Хто я та які мої цілі. Як формувати плани та розуміти власні бажання

25 Грудня 2020

Авторка: Юта Коргун

Можливо, ви давно чекали «понеділка», щоб кинути палити, вивчити англійську, почати сортувати сміття, робити фізичні вправи, прочитати нову книгу, скинути вагу, почати слідкувати за своїм здоров’ям, знайти нову роботу… Можливо, вам для цього не вистачало лишень одного рішення або кроку, щоб почати рухатися в бік своєї цілі. 

Цей випуск саме про те, як формувати цілі і йти до них. Про це, а також про те, як розуміти власні бажання та наміри та як формуються особисті цінності, «Психея» розмірковувала разом із докторкою психологічних наук, психотерапевткою Вікторією Горбуновою.  

Чому це важливо?

Життя, в якому є цілі, стає більш осмисленим і наповненим, а досягнення, навіть найскромніші, приносять моральне задоволення і підвищують нашу самооцінку. Чітке розуміння того, що нам дійсно треба, дозволяє робити конкретні кроки, щоб отримати бажане.

Тим паче, що наближається Новий рік — найголовніший «понеділок», з якого зазвичай ми намагаємося взяти новий старт в житті. Проте не варто обмежувати себе умовними датами: ставити цілі та досягати їх варто в будь-який час.

Готуйте блокнот, олівець і гайда працювати над собою! Ніщо не змінить ціль, час якої настав!

Власне «Я» та «Хто я?». З чого складається наше саморозуміння

Власне «Я» — це ті уявлення, почуття та переживання, які ми маємо про самих себе і те, що відрізняє нас від інших. Хтось може переживати схожий до нашого досвід, працювати в тій же галузі, носити такий самий одяг, мати таке ж ім’я, політичні вподобання або склад сім’ї. Проте наше «Я» завжди буде відрізнятися від «Я» іншої людини. Основна причина — неможливість повної тотожності людських досвідів.

«Я»-концепцію зазвичай розглядають як сприйняття самою людиною своєї поведінки, здібностей, рис характеру та інших характеристик — своєрідну систему уявлень та переконань по себе як особистість. 

Ні «Я»-концепція, ні саме людське «Я» не є стійкими та незмінними. У міру того, як ми ростемо і дорослішаємо протягом життя, набуваємо досвіду, наша особистість також змінюється. Стосунки, батьківство та інші життєві події істотно впливають на нас. Згадайте, ким ви були десять років тому. Чи ви почуваєтеся зараз тією самою людиною? 

Ймовірно, ваше уявлення про себе десять років тому відрізнялося — було вам 18 чи 58 років у той час. Можливо, ви досягли основних на той час цілей, як-от отримання наукового ступеня або створення сім’ї, і ці події змінили ваш погляд на себе. Можливо, такий досвід як догляд за батьками, що старіють, або припинення тривалих стосунків, поставили під сумнів те, як ви думали або що знали про себе.

Вікторія Горбунова пояснює, що у психології по-різному трактують поняття «Я» і те, якими є його складові. Вона зазначає, що сучасна, так звана постнекласична наука розуміє людське «Я» як таке, що твориться в кожен момент, в якому живе людина. 

«З точки зору наративного підходу, людина змінюється кожен момент свого життя — вона ніби пише історію свого життя, вибудовує її. Зараз людина живе у такому інформаційному потоці і зустрічається з такою кількістю людей, навіть віртуально, що це не може не впливати, не змінювати її.

Люди з якими ми зустрілися, [художні — прим. ред.] герої, про яких ми прочитали… Навіть якщо ви сьогодні подивитеся будь-який фільм чи серіал чи будете з кимось спілкуватися — це вже змінюватиме вас». 

Інакше кажучи, «Я» стає ниткою, на яку нанизується намисто із наших спогадів, емоційного досвіду, особистої історії, переконань, принципів і політичних поглядів.

«Хто я?» — питання, яке виникло ще з початку часів і залишається актуальним протягом всієї історії людства. Впевнені, що хоч раз за життя ви ставили його собі або ж розмірковували на цю тему. 

Проте часто відповідь на питання «хто я?» обмежується лише нашими соціальними ролями. Наприклад, «я дружина/чоловік», «я студент/ка», «я вчитель/ка», «я юрист/ка», «я донька/син» тощо. 

Усі ці відповіді є нашими соціальними ідентичностями і свідчать про те, чим ми займаємося, але не відображають нашу унікальність, а з часом можуть навіть змінюватися.

Дехто з нас взагалі може бути поглинений певними статусами або досягненнями та, відповідно до того, як досягає цих цілей, втрачає своє «Я» та «відключається» від самого себе. Це може призвести до вигорання, відсутності мотивації або відчуття, що ми живемо не своїм життям. 

Людина творить себе в кожен момент, а наше «Я» — не статичний знімок, а безперервний пластичний процес. Ми постійно переосмислюємо, реорганізовуємо і знову переосмислюємо себе. Щоб відповісти на питання «хто я?», для початку важливо познайомитися з собою на більш глибинному рівні. 

Саморозуміння не завжди легко віднайти. Найкращий спосіб зробити це — почати продуктивний діалог із самим собою. Знайдіть хвилинку, сядьте у тихому місці і запитайте себе:

Відповіді на ці питання, можуть стати першим кроком до з’ясування того, хто ви є. Це  допоможе вам поглянути на власне життя під іншим кутом зору. 

Як ми формуємо цілі та до чого тут цінності

Особисті цінності — це принципи, на яких базуються життєві рішення і дії. Власне вони є тим моральним компасом, який направляє по життю. Цінності визначають те, як ви будуєте стосунки, обираєте кар’єрний шлях, як ставитеся до себе та до інших тощо. 

Наші цінності важливі, тому що вони допомагають нам зростати і розвиватися. Вони допомагають нам створювати майбутнє, якого ми хочемо.  

Саме цінності і є рушійною силою нашого життя та його мотиваційним фактором, відповідно до них людина приймає рішення та діє.

Психологиня пояснює, що коли те, чим ви займаєтеся, відповідає вашим цінностям, ви зазвичай задоволені своїм життям і воно вам подобається. Але коли це не узгоджується з вашими особистими цінностями, тоді все здається неправильним. 

Це може стати справжнім джерелом незадоволення. Ось чому так важливо докладати свідомих зусиль для визначення своїх цінностей.

Однак, важливо розуміти, що вони не висічені на камені. Попри те, що деякі з них, ймовірно, залишаться незмінними протягом усього життя, інші можуть змінитися через життєві обставини або просто разом з тим, як ви дорослішаєте і починаєте по-іншому дивитися на світ. І навіть якщо самі цінності залишаться незмінними, їхня пріорітетність може змінитися.

Наприклад, створення сім’ї і наявність дітей, про яких потрібно дбати, можуть змусити вас цінувати безпеку і фінансову стабільність більш високо, ніж коли ви були самотні. Або розлучення може призвести до відновлення прагнення до свободи і самопізнання.

Психологиня пояснює, що в різні періоди життя одні наші цінності виходять на передній план, а інші — відступають назад, залежно від того, хто нас оточує «тут і зараз» або чим ми зараз займаємося. Цей феномен має назву «мінлива стійкість цінностей», який описав український дослідник Олександр Музика. 

«Тобто змінюється регуляційна сила цінностей, адже вони — це мотиватори, які змушують нас приймати якісь рішення та діяти. Ми зустрічаємо друзів, партнерів, одружуємося, закохуємося, переживаємо зради тощо — і щоразу наші цінності перегруповуються. Тобто самі цінності лишаються, бо ми не можемо провести психохірургію і щось видалити зі свого досвіду. Але їхня регуляційна, мотивуюча сила змінюється. Те, що рухало нами раніше перестає бути таким вже важливим, але може з’явитися щось нове. Адже з новим досвідом набуваються і нові цінності», — пояснює Вікторія. 

Пам’ятайте, що тільки ви є справжнім майстром в мистецтві бути собою, і коли ви щирі — то є ідеальною версією самого себе. Ви не кращі і не гірші, ніж інші люди, тому що кожна людина унікальна, але з вашою роллю ніхто не впорається краще, ніж ви, або так, як ви.

«Кожна людина має різні за своєю регуляційною силою цінності. Наприклад, є ситуативні цінності, ті, якими ми керуємося лише в певних ситуаціях (“економити при купівлі щоденних товарів”). А є суб’єктні цінності, ті, які дуже значимими незалежно від контексту і ситуації. Ті, що, власне і складають наше “Я”, нашу суб’єктність. Вони можуть співпадати, наприклад, з релігійними, “не вбий”, “не вкради”, а можуть і не співпадати. 

Особисті цінності взагалі не мають валентності, не можуть бути зі знаком “плюс” чи “мінус”. Суспільні, релігійні цінності — мають. Так ми можемо сказати, що добре, а що погано, морально чи аморально. 

А от особисті, особливо суб’єктні цінності — ні. Є люди, для яких красти, як би це не звучало, є суб’єктною цінністю. І вони крадуть не тому, що їм нема на що жити або вони мають психічний розлад. Ні, красти для них цінність, що сформувалась в їхньому досвіді, саме так вони уявляють і будують своє життя. 

Вони переконані, що красти — це нормально на будь-який посаді. Так само нахабність може бути цінністю для людини. Тобто людина може отримувати задоволення від того, що вона так поводиться». 

Перший крок до того, щоб жити відповідно до власних цінностей — це зрозуміти, якими вони є. Розставлення пріоритетів може допомогти вам наблизитися до визначення того, що для вас важливо. Наприклад, ви цінуєте сім’ю, але вам доводиться працювати по 70 годин на тиждень. Чи відчуваєте ви внутрішній конфлікт і стрес? Вікторія Горбунова додає:

«Для цього треба вивчати історію свого “Я” — те, що зазвичай ми робимо на психотерапії. Тобто людина вивчає, як це все працює та розвивалося. Наприклад, часом клієнти мені можуть сказати, мовляв, таке враження, що я дивлюся документальне кіно про себе. 

І для того, щоб розуміти, як зі мною це все сталося, як я йшов туди, де я є зараз, необхідно розуміти ключові події. Наше життя — це люди, події. Ми створені з подій, це камінчики нашого життєвого світу. Важливо розуміти, які з них є ключовими в житті». 

Цінності — потужні і ефективні детермінанти досягнень та прогресу людини. Вони представляють наші найпотаємніші бажання: те, за що ми хочемо стояти, як ми хочемо ставитися до світу і як ми хочемо, щоб нас запам’ятали. Вони відображають наше розуміння правильного і неправильного і те, що, на нашу думку, має бути. 

Мрії та бажання, наміри та плани — це все є похідним з системи цінностей людини.

Переважно, самі для себе ми називаємо бажанням те, що ми можемо досягнути. А мріями вже те, що ми не можемо досягнути саме зараз, але потенційно зможемо колись в майбутньому.

«Так чи інакше, як би ми не йшли до бажань, до мрій, щоразу ми будемо відштовхуватися від наших цінностей. Коли ми розуміємо, що для людини цінне, фактично, ми розуміємо, що нами рухає. Цінність, яка стає нашим драйвером, стає і нашим мотивом», — пояснює Вікторія.

Оскільки саме цінності керують нашою поведінкою, вони є одним з основних факторів, що визначають наші цілі. Тобто цілі пов’язані з бажаннями, але цілі — це абсолютно реалістичні речі, до яких ми йдемо: точка прибуття, до якої ми хочемо дістатися. 

Наприклад, поїхати до Парижа — це ціль, а подорожувати та досліджувати світ — це цінності.

Постановка цілей: як це працює і чому може зробити життя кращим

Зазвичай, нам простіше думати про час/дні та їхній розподіл циклічно — важливі дати стають маркерами, що відокремлюють відрізки. У такий спосіб, ми неявно обираємо нову точку, від якої можна рухатися. 

Новий рік, день народження або понеділок — лише умовності, які допомагають нам прийняти рішення, але не варто чіплятися за них і зводити в абсолют.

Будь-який день може стати початком змін в житті, і якщо ви відчуваєте необхідність щось переформатувати, зі 100% ймовірністю не варто чекати «того самого дня» або 1 січня. 

«Традиція на кшталт New Year resolution дає людині зрозуміти та відрефлексувати “а де я зараз” і “який шлях я пройшов/ла”. Завдяки цьому ти можеш бачити свою ціннісну траєкторію (еволюцію) та те, як рухаєшся з року в рік, що для тебе важливо і чого ти прагнув/ла. І коли ти згадуєш себе 5 років тому, то одразу бачиш, як виріс/ла над собою. Це потужний інструмент, який дає можливість порівнювати себе з собою, а не з кимось іншим», — пояснює психологиня. 

То як саме реалізувати власний план зміни способу життя? По-перше, вам потрібно визначити свої цілі. 

Знайдіть час, щоб подумати про свої захоплення та інтереси. Проведіть мозковий штурм щодо того, що вас хвилює. Згадайте і спробуйте визначити, чи є щось, що ви завжди хотіли зробити, але страх перед невідомим чи страх невдачі не дозволяв вам розпочати. Ідеї, які ви генеруєте в результаті мозкового штурму, допоможуть вам звузити фокус і поставити більш конкретні цілі. Далі — слідкуйте за своїми прагненнями. 

Доктор Едвін А. Локк — американський психолог і першопрохідник у теорії постановки мети — у своїй праці «До теорії мотивації завдання та стимулів» (Toward a theory of task motivation and incentives) пояснив необхідність чітких і конкретних цілей, які є складними і моніторяться через регулярний зворотний зв’язок та відзначення прогресу.

Локк разом з професором Гері Летемом розробив п’ять принципів ефективної постановки цілей. Це ясність, виклик, прихильність, зворотний зв’язок і складність завдання. Вони є необхідними компонентами при постановці цілей, роботі над ними і досягненні мети.

Ясність: цілі повинні бути ясними і чітко сформульованими.

Завдання: цілі повинні бути досяжними, але при цьому непростими для вас.

Зобов’язання: вам варто повністю присвятити себе досягненню своїх цілей.

Зворотній зв’язок: вам слід регулярно оцінювати і міркувати про свої цілі, щоб не збитися з шляху.

Складність завдання: ви повинні дати собі час і місце для досягнення складних цілей.

Що ще потрібно? Для постановки цілі і роботи над її досягненням потрібно більше, ніж просто аркуш паперу і олівець. Чітке формулювання плану може допомогти тим, хто любить та вміє складати списки, або ж відчуває, що заздалегідь розписані завдання допоможуть краще організувати своє життя. 

Максимальна візуалізація і деталізація процесу та поступових позитивних змін, які відбуватимуться з вами, дає можливість наочно побачити, навіщо все це потрібно, і залишатися мотивованим. Уявіть, як буде змінюватися ваш організм, якщо ви вилучите шкідливі продукти зі свого раціону та перейдете на здорове харчування.

Але, передусім, вам потрібно вміти планувати кроки для досягнення своєї мети. Вікторія Горбунова пропонує для цього вправу. 

«Малюємо трикутник. Ділимо на три рівні частини. На верхівці пишемо ціль, середню частину трикутника ділимо знову вздовж. Кожна поділка — завдання на шляху до цілі. Під кожним завдання в нижній частині трикутника розписуємо кроки. Ціль розділена на завдання, а завдання на кроки реалізації. Також важливо біля кожного кроку прописати дату, коли людина це зробить».

Наприклад. Вивчити англійську (ціль)

Знайти курси (1 завдання), записатися на курси (2 завдання).

Кроки до першого завдання (пошукати в інтернеті, зібрати відгуки, обрати школу), кроки до другого завдання (обрати зручний графік, оплатити навчання)  

Як би ви не планували, пам’ятайте, що певні кроки та завдання неминуче приречені на провал, але це не страшно. Невдача — це також частина процесу, тому не варто її лякатися. 

Ніщо не може виходити ідеально гладко, адже все передбачити неможливо. 

Підготуйте себе заздалегідь до того, що не завжди все буде йти за планом, проте прийміть рішення, що невдачі не стануть приводом зупинитися, а будуть лише невеличкою перешкодою, яку з часом вийде подолати. 

Чи дійсно я цього прагну? Як відрізнити своє від нав’язаного чи успадкованого 

Деякі люди можуть далеко просунутися в досягненні цілей, при цьому не надто слідуючи своїм цінностям — радше рухаючись по певній траєкторії. Бажання, мрії, плани — вони є нашими чи уже були для нас підготовлені кимось іншим?

«Йдеться про життєвий сценарій. Щодня ми пишемо історію свого життя. Тут можна поставити питання: чи ми самі її пишемо, чи живемо по написаному? Наші батьки, начальники та друзі мають свій погляд на те, чого ми маємо прагнути та як жити. Вони пишуть для нас свої сценарії. Але історія, яку людина пише для себе сама, відрізняється від всього того, що для або за неї пишуть інші люди», — пояснює Вікторія Горбунова. 

Часом це може співпадати, і ми можемо жити за тим сценарієм, який для нас сформували батьки. Наприклад, вони говорили, що ви маєте одружитися у віці 25 років, до 30-ти народити першу дитину, мати таку роботу, аби було зручно доглядати за малечею. 

І далі в житті ми живемо за цим сценарієм. Це може бути настільки зручно, що ми навіть не уявляємо собі іншого сценарію. Питання про те, чи це мій вибір, чи вибір батьків, просто не стоїть. Людина просто продовжує робити те ж саме, що і її батьки, бо була сформована в такому ж ціннісному середовищі.

Проте деякі події можуть це змінити. Наприклад, вам потрапляє до рук цікава книжка, відбуваються нетривіальні події, зустрічаються нові люди, і ви вже розумієте, що щось іде не так. Це може викликати напругу в стосунках, і батьки або партнери можуть відреагувати досить гостро, мовляв, «що ти робиш, що ж має бути не так». 

Якщо ви відчуваєте якийсь спротив чи те, що інші люди хочуть вас повернути туди, де ви були — у попередню ціннісну систему, йдеться про те, що народжується ваше власне «Я». Ви починаєте писати свою власну історію, стаєте сценаристом свого життя, пояснює Вікторія Горбунова. 

Але напишете ви її чи ні — невідомо, особливо, якщо вас силою тягнуть назад і чинити опір дуже складно. Наприклад, люди можуть погрожувати, що розірвуть стосунки і під цим страхом ви даєте задній хід та повертаєтеся до старої системи цінностей. 

«Коли ви починаєте відчувати напругу, то це означає, що ви починаєте шукати своє. І, знову ж таки, це залежить від того, як далеко ви зможете відійти від тієї системи цінностей, в якій ви були досі. Чи достатньо ви отримаєте підтримки, чи є у вас щось, що вам дасть можливість йти новим шляхом?

Подумайте про себе. Коли ви почали бажати іншого, ніж те, що вам пропонували бажати?». 

Наприклад, мама мріяла бути балериною, але зазнала серйозної травми. Її донька тривалий час вчиться в балетній школі та присвячує цьому життя, а потім в якийсь період розуміє, що вона хотіла бути лікарем. Такі сценарії пишуться тоді, коли в дітей ніколи не запитують: «А чого хочеш саме ти?». 

Існує старий анекдот: «Сину, вертайся додому! Мамо, мені холодно чи я зголоднів?» Він яскраво описує ситуацію, в якій середовище для самовираження навіть не створювалося. Існує й інша модель, яка від початку запрограмована на розвиток у людини готовності писати власний сценарій:

«Синку, я не знаю, що ти хочеш їсти, подумай сам»

«Прислухайся до себе і спробуй»

«Якщо ти не знаєш, чи хочеш піти на цей гурток, давай походимо два тижні і тоді ти приймеш рішення». 

Вікторія Горбунова зазначає, що величезна кількість людей живуть у сценарії, написаним для них іншими і не відчувають дискомфорту. Вони не виходять з цієї системи навіть попри те, що до себе можна прислухатися. Іронія долі полягає в тому, що такі люди можуть мати менше психологічних проблем, аніж ті, хто має таку опцію — чути себе й аналізувати.  

Якщо втрачаєте зацікавленість до своєї мети, перевірте мотивацію 

Наші бажання можуть трансформуватися, а можуть лишитися тими самими, але мотивація може бути вже різною.

Вікторія пояснює, що коли ми формулюємо цілі на наступний рік, вони можуть втратити актуальність протягом цього року. Цей процес можна використати для саморефлексії та порівняти зі своєрідною внутрішньою інвентаризацією для того, аби зрозуміти, «хто я».

«Це важливо, бо це ціннісний зріст: де я зараз, у що я вірю, що для мене важливо, що мене мотивує. Наприклад, людина в один рік бажає схуднути на 10 кг, а наступного року вона має таку ж вагу, але вже не має такого бажання схуднути.

[Це сталося] через те, що відбулася зміна в ціннісній системі. Наприклад, людина прочитала щось про здорове харчування, надихнулася бодіпозитивом, подивилася блогерів, які це популяризують, або ж пропрацювала цю тему з психотерапевтом. І, зрештою, каже: “Я приймаю свої 70 кг як норму. Я займаюся спортом для того, аби підтримувати своє серце. Я не прагну схуднути на 10 кг, аби влізти в якусь сукню”. 

Ще за рік ця людина знову хоче схуднути на 10 кг, але у новому бажанні лежить інший мотив. Бо людина зрозуміла, що може прийняти себе в цій вазі, яку вона має, але лікар їй порадив, що для нормальної роботи серця і фізичного самопочуття, для покращення метаболізму, профілактики певних захворювань в краще все таки мати меншу вагу. Але це не є самоціль: тобто бажання лишилося те саме, але мотив уже геть інший». 

Тобто бажання можуть під собою мати різну мотивацію. Запитайте в себе під час подібної ревізії: «Чому я цього бажаю?» або «Чи змінилися мої цінності?». 

Takeaway. Припиніть казати: «Я ніколи не зможу»

Щойно ви склали план, зосередьтеся на тому, щоб завершити цей марафон. Саме відданість і цілеспрямованість допомагають просуватися до бажаного результату, але, звичайно, десь посередині криється самомотивація і гнучкість. Також віра в себе — це стартова складова будь-якого великого успіху. Пам’ятайте, що ви особисто вартуєте того, аби піти шляхом до своїх прагнень.

Але віра в себе та впевненість в собі не означає, що вам варто сліпо вірити у власні здібності, перш ніж ви їх достатньо розвинули ;) 

Ось ще кілька порад і стратегій, які допоможуть в досягненні. 

поділитися