МОЗ хоче відновити інститут головних спеціалістів: в чому небезпека

10 Жовтня 2019

Міністерство охорони здоров‘я України хоче відновити інститут головних спеціалістів.

“Мені соромно визнати, що я як заступник міністра, який курирує лікувальний напрямок, не можу назвати, перебуваючи 1,5 місяця в міністерстві, прізвище головного фтизіатра країни. Тому що інститут головних спеціалістів був повністю знищений. Я не знаю, хто головний хірург країни, немає головного терапевта, головного кардіолога, головного інфекціоніста, головного по лікуванню ВІЛ-СНІД... Ми зараз щонайперше збираємося відновити інститут головних спеціалістів” — повідомив заступник міністра охорони здоров‘я Михайло Загрійчук.

Коли ти живеш “по панятіям”, завжди мусить бути хтось головний і хтось підлеглий. Довгий час в Україні існувала система головних позаштатних спеціалістів МОЗУ. Це були такі собі ключові лікарі в країні з певної спеціалізації. Важливими були авторитет, науковий ступінь і репутація спеціаліста в конкретній галузі. Головному спеціалісту підпорядковувалися також і регіональні, що створювало своєрідну мережу підлеглих. Така практика була започаткована в Совєцькому Союзі. В жодній розвиненій країні світу не існує чогось подібного.

Головними спеціалістами МОЗУ дуже сильно хотіли ставати не лише через престижність, але й через можливість впливу (а точніше формування) списків для закупівель ліків чи обладнання міністерством. Було дуже легко “домовитись” з однією людиною про включення чи навпаки не включення чогось у номенклатури закупівель.

По суті одна людина обирала назви і типи препаратів, які закуповувала держава для всієї країни, по конкретному напрямку. Ця сама людина також мала змогу впливати як і скільки тих чи інших ліків буде розподілено в регіони чи окремі заклади. Саме в таких умовах в часи Богатирьової на тендерних домовленостях, які вирішувалися за закритими дверима, розкрадалися сотні мільйонів коштів платників податків.

Попри це один лікар в статусі позаштатного спеціаліста вирішував, які протоколи потрібні для його спеціальності, вимоги до лікарів щодо спеціалізації, робив рішення стосовно того, що лікарям вчити, які курси та навчання проходити.

Такі умови створили не одного корупційного монстра, які роками сиділи на потоках, мали золоті таблички на дверях кабінетів “головний лікар країни“, при цьому мали беззаперечний авторитет і славу.

У 2017 році ми це змінили та передали повноваження головних спеціалістів експертним групам МОЗ України. Такі групи складаються не з однією особи, а цілої групи компетентних фахівців з різних галузей медицини. Групи зазвичай затверджувалися на строк виконання покладених завдань, але не більше ніж на шість місяців. Учасники цих груп експертів також повинні декларувати конфлікт інтересів. Але чомусь такий стан речей не влаштовує нове керівництво МОЗУ.

Перші тривожні сигнали відновлення старих схем ми вже спостерігали. Наприкінці минулого місяця радниця міністра Ольга Голубовська (у минулому — головний позаштатний спеціаліст МОЗУ по напрямку “інфекційні захворювання” часів Богатирьової) чинила тиск на держслужбовців, вимагаючи включити її до складу експертів по визначенню номенклатур, та наполягала на необхідності закупівлі конкретного дороговартісного препарату. Сьогодні стало відомо, що вона отримувала кошти від єдиної фірми виробника конкретно цього препарату. Вона не вбачає в цьому ніякого конфлікту інтересів.

Почути та врахувати експертні думки можна і без надання статусу головного лікаря країни. Знайти необхідну інформацію чи статистику теж можливо без людини зі статусом “головного”. Але без відновлення цього інституту значно важче працювати “по панятіям” як у старі хороші часи.