Рік без Каті

Каті Гандзюк немає вже рік. Вона померла після 96 жахливих днів безперервної боротьби за життя. Катю вбили з особливою жорстокістю — обливши сірчаною кислотою. Це було справді середньовічне вбивство. Обсяги опіків, які отримала Катя, вражали навіть закордонних лікарів. Ніхто раніше не стикався з лікуванням опіків кислотою такого масштабу.

Катю вбили за те, що вона не боялася називати речі своїми іменами, за її “складний характер” та принциповість. Катя боролася за життя, а її смерть об’єднала багатьох на боротьбу з несправедливістю, кланами та злочинцями при владі. Але не обов’язково має хтось помирати, щоб об’єднуватися для розбудови нашої країни

Катю вбили, але досі ніхто не поніс за це належного покарання. Сіли лише виконавці, які не встигли втекти з країни. Та й вони отримали символічні вироки. Замовники цього злочину досі на волі та публічно демонструють свою безкарність.

А правоохоронні органи та міністр внутрішніх справ демонструють байдужість. Під час передвиборчої кампанії Володимир Зеленський згадував справу Каті Гандзюк як важливу. Але останні півроку не підтверджують його слів. Бачимо лише продовження ганебної традиції звітувати про “успіхи” в розслідуванні до річниці вбивства.

Ставлення правоохоронців до справи Каті Гандзюк є ще одним дуже яскравим доказом того, що в Україні немає правоохоронної системи, яка б захищала Право та громадян. Доки в країні не буде збудовано нову правоохоронну систему, в якій життя людини є цінним, в якій правила однакові для всіх незалежно від статусу чи кількості грошей, ніхто з нас не зможе почуватися в безпеці. І для цього не обов’язково бути активістом, переходити дорогу злочинцям чи не миритися з корупціонерами. Абсолютно кожен у зоні ризику. Комусь може просто не пощастити, як Кирилу Тлявову, у якого поцілили п’яні поліцейські.

Зустрінемось сьогодні на Банковій Рік без Каті