Як піаритись на дефібриляторах

10 Вересня 2020

Люблю метро, але не люблю лицемірство, до якого вдаються його керівники.
Спочатку — блокують важливу ініціативу. А ближче до виборів — піаряться на ній.

Торік заступниця начальника КП "Київський метрополітен" Наталія Макогон назвала адвокацію волонтерів щодо встановлення дефібриляторів у метро “піаром на крові”, а пізніше, у виправдання недолугих дій керівництва метро, заявила: “У нас на станціях працюють транспортники. У нас на станціях не працюють фельдшери і хірурги”.

А от тепер на станціях з’явилися плакати з її портретом на написом: “Встановлено дефібрилятори на усіх станціях підземки”.

Зрештою, завдяки зусиллям ініціативи РеаніМетро, вони з’явилися на кожній станції. Саме Реаніметро опублікували таку пропозицію на платформі Громадський бюджет Київ і допомогли зібрати всі голоси. От тільки, попри вимогу розмістити дефібрилятори на платформах, адміністрація метро поставила їх в кабінетах у касирів.

Наша організація ArcUA.org також має досвід безуспішної співпраці з київським метро. Коли під час карантину намагалися переконати місцеву владу, що встановити там антисептики — допоможе зменшити поширення вірусу SARS-CoV-2. У відповідь отримали відписку від метрополітену, чому вони не можуть це зробити. Головна причина — заборона встановлювати легкозаймисті речі в метро. Те, що там щодня їздять мільйони людей з антисептиками в кишенях — нічого. А докласти зусиль і встановити антисептики доступні для всіх — вже “небезпечно”, а по факту — просто “зайва” і непотрібна робота для адміністрації.

Проте у ситуації з дефібриляторами, керівництво київського метро ще й примудрилися піаритися тим, що самі ж спотворили, всупереч проханням волонтерів, світовому досвіду та здоровому глузду.

Коли наша команда працювала в МОЗ України, ми розробили наказ, який вимагав наявності правильно впорядкованих аптечок в громадських місцях. А там, де збираються понад 200 людей — мали бути автоматичні зовнішні дефібрилятори. Наказ виклали на громадське обговорення в червні минулого року. Але коли наша команда пішла з МОЗ України, його відклали та дотепер зрушень немає.

На жаль. Бо автоматизовані зовнішні дефібрилятори (АЗД) — часто є останньою надією для людей, чиє серце раптово дало збій і почало битися швидкими, нестабільними імпульсами, що змушує шлуночки марно тремтіти замість того, щоби перекачувати кров. Це називається фібриляція шлуночків — людина може померти за лічені хвилини. Допомога включає серцево-легеневу реанімацію та застосування дефібрилятора.

АЗД дуже прості у використанні: на них надруковані чіткі вказівки, є голосове меню-помічник, а розряд вмикається лише тоді, коли дефібриляторі фіксує порушення ритму серця. Власне, вони створені для того, щоб будь-хто міг ними скористатися і врятувати життя до того, як на місце прибуде професійний медик.

Просто уявіть: комусь у підземці стає погано. Він чи вона лежить біля вагонів метро і навколо збирається розгублений натовп. Тут хтось згадує (бо не всі знають, що в метро є дефібрилятори), що в касирів є АЗД. І починає бігти по ескалатору до каси. Розмовляє з касиром. Чекає, поки вона чи він встане і дістане пристрій. Вийде. Спуститься разом вниз по ескалатору та нарешті надасть допомогу. Якщо ця допомога ще буде потрібна. Бо хтозна скільки епопея з виборювання АЗД забере часу.

Ситуація з новими дефібриляторами, які поки що приречені покоїтися за склом в метро, нагадує совєцьку традицію зберігати найкращий посуд у сервантах. Коли бокали й тарілки просто ставили за скло й діставали раз чи два за все життя. Щоб не пошкодити й не розбити. А нащо воно все тоді взагалі потрібне, якщо ним не користуватися — питання риторичне.

У США чи Європі ви можете знайти АЗД у багатьох громадських місцях, включаючи офіси, школи, торгові центри, продуктові магазини та аеропорти. Місце розташування дефібрилятора позначене спеціальною наклейкою, щоби кожен міг побачити та швидко знайти в разі потреби. Ніщо не заважає Україні повторити цей досвід.

Впевнена, що ми всі зможемо знайти спосіб зробити розумні умови для надання першої допомоги постраждалим або хворим людям у метрополітені. Але не забуваймо, що принаймні базові навички такої допомоги значно підвищують шанси на порятунок і є обов'язковим навиком кожного. Знайдіть час та пройдіть навчання з першої допомоги.