про “братскіє народи” чи про нібито щасливе життя в совку, де було смачне морозиво і дешева ковбаса.

Кожен з нас повинен пам’ятати про злочини, вчинені совєцьким режимом. Про репресованих та вбитих, про тих, хто загинув під час війни, про замордованих голодом і розстріляних в таборах. Мільйони людей загинули через хворі амбіції Совєцького союзу, які сьогодні продовжує реалізовувати Росія, вчиняючи нові злочини проти людства. Пам’ять про це має бути нашою пігулкою від байдужості та допомогти українцям нарешті позбавитися від совєцької спадщини і рухатися вперед.