Як живуть ветерани та ветеранки після повернення з війни

27 Січня 2020

Дискримінація, порушення прав, упереджене ставлення, неможливість знайти роботу та складнощі у соціалізації в суспільстві — це лише частина проблем, з якими стикаються ветерани та ветеранки після повернення з війни з Росією. Їх в Україні близько 370 тисяч.

IOM Ukraine (Міжнародна організація з міграції) провела опитування серед більш ніж 2,5 тисячі респондентів у Київській, Львівській та Дніпропетровській областях. Серед них — 1780 інтерв'ю із захисниками і захисницями та 750 з членами їхніх сімей. Переглянути дослідження повністю можна тут.

Деякі ключові результати:

➡ Половина ветеранів після повернення з війни стикається з дискримінацією та упередженим ставленнями в суспільстві. Це відбувається у різних ситуаціях: у третині випадків — у транспорті, 14% під час отримання медичних послуг, 11% — під час реєстрації на отримання пільг, 10% — під час надання адміністративних послуг в установах соціального захисту.

Багато ветеранів часто відмовляються від використання своїх пільгових прав саме через дискримінацію. Адже їм значно легше, приміром, заплатити за проїзд, ніж сваритися з водіями та стикатися із приниженням і хамством, що на жаль, трапляється доволі часто.

➡ 66% відчувають, що в цивільному житті їхні права порушуються, а кожен третій опитаний ветеран почувається відірваним від основної частини суспільства. Причиною такого ставлення ветерани вважають нерозуміння українцями того, що в країні триває війна. З цим твердженням погодилися 78% опитаних.

В основному в питаннях соціальної інтеграції ветерани почуваються дуже невпевнено. Вони відмічали почуття, що люди навколо намагаються “відключитися”, не помічають їх або навіть проявляють зневагу, особливо в разі нагадування про те, що в країні триває війна.

➡ 74% відсотків ветеранів зазначили, що участь у воєнних діях змінило їх назавжди, приблизно стільки ж вважають, що зрозуміти їх і їхні потреби можуть лише люди, які також були на війні.

➡ Кожен третій, хто мав роботу, повернувшись з війни, втратили свої робочі місця. Лише 67% знайшли роботу після повернення. Складнощі у пошуку роботи виникали переважно через пропозиції низької оплати праці, відсутність вакансій за кваліфікаціями та дискримінація через вимагання додаткових документів про стан здоров’я.

Не всі змогли повернутися на своє попереднє місце роботи переважно через те, що війна змінила їхні життя. Респонденти згадували, що навіть після спроби повернутися, їм було важко виконувати свої звичні обов’язки.

➡ 35% опитаних зацікавлені у відкритті власного бізнесу, але з них лише 11% зареєструвалися як приватні підприємці. У цьому основними перешкодами ветерани вважають відсутністю підтримки держави, брак знань місцевого ринку та бюрократичні перешкоди.

➡ Лише 6% мають посвідчення особи з інвалідністю, в той час як поранення або хвороби внаслідок участі в бойових діях отримали чверть опитаних. Більшість не змогли підтвердити інвалідність через ті ж бюрократичні перешкоди.

Наприклад, у ситуації, коли авто потрапило під мінометний обстріл і військовий отримав поранення, для отримання посвідчення, його попросили надати довідку про те, що він не був у стані алкогольного сп’яніння. Доказ цього фактично надати неможливо.

Ще одна вагома причина — брак часу для виконання всіх умов, аби отримати посвідчення. Це тривалий та складний процес, який зазвичай передбачає довгі черги, необхідність відвідувати різні установи, а іноді потребу їхати в інші населені пункти. Повертаючись з війни, більшість ветеранів зосереджуються на пошуку роботи чи проблемах зі здоров’ям, час і ресурси на бюрократичну тяганину дуже складно знайти.

➡ Ветеранів запитували, чи намагалися вони отримати державну допомогу для себе та своїх сімей. Це ті соціальні гарантії, які надає держава військовим, аби допомогти їм реінтегруватися і відновитися після війни. Загалом 71% повідомили, що не отримали принаймні одну з послуг або видів допомоги.

Це включає проблеми з отриманням пільг на житло, навчання дітей, отримання безкоштовних ліків чи медичної допомоги, а також проїзду у транспорті. У регіонах, які досліджували, ситуації дещо різняться, але загалом ветеранам досить складно отримати те, що начебто гарантовано їм державою.

Ці результати свідчать про те, що треба зробити ще багато роботи — у підтримці ветеранів державою, суспільством та особисто кожним із нас. Ті, хто захищав і продовжує захищати наше мирне життя та затишок на війні, не повинні відчувати несправедливість свого становища чи щодня стикатися з перешкодами в адаптації до цивільного життя.

І кожен з нас може зробити свій внесок, аби цього не допускати:

Держава краще слідкувати за дотриманням всіх обіцяних прав і гарантій та розробляти прості і зрозумілі механізми для того, аби підтримка та пільги працювали в реальному житті, а не лише на папері.

Бізнес і роботодавці ставати більш відкритими та прихильними до ветеранів, аби вони мали змогу знайти гарну роботу.

Соціальним ініціативам допомагати ветеранам ставати більш привабливими для роботодавців — створювати можливості для розвитку нових знань і навичок.

Суспільству не відмовлятися бачити і чути війну, бо від неї вже “втомилися“, а проявляти розуміння, повагу і прагнути допомогти повернутися до нормального життя наскільки це можливо.

Кожному українцю не соромитися проявляти вдячність, розуміння, повагу і підтримку для захисників і захисниць кожного дня і будь-де, де б їх не зустріли. Це важливо, аби вони розуміли, що вони не самі зі своїми складнощами, що їхня жертва не була марною, і що їхній подвиг дійсно цінують.