Хто поширював правду про Голодомор

28 Листопада 2020

Відкрито говорити про Сталінський геноцид Голодомором в Україні почали порівняно недавно. Та й навіть сьогодні дехто боїться згадувати ці події. Совєцька тоталітарна машина зробила все можливе, щоби стерти пам’ять або залякати цілі покоління. Тому навіть ті українці, хто ані дня не прожив в союзі, можуть досі вважати Голодомор “спірною” темою чи “політикою на костях”. Але сьогодні в Україні вони у меншості. Все більше з’являється здорового глузду.

Зокрема завдяки правдивій літературі про Голодомор, статтям і фільмам. Українські й західні дослідники продовжують писати про події 32-33 років минулого століття, відкривати нові факти, створювати художні твори. З останнього — це фільм Аґнешки Голланд і книжка Мірослава Влеклого про життя та смерть британського журналіста з Вельсу Гарета Джонса. Те, що така людина існувала та відкрила західному світу багато правди про Голодомор в Україні для багатьох стало відкриттям.

Гарет Джонс працював радником з питань зовнішньої політики прем’єр-міністра Великої Британії Девіда Ллойд-Джорджа. Багато писав про міжнародні відносини, зокрема співпрацював з виданнями «The Western Mail», «The Times» та «Manchester Guardian». Кілька разів відвідав Совєцький Союз. У березні 1933 року Гарет Джонс таємно (совєти заборонили в’їзд іноземним журналістам) відвідав Україну та на власні очі побачив жахіття Голодомору. 29 березня він опублікував пресреліз, в якому заявив про масовий голод в СССР, зокрема на території України та Казахстану. Винною у трагедії він назвав невдалу економічну політику совєцької влади. Гарет Джонс відкрито стверджував, що влада повністю в курсі голоду та намагається приховати його масштаби. Згодом у газеті «Financial news» він опублікував детальний аналіз причин голодомору. Серед ключових: примусова колективізація та знищення приватних господарства, арешти, заслання і вбивство 6-7 мільйонів “кращих робітників” (куркулів), масові реквізиції зерна у селян та зростання експорту зернових з СССР. 

13 травня у «The New York Times» Джонc опублікував відкрите звернення до Волта Дюранті (американського журналіста, який приховано працював на совєти), в якому звинуватив, що той став знаряддям в руках совецької пропаганди, оскільки заперечує факт голоду в СССР. 

Гарета Джонса вбили під час подорожі в Маньчжурію. За однією з версій — агентами НКВД.
Історія Гарета Джонса справді заслуговує не на одну, а десятки книжок та фільмів. Однак, він був не єдиною людиною, яка намагалася розповісти світові правду, ризикуючи своїм життям. Всі ці люди заслуговують на те, щоби ми знали про них та їхній внесок 

Малкольм Магерідж

Англійський журналіст та публіцист. Що цікаво — спочатку з захопленням ставився до політики совєтів. У грудні 1932 року став московським кореспондентом британської газети «Manchester Guardian». Хотів висвітлювати індустріалізацію. Проте він був вражений побаченим. Почувши про голод на українських землях, Магерідж вирішив перевірити цю інформацію. Без дозволу влади, він поїхав до України та Кавказу. Там побачив, як страждають і гинуть люди просто на вулицях. Він одразу почав писати статті про це.

Через дипломатичних кур'єрів Магерідж пересилав свої тексти через дипломатичну пошту. У березні 1933 року три статті надрукували в газеті. Ці публікації стали одними з перших про Голодомор.

Вони були опубліковані анонімно, сильно відредаговані та розміщені глибоко всередині газети. Магерідж продовжував надсилати матеріали до грудня 1933 року. Однак, згодом редакція припинила публікували відомості про Голодомор, мотивуючи небажанням конфліктувати з Москвою. В результаті Магерідж пішов з газети. У 1934 він надрукував книгу «Зима в Москві», де дуже гостро критикував "совєцькй експеримент".

Вільям Генрі Чемберлин

Американський журналіст і московський кореспондент бостонської газети «Christian Science Monitor», історик. До поїздки в Союз був прихильником марксизму, однак побачене в совєтах повністю змінило його погляди. Чемберлин відвідав Україну в жовтні 1933 року. Зрозуміло, що він там побачив. Повідомлення з цієї мандрівки до Бостона він надсилав із осені 1934-го, коли назавжди залишив СССР. Тоді ж вийшла його книжка «Залізна доба Росії». В окремому розділі про Україну він розповідав, що голод охопив територію з населенням 60 мільйонів, а кількість жертв становила 3–4 мільйона осіб. https://bit.ly/379ZBDQ У 1944 році у Нью-Йорку вийшла ще одна книга Вільяма Чемберлина «Україна: пригнічена нація».

Александр Вінербергер

Австрійський інженер, фотограф. У 1933 році працював на заводі з виробництва пластмаси в Харкові. Таємно зробив близько 100 світлин міста в час Голодомору. На його світлинах зображені черги голодних людей біля продуктових крамниць, зголоднілі діти, тіла померлих від голоду людей серед харківських вулиць, масові поховання жертв геноциду. https://cutt.ly/hhoUCPv
У 1935 році фотографії були опубліковані у брошурі Евальда Аменде (генерального секретаря Міжнародного комітету національних меншин) «Чи повинна голодувати Росія». Фото та текст брошури тут: https://cutt.ly/XhoIagd

Андрей Шептицький

Глава Української греко-католицької церкви у 1900-1944 роках. 24 липня 1933 разом із вищим духовенством церкви проголосив відозву «Україна в передсмертних судорогах» У ній він закликав християн усього світу поширювати правду про Голодомор в Україні і надавати допомогу українському народу. Про злочин митрополит поінформував Ватикан. Наступного дня після оголошення відозви 35 українських громадських організацій та партій об’єдналися в Український громадський комітет рятунку України, який став координатором допомоги голодуючим. Утім, совєцька влада від будь-якої зовнішньої допомоги відмовлялася, приховуючи факт геноциду в Україні.

Мілена Рудницька

Громадська та політична діячка, депутат польського Сейму в 1928-1935 роках. Лідерка українського жіночого руху на Західній Україні. Доктор філософії.

У 1933-му стала заступницею голови Громадського комітету рятунку України, створеного після пастирського послання Андрея Шептицького «Україна в передсмертних судорогах». Фактично взяла на себе місію розповідати світові про Голодомор та добитися міжнародного розгляду цього питання. Завдяки її діям та підтримці голови ради Ліги націй питання Голодомору вдалося винести на 76 сесію Ліги націй.  Згодом домоглася, щоб до цього питання долучився Міжнародний Червоний Хрест, який зробив запит на надання допомоги. Однак уряд СССР відмовився, заявивши, що жодного голоду немає.

Теодор Інніцер

1932 року був архієпископом Відня, фактично головою усіх католиків Австрії. Відкрито заявляв протест проти дій совєцького уряду. 20-го серпня 1933-го кардинал звернувся до світової громадськості з метою запустити процес надання допомоги мільйонам невинних людей, які помирали від голоду. Це звернення було опубліковано на першій сторінці газети «Die Reichspost». 

Йоган Людвіг Мовінкель

Прем’єр-міністр Норвегії у 20-30 роках. Президент Ліги націй. 29 вересня 1933 р. в Женеві відбулося 76-та сесія Ліги Націй за участі 14 держав. Мовінкель чотири рази брав слово, щоб переконати представників країн-учасниць у важливості допомоги жителям Української ССР. Однак його заклик не був підтриманий. Постійні члени Ради Велика Британія та Французька республіка висловилися проти. Детальніше

Віктор Кравченко

Совєцький інженер, у 1944 році працював в закупівельній комісії при посольстві СССР в США, в той час попросив політичного притулку. У 1946-1947 опублікував книгу «Я вибрав свободу», в якій розповів про жахіття сталінського тоталітарного режиму, масові репресії та Голодомор. Книга вийшла накладом 500 тисяч примірників. У 1949 році комуністична партія Франції подала в суд на Віктора Кравченка за наклеп. Однак на процесі Кравченко за допомогою свідчень очевидців репресій та Голодомору довів реальність інформації поданої в книжці.

Рафаель Лемкін

Американський юрист та дослідник, котрий став першим фахівцем з міжнародного права, який визначив злочини сталінського комуністичного режиму проти українців як геноцид. Він також першим проаналізував геноцид в Україні в контексті міжнародного права. Його промова «Радянський геноцид в Україні» опублікована тут

Пишіть в коментарях про людей, які зробили свій внесок у поширення правди про Голодомор-геноцид 1932-1933 років. Лише завдяки цим людям — письменникам, дослідникам, політикам, громадським діячам, лідерам у будь-якій сфері та звичайним людям, які просто не могли мовчати, сьогодні ми нарешті можемо справедливо оцінити ті страшні події. На відміну від періоду совєцького режиму, сьогодні кожен із нас має можливість відкрито висловити свою позицію і нічого не боятися. Запаліть свічку о 16:00 сьогодні — в День пам‘яті жертв Голодомору.

поділитися