Канадську систему охорони здоров’я, відому як Medicare (не сплутайте з американською програмою страхування для літніх людей з такою ж назвою), вважають невід’ємним та визначальним атрибутом країни. Вона давно пройшла стадію формування і тепер практично не змінюється. Стабільність як вона є. Це система універсального покриття послугами, доступна для всіх резидентів і прив’язана до пацієнта, який може вільно пересуватися країною.

Створення сучасної системи охорони здоров’я Канади почалося з того, що хлопчик на ім’я Томмі Дуглас ледь не втратив пошкоджену ногу — його батьки не могли оплатити лікування. Коли він став прем’єром Саскачевану, то запровадив універсальну систему охорони здоров’я, яка мала би запобігти подібним випадкам. Згодом система Medicare поширилася і на інші штати. Становлення системи охорони здоров’я Канади в її сучасному вигляді тривало з 1947 по 1984 роки. 

Наразі в канадців досить високі показники здоров’я: 

• Канада на 7 місці за очікуваною тривалістю життя: жінки живуть до 84 років, а чоловіки до 80.
• Канадці помирають переважно від коронарної хвороби серця і інсультів та різних форм раку та хвороби Альцгеймера. Не дивуйтеся, в усьому світі певні форми раку і деменція — головні причини смертності людей, старших за 80 років. 
• Близько 57% канадців “задоволені” чи “дуже задоволені” системою охорони здоров’я, хоча більшість людей не влаштовує тривале очікування прийому. Для порівняння: в США задоволених лише 25%. 

Як фінансується система:

• Система охорони здоров’я коштує платникам податків 9,5% ВВП. Крім цього, кожен резидент витрачає близько 3300 канадських доларів (2500 доларів США) на медичні послуги і товари.
• 70% витрат на здоров’я покривається з податків: федеральних, провінційних і територіальних. Місцеві органи управління охороною здоров’я щороку отримують транш із загальної казни, який покриває чверть їхніх видатків. Деякі провінції використовують податки з продажу товарів як-то алкоголю чи лотерей.
• В 1990-х роках видатки на здоров’я зростали стрімкіше, ніж економіка, та існування Medicare постало під питанням. На відміну від Франції, приміром, причиною зростання видатків в Канаді було не старіння популяції: спершу видатки зростали через ліки, на які витрачали дедалі більше. Згодом витрати були переважно на оплату роботи сімейних лікарів відповідно до їхнього навантаження та розширення штату лікарень.
• Більшість витрат на охорону здоров’я — це оплата самих послуг в рамках визначених в кожній провінції планів, а також субсидії на ліки та оплату лікування на стаціонарі і догляд за хворими вдома.
• Решту коштів в охороні здоров’я сплачують безпосередньо канадці. Канадська Medicare не покриває ліки, корекцію зору, оптику і стоматологічні послуги. Тож людям доводиться або платити самим, або купувати додаткову страховку. Подекуди її сплачують роботодавці.
• Близько двох третин канадців мають додаткову страховку. У 2011 році 60% витрат на стоматологію сплатили страхові компанії, і 35% — резиденти країни. Лише 5% були оплачені з податків. Окремі категорії резидентів мають субсидію, що покриває витрати на ліки чи інші медичні послуги.

Як влаштована система:

• Охороною здоров’я управляють на місцевих рівнях: провінційні і територіальні громади відповідають за фінансування та розбудову медичної інфраструктури, підписання контрактів з лікарями-приватними підприємцями та роботу місцевих медичних установ.
• Неурядові організації мають значний вплив та виконують багато роботи, наприклад, дбають про права пацієнтів чи розподіл донорської крові.
• Кожна з 10 провінцій і трьох канадських територій має своє міністерство охорони здоров’я та органи управління — регіональні установи з охорони здоров’я, а також агенції з оцінки технологій.
• Кожна провінція самостійно відповідає за імунізацію та відстеження кількості вакцинованих людей. Канадці використовують корисний технологічний підхід — кожна вакцина має штрих-код, який сканують при щепленні. Так і неможливо фальсифікувати дані про щеплення, крім того можна легко відстежити якість кожного лоту. 
• Половину канадських лікарів складають фахівці первинної ланки. Канадці самі обирають сімейного лікаря, і для візиту достатньо лише медичної картки — більше жодних документів чи виплат. Медичний ідентифікаційний код пацієнта дає доступ будь-якому лікарю доступ до всіх даних про пацієнта. Сімейні лікарі надають також первинні послуги з перевірки психічного здоров’я.
• Лікарі первинної і вторинної ланок це, переважно, лікарі-приватні підприємці. Їхній дохід залежить від кількості пацієнтів, а оплачує послуги не пацієнт, а місцева система охорони здоров’я. Ціна за послуги є предметом торгів. В середньому, канадський сімейний лікар заробляє еквівалент 125 тисяч американських доларів на рік.
• Кількість лікарень в Канаді змінюється відповідно до змін фінансування. Існує тренд до злиття медичних установ. Канадські лікарі мігрують в США, а в Канаду мігрують лікарі з інших країн. В Канаді відносно мало терапевтів на 1000 населення — 2,6. 
• В Канаді є приватні лікарні — там треба чекати менше, наприклад, на МРТ. Але багато хто в системі охорони здоров’я виступає проти розвитку приватних лікарень — це ускладнює систему. За законом, приватні клініки не мають права надавати послуги, які покриває суспільна система охорони здоров’я, але вони їх все одно надають. Вони мають спеціалізуватися на тому, що є платним в державних лікарнях. 

Що покриває Medicare?

• Послуги сімейного лікаря і фахівців вторинної ланки та необхідні обстеження, процедури, операції і догляд, що лікують чи запобігають хворобам або інвалідності. Кожна провінція може визначити додаткові послуги, які покриває місцева система охорони здоров’я: це може бути, приміром, піклування про хронічно хворих пацієнтів у них вдома. Подібні розширені пакети послуг доступні не для всіх, а для категорій резидентів певного віку чи доходу.
• В системи охорони здоров’я Канади є особлива проблема — погане покриття медичними послугами корінного населення Канади, зокрема, інуїтів. Тривалість життя і хронічні захворювання серед них та решти резидентів суттєво різняться.
• Інший негаразд — це тривалий час очікування на прийом в сімейного лікаря за записом, а також черги в приймальнях невідкладної допомоги. Нетермінові операції також доводиться чекати кілька місяців. На тривалий час очікування скаржаться в багатьох країнах, зокрема в Британії, Франції та Австралії.

Трансформуючи системи охорони здоров’я, ми часто звертаємося до моделей інших країн. Не копіюємо їхній досвід, а намагаємося адаптувати найкращі практики, що можуть ефективно працювати в Україні.

У канадської системи охорони здоров’я ми маємо чого повчитися і вже частково перейняли важливі речі:

• Міцна та ефективна первинна ланка медичної допомоги, вільний вибір лікаря, гарантований пакет медичних послуг на рівні сімейної медицини, як бачимо — це світовий стандарт якісної та доступної допомоги в цивілізованих країнах світу. Такі принципи вже запрацювали і у наших реаліях. 
• Вже з наступного року ці правила запрацюють на рівні спеціалізованої медичної допомоги. Гроші платників податків підуть в лікарню за пацієнтом — тобто за кожним з нас, коли нам потрібна буде медична допомога. Пацієнти зможуть самі обирати лікарню — і обиратимуть ту лікарню, де надають якісну медичну послугу.
• Впроваджуємо сучасну електронну систему охорони здоров’я. Вже працюють електронні рецепти та в тестовому режимі працює електронна медична картка пацієнтів. Вона доступна сімейним лікарям, терапевтам та педіатрам тих медзакладів, які підключені до електронної системи охорони здоров’я та мають контракт з Національною службою здоров’я України. З 2020 року в електронну медкартку зможуть вносити інформацію лікарні